Жив один чоловік. Одного разу вирішив він повстати проти несправедливості, що панувала у світі, і задумав добути щастя для всіх. Він узяв у руки зброю і боровся зі злом усюди, де зустрічав його.
Багато довелося йому стріляти і вбивати в ім'я щастя для всіх. Ішов час. Він засинав і прокидався зі зброєю в руках, місяцями не виходив із боїв, але світ залишався колишнім — несправедливим, злобним і жорстоким.
Він утомився від боїв і вирішив завести сім'ю. Якщо ж не вдалося мені зробити щасливими всіх, думав він, здобуду щастя для своєї родини. І щодня він боровся за щастя для своїх близьких. Багато працював, іноді недоїдав, недосипляв. Так і постарів у цій боротьбі за щастя...
Він лежав на смертному одрі, і все його життя проходило перед очима. Згадував, як у молодості задумав здобути щастя для всіх; як узяв у руки зброю і боровся зі злом усюди, де проростало воно отруйними паростками; як стріляв і вбивав в ім'я щастя; як будував сім'ю і ростив дітей; як багато працював, як іноді недоїдав, недосипляв... Потім він покликав до себе свою родину і сказав:
— Усе своє життя я намагався зробити щасливими інших. І тільки тепер розумію, що починати потрібно було з себе самого. Якби я спочатку намагався змінитися і зробив би себе щасливим, то і ви були б щасливими. І світ став би кращим, справедливішим і добрішим…
