Жив-був один король. І захотілося йому мати таку картину, яка випромінювала б умиротворення та спокій. Щоб кожного разу, коли дивитимешся на неї, на душі ставало спокійніше й легше. Нагородою за таку картину був міх золота.
Багато художників узялися за роботу. Коли всі картини були дописані, король оглянув їх, але серед них лише дві привернули його увагу.
На одному полотні було зображене тихе озеро. Воно, як дзеркало, відображало гори, що височіли навколо нього, та блакитне небо з білими хмарами. На березі росли дивовижні квіти, а над ними пурхали барвисті метелики. Кожен, хто дивився на цю картину, був переконаний, що це і є досконала картина спокою.
На другому полотні були гори - гострі й похмурі. Над ними вирувало небо, йшла злива й спалахували блискавки. По гірській стіні спадав пінявий водоспад. Це виглядало аж ніяк не мирно. Однак, вгледівшись, король побачив біля водоспаду під невеликим кам’яним дашком маленький кущик, який ріс із ущелини в скелі. На ньому пташка звила гніздо. Там, в оточенні бурхливої води, яка стрімко падала, незважаючи ні на що, вона продовжувала висиджувати пташенят.
Саме цю картину й вибрав король.
Мораль: спокій - це не там, де тихо й мирно, де немає шуму й занепокоєння. Це там, де при всьому цьому ви зберігаєте спокій у душі.
