Стрес - це відповідна реакція організму на різноманітні незвичайні ситуації, зовнішні впливи та внутрішні події, як позитивні, так і негативні. Зокрема, на такі, як травма, опіки, емоційні збудження, розумові чи фізичні зусилля, втома, біль, страх, потреба зосередитися, приниження чи розчарування, втрата крові, інтоксикація, несподіваний успіх тощо.
Подолання численних труднощів потребує від людей періодичного чи постійного напруження всіх життєвих сил, мобілізації резервів, максимальної стійкості перед різними ситуаціями (позитивними чи негативними). Ця напруга, ця мобілізація, ця стійкість і є стрес. Він може виникнути в бізнесмена внаслідок постійної конкуренції, в спортсмена, який прагне перемогти в змаганні, у диспетчера аеропорту, який забезпечує безпеку польотів, у людини, що безпорадно спостерігає за повільним вмиранням близького родича, і т.ін.
Хороші стреси -тренажер для організму
Але, хоч як парадоксально, уникати стресів не слід. Та й зробити це неможливо, оскільки повне звільнення від них може бути тільки після смерті. Виявляється, стреси вкрай потрібні кожній живій істоті. Вони підтримують в активному стані, тренують та удосконалюють усі системи людського організму: нервову, ендокринну, імунну, серцево-судинну й дихальну.
Разом з тим, відповідь організму на стрес, залежно від причини, що його зумовила, може носити й ознаки специфічності. Приміром, холод спричиняє тремтіння й напруження м’язів, посилене вироблення тепла; спека супроводжується почервонінням шкіри та посиленим потовиділенням, а проникнення хвороботворних мікробів зумовлює лихоманку.
Закон Жана Батіста Ламарка говорить: «Орган, що тренується, розвивається, що не тренується, - атрофується». Це непомітно в стані спокою, але в разі зустрічі з труднощами й загрозами такий організм виявляється безпорадним і беззахисним.
Отже, спокій (бездіяльність) - приємний, але небезпечний. Ті, що не працюють чи мінімально функціонують, м’язи, серце, органи імунної системи зменшуються в розмірах і їх працездатність з часом падає. Знижується дихальна ємність легень, слабшає реактивність кровоносних судин, розвивається атрофія.
Отож часті й не дуже тривалі стреси, слабкі й середньої сили, не тільки не небезпечні, а навіть корисні й необхідні. Вони підтримують органи та системи нашого тіла в стані повноцінного життя, тренують, збільшують їх потужність. Видатний канадський учений Г. Сельє, творець учення про стрес, запропонував для них назву «еустрес» (хороший стрес). Важкий же, тривалий, що виснажує, стрес отримав назву «дистрес» (поганий стрес).
Для кожної людини чинник, котрий діє на неї, може бути підпороговим (тобто не сприйманим органами чуттів), пороговим (ледь помітним), стресовим і ушкоджувальним.
Стреси помірні чи слабкі, що не дуже тривалі, забезпечують повну й легку адаптацію. Зазвичай їх супроводжують приємні, позитивні емоції (задоволення, радість, симпатія, впевненість у собі, навіть захват). Це еустрес.
Стреси ж важкі та тривалі, з різко негативною оцінкою (гнів, лють, горе, печаль, туга), з можливими неприємностями й важкими наслідками - це дистрес.
Саме дистреси небажані й навіть небезпечні, їх слід максимально уникати й, по можливості, їм запобігати. Але те, що для однієї людини є задоволенням, для іншої може виявитися непосильним тягарем. «Кожен повинен ретельно вивчити сам себе й визначити той рівень стресу, за якого він почувався б найбільш комфортно, хоч яке б значення він обрав», - писав у своїй книзі «Стрес без дистресу» (1974) Г. Сельє.
Чим небезпечний хронічний стрес
Якщо стрес-агент діє тривало й сила його перевищує можливості адаптації (пристосування) до нього, такий стрес розглядається як хронічний і є різновидом дистресу.
Хронічний стрес може зумовлювати виснаження захисно-пристосувальних систем організму й у такому разі неминуче супроводжується множинними, часто рецидивними ерозіями та виразками шлунка й дванадцятипалої кишки, атрофією лімфоїдних органів з пригніченням функцій імунної системи, гіпертрофією коркової речовини надниркових залоз з посиленням вироблення глюкокортикоїдних гормонів; більш-менш вираженими змінами м’яза серця, судин і головного мозку. Гормони стресу - глюкокортикоїди, стають антагоністами гормонів тимуса в конкуренції за одну й ту ж клітину-мішень - лімфоцит. Як наслідок, інгібується (зупиняється чи сповільнюється) їх функція під час формування імунної відповіді.
Хронічний стрес - частий супутник напруженої та відповідальної розумової діяльності, професійна загроза для льотчиків, підводників, космонавтів, водіїв транспорту і т. ін. До нього можуть привести також повторні емоційні потрясіння, тривалі конфлікти в сім’ї та на роботі, невдоволення умовами праці та житлово-побутовими, ув’язнення, втрата роботи, участь у військових діях.
Люди, що перебувають у стані хронічного стресу, зазвичай не страждають від очевидних хвороб і належать до так званих практично здорових людей. Однак цілком здоровими людьми вони все ж не є, поповнюючи ряди так званого третього стану - проміжного між повним здоров’ям і хворобою. Залежно від того, як складеться їхнє подальше життя, вони можуть чи повернутися до числа здорових людей, якщо їм вдасться вийти зі стресового стану за допомогою відпочинку та оздоровчих закладів, чи збільшити собою число хворих: гіпертоніків, хворих на виразку шлунка, сердечників, невротиків і навіть онкологічних хворих. Насправді, стрес не є прямою та безпосередньою причиною раку, але пригнічення функцій імунної системи в умовах стресу підвищує ризик виникнення злоякісного новоутворення й в умовах імунодефіциту ускладнює та прискорює його перебіг.
У разі тривалих стресів можуть розвиватися порушення менструального циклу в жінок, діабет 2-го типу, неврастенія, депресія. Такі стреси сприяють курінню, зловживанню алкоголем, вживанню наркотиків.
Причини виникнення психоемоційного стресу
Розрізняють фізіологічні, психоемоційні та психосоціальні стреси.
Оскільки психоемоційні й психосоціальні стреси відіграють у житті людини особливо важливу роль, звернімо на них більшу увагу. Особливістю психоемоційного ? стресу, його кардинальною відмінністю від стресу фізіологічного (біль, переохолодження, травма) є виникнення під впливом головним чином словесних, вербальних імпульсів. Смерть друга, близького родича, втрата роботи чи її загроза, тюремне ув’язнення, вступ у шлюб і його розірвання, несподівана звістка (радісна чи сумна), самотність чи перебування в натовпі, любов чи зрада, конфлікти побутові, вуличні, транспортні, трудові - ось причини психоемоційного стресу.
До того ж, стрес емоційний зазвичай пов’язаний зі стресом середовищної та фізіологічної природи як результат аналізу й емоційної оцінки стресової інформації з того ж телевізора зі знаком плюс чи мінус. Негативні емоції (горе, туга, страх, образа, тривога, відчай) пригнічують і виснажують людську особистість чи, навпаки, служать сигналом до дії (гнів, лють, ненависть, ревнощі, агресивність). Позитивні емоції надихають людину. Але і в цьому разі елемент раптовості звістки, особливо в людей літнього віку, на тлі хвороб, може спровокувати важкі наслідки: інфаркт міокарда, інсульт, раптову смерть.
До того ж, звільняючи людину від важкої фізичної праці, науково-технічний прогрес висуває все більш високі вимоги до її мислення, швидкості реакції, сприйняття, пам’яті, до емоційної сфери та інших психічних функцій. Особливо це стосується людей, які працюють у сфері сучасного комп’ютеризованого виробництва та управління (оператори, програмісти, диспетчери, налагоджувальники, інженери, керуючі складними виробничими процесами, банківськими операціями).
В умовах тривалої напруги працюють пілоти, провідники, водії та машиністи сучасного транспорту. Висока відповідальність, необхідність контролювати безліч приладів, миттєво приймати рішення - все це джерела психоемоційного стресу. І кількість людей, які постійно працюють у таких умовах, зростає. Неадекватна реакція на стрес може стати причиною аварій, збоїв у роботі транспорту, систем електро- й водопостачання, людських жертв. Тільки автокатастрофи у світі щорічно забирають тисячі життів. Причому, відомо, що 80% авіакатастроф стаються з вини людини і є найчастіше наслідком хронічного стресу - перевтоми, недосипляння, зниження гостроти й швидкості реакції.
Хронічний психоемоційний стрес незмінно супроводжує масові стихійні лиха й катастрофи, такі як повені, пожежі, інфляція, економічна криза. Такий стрес був і залишається незмінним супутником ліквідаторів аварії та працівників Чорнобильської АЕС, причиною радіофобії, алкоголізму, депресій, розлучень, правопорушень, самогубств.
У буденних умовах емоційні реакції негативного характеру також завдають чималої шкоди, особливо якщо вони накладаються одна на одну, набувають затяжного, а також хронічного характеру. Якщо довго не задовольняються нагальні потреби людей (в зарплаті, житлі, роботі, дитячих установах), якщо робота нецікава, ледь забезпечує мінімум потреб, якщо транспорт працює погано, вуличний і побутовий шум заважає позитивному відпочинку, - породжуються умови формування хронічного стресу.
Він, своєю чергою, спричиняє дратівливість, нестриманість, провокує конфлікти в сім’ї, на роботі, в транспорті. А потреба у відпочинку, відволіканні, бажання хоча б тимчасово скинути тягар життєвих проблем штовхає до вживання спиртних напоїв, снодійних та заспокійливих препаратів, а то й наркотиків.
Хронічна втома - один з проявів стресу
Один із вельми характерних проявів психоемоційного стресу - синдром хронічної втоми, коли має місце загальна втома, постійна стомлюваність, погіршення пам’яті, головний і м’язовий біль, часті ангіни, збільшені, але м’які лімфатичні вузли, сонливість, сон, що не приносить бадьорості.
Крім того, пригніченість теж є однією з головних ознак стресу. Вона описана Г. Сельє поряд з іншими ознаками: збільшенням розмірів і глюкокортикоїдної функції надниркових залоз і утворенням множинних часто рецидивуючих гострих виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, атрофією центрального органа імунної системи тимуса (вилочкової залози).
«Протиотрута» від стесу
Основні принципи виходу зі стресових станів Г. Сельє сформулював ще в 70-х роках минулого сторіччя. Вони актуальні й сьогодні. У разі стресових ситуацій він радить розслабитися й утриматися від будь-яких дій, крім найнеобхідніших, чи відволікатися в активному відпочинку, в т. ч. спортивних іграх. Однак сам Сельє визнає, що такі поради легше давати, ніж виконувати, тому що особливо характерною потребою людей, які ведуть активний спосіб життя, є вихід стримуваної енергії.
Такі люди не можуть розслаблятися чи відпочивати без постійного невдоволення від того, що вони даремно втрачають час. Для таких осіб набагато легше й ефективніше знайти якесь порівняно ненапружене, що відвертає увагу, заняття, ніж нічого не робити. Але враховуючи, що такі заняття з часом орієнтуються на складні цілі та більш інтенсивні зусилля з тим, щоб домогтися високих досягнень, скажімо, в спорті, соціальному, освітньому та цивільному планах, вони є слабкою «протиотрутою» емоційним стресорам.
Ця проблема особливо важлива для осіб передпенсійного та пенсійного віку, які втрачають можливість застосовувати свою енергію звичним чином, до того ж, з віком складніше уникнути дистресу.
Не кожен знає, яким чином розважитися чи використовувати час відпочинку, отримуючи більш пасивне задоволення від музики, живопису, скульптури, подорожей чи спортивних занять. Тому багато людей шукають вихід прихованої енергії такими небезпечними шляхами, як вживання алкоголю, наркотиків, насильство чи інші форми руйнівної поведінки.
Виходячи з цих міркувань, Г. Сельє вважає, що дії людей мають бути адекватно мотивованими. Серед методів, використовуваних для захисту проти ушкоджувальних ефектів дистресу, деякі способи використовуються людьми як засіб відволікання від повсякденної рутини, в той же час як інші є більш формальними - терапевтичними. Ця проблема складна й не може служити темою для висвітлення в газетній статті для широкого кола читачів. Разом з тим, успішна робота, хоч якою б вона була напруженою, зумовлює стрес, однак приносить задоволення, а це своєю чергою відкриває шлях до довголіття та здорового способу життя.
На закінчення хочу побажати читачам бути обережними, вибираючи слово: ним можна як ощасливити, так і вбити.
Ю.А. ГРИНЕВИЧ,
головний науковий співробітник
лабораторії клінічної імунології
Національного інституту раку МОЗ України,
доктор медичних наук, професор.
