Одного разу Вчитель запитав своїх учнів: — Чому, коли люди сваряться, вони кричать? — Тому, що втрачають спокій, — сказав один. — Але нащо ж кричати, якщо інша людина перебуває поруч із тобою? — запитав Учитель. — Не можна з ним розмовляти тихо? Навіщо кричати, якщо ти розгнівався? Учні пропонували свої відповіді, але жодна з них не влаштовувала Вчителя. Зрештою він пояснив: — Коли люди незадоволені одне одним і сваряться, їхні серця віддаляються. Для того щоб подолати цю відстань і почути один одного, їм доводиться кричати. Що шаленіше вони гніваються, то далі віддаляються й голосніше кричать. А що відбувається, коли люди закохуються? Вони не кричать, навпаки, розмовляють тихо. Тому що їхні серця перебувають дуже близько й відстань між ними зовсім незначна. А коли закохуються ще палкіше, що відбувається? — продовжував Учитель. — Не гомонять, а тільки перешіптуються й стають ще ближчими у своїй любові. Нарешті навіть перешіптування стає їм непотрібним. Вони тільки дивляться один на одного і все розуміють без слів.
