Більшість людей думають: краще зараз попрацювати довше, а потім — довше відпочити. Коли ж настає таке довгоочікуване «потім», воно найрідше заповнюється виходом на природу чи заняттями спортом, туристичним походом чи поїздкою, відвідуванням театру чи виставки, читанням книг чи улюбленим хобі. Частіше — переглядом телепередач, фільмів, роботою за комп’ютером, застіллями, що саме по собі у великих дозах може мати небажані наслідки для здоров’я. Але все ж найпоширеніші заняття у вільний час — це рутинна хатня робота чи на земельній ділянці, розв’язання побутових чи соціальних проблем, ремонт житла чи робота заради додаткового заробітку. І — настає час, коли у вихідні дні людина вже може тільки відсиплятися чи боротися з хронічними чи гострими недугами. Чому ж так відбувається?
ВОСЬМИГОДИННИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ — НОРМА, ЗАКЛАДЕНА ПРИРОДОЮ
Ще класик вітчизняної фізіології, основоположник російської фізіологічної школи І.М. Сєченов звернув увагу, що оптимальне співвідношення тривалості елементів циклу «робота : відпочинок» закладене природою стосовно циклів «систола (скорочення) : діастола (розслаблення)» серцевого м’яза, як «1:2» — співвідношення, під час якого серце зберігає свою працездатність протягом усього людського життя. Такому стану речей схематично відповідає 8-годинний робочий день у 24-годинному добовому циклі.
Сучасні фізіологічні дослідження в умовах реального виробництва показують, що через 8 годин напруженої роботи в людини знижується частота пульсу, рівень неспання, але може прискорюватися реакція в разі порушення здатності диференціювати сигнали, в одних реєструється активізація функцій розумової діяльності, в інших — їх ослаблення. Розбалансування, яке відбувається у функціонуванні окремих фізіологічних систем і всього організму, відображає так званий граничний стан між нормою й ненормою, настання втоми та потребу організму у відпочинку.
Очевидно, 8 годин — це максимальна тривалість можливого напруження в роботі серця протягом 24-годинного добового циклу без шкоди для його функціональної активності й організму в цілому, максимально можлива тривалість ефективного фізіологічного забезпечення функціональної системи діяльності з боку системи кровообігу. Після цього потрібен подвійний період часу для відновлення витрачених ресурсів.
Співвідношення «1 (робота) : 2 (відпочинок)» вкласти в 24-годинний добовий цикл вкрай потрібно, оскільки добовий ритм «активність : сон» нав’язується нам ззовні всім комплексом сущих геофізичних чинників життя на Землі в умовах її обертання навколо своєї осі відносно Сонця. Цей ритм чинить дуже потужний вплив на наше життя, незважаючи на уявну звичність.
Досить згадати, з якою невблаганною силою нас хилить на сон під час настання пізнього вечірнього часу. І він же, цей нав’язуваний нам самою природою ритм, забирає досить багато ресурсів організму: дослідження в камері, ізольованій від добових коливань освітлення, температури, вологості, деяких видів випромінювань, показали, що хворі люди одужували в ній і без ліків. Суперечити цьому ритму, не давати собі подвійного періоду відпочинку порівняно з періодом роботи протягом будь-яких 24 годин, враховуючи денну природу активності людини, — собі дорожче.
ВІД УТОМИ ЛЮДИНА П’ЯНІЄ
Однак із метою оптимізації трудового процесу чи економії вільного часу сучасна людина намагається експериментувати з режимом праці та відпочинку, не замислюючись про глибокі фізіологічні основи сформованих століттями й десятиліттями удосконалених співвідношень часових рамок організації робочого процесу. Одна справа — якщо особливості виробничого процесу змушують подовжувати робочий день, інша — якщо люди намагаються заощадити на часі дороги до роботи й назад, і третя — якщо люди намагаються заробити більше.
Зрозуміло, що жодна зарплата не в змозі змінити закони природи. Соціальні пріоритети можуть тільки змушувати людину продовжувати працювати на тлі виснаження організму й тим самим прискорювати його зношування, передчасне старіння, втрату працездатності, приховане формування патології.
Вплив утоми на поведінку людини та її надійність як людини-оператора дослідники порівнюють із впливом алкоголю: знижується пильність, сповільнюється реакція та швидкість переробки інформації, погіршуються когнітивні функції. Людина стає менш уважною, втрачає зібраність, координацію і, як наслідок, у своїх рішеннях і діях допускається помилок, які призводять до аварій, травм, втрати працездатності, економічних втрат, екологічних катастроф, фатальних наслідків. Помилки медперсоналу підвищують ризики для здоров’я пацієнтів і самих медпрацівників. Помилки працівників транспорту, правоохоронних органів підвищують ризики для здоров’я й життя самих працівників та безпеки населення. Але, якщо для виявлення концентрації алкоголю в крові людини розроблено надійні й доступні тести, які використовує, наприклад, дорожня міліція, то заради виявлення надійних критеріїв стомлення та опрацювання доступних тестів його оцінки наукові розробки ще тривають.
ПОДОВЖЕННЯ РОБОЧОЇ ЗМІНИ ЗАГРОЖУЮТЬ АВАРІЯМИ ТА ТРАВМАТИЗМОМ
Зокрема, 12-годинні й триваліші зміни підвищували ризик травмування тих, хто працює, на 37% порівняно зі змінами нормальної 8-годинної тривалості, і ризик аварійності та травматизму зростав зі збільшенням кількості годин, відпрацьованих за день чи тиждень (за даними 110 000 випадків із 90 000 людино-років спостережень у США за 1987—2000 рр.).
Проаналізувавши 160 тисяч аварій, які призвели до втрати працездатності хоча б на 1 день (за рік для популяції 4,2 мільйона працівників у Швеції), Торбьорн Акерстедт виявив, що протягом перших 8—9 годин роботи (включаючи обідню перерву) ризик аварійності та травматизму коливався біля певного постійного рівня, після чого починав різко зростати: подвоювався на 12-й годині роботи та потроювався на 16-й.
Відомі масштабні аварії ХХ століття — витік охолоджувальної рідини в ядерній установці на Three Mile Island, вибух космічного шатла «Челенджер», аварія нафтового танкера Exxon Valdez — сталися з вини операторів, які втомилися та недостатньо виспалися. І якщо в першому випадку аварії вдалося запобігти, то трагедії в другому випадку та екологічної катастрофи в третьому — уникнути не вдалося.
Подовжені робочі зміни підвищують ризик аварійності не тільки на робочому місці, а й у дорожньо-транспортному русі, під час керування особистим автотранспортом, особливо — дорогою з роботи. Зокрема, в молодих лікарів після чергувань ризик аварійності подвоювався, дорогою з роботи — зростав у 2,3 разу, ризик передаварійності — в 6 разів.
ДЛЯ ДЕЯКИХ ПРОФЕСІЙ — ІНТЕРВАЛ БЕЗПЕРЕРВНОЇ РОБОТИ ПОВИНЕН БУТИ КОРОТШИМ
Разом із тим, для операторів із високою інтелектуальною та особистою відповідальністю за прийняті рішення, для представників напруженої розумової праці, які працюють із машинами, інтервал безперервної надійної роботи може бути коротшим, ніж 8 годин. Так, у лабораторних дослідженнях надійний стиль розумової діяльності оператора в ситуаціях із жорстким дефіцитом часу (що моделює складову частину аварійних ситуацій) виявляється тільки протягом перших 4-х годин роботи, потім він погіршується і стає аварійно-небезпечним після 8 годин, продовжуючи погіршуватися з кожною наступною годиною. У машиністів локомотивів після 4-х годин роботи з’являються «зайві рухи», збільшується час і ступінь затиску ручок управління вдвічі, під час швидкісного руху — й раніше. Чотиригодинний інтервал безперервного управління автотранспортом далекого слідування дозволений водіям на дорогах країн Західної Європи: його перевищення загрожує великими штрафами та втратою права продовження роботи.
В осіб особливо напруженої праці цей інтервал може бути ще коротшим. Так, згідно з міжнародними нормативами, інтервал безперервної роботи авіадиспетчерів за монітором не повинен перевищувати 2 годин, тому що після цього часу під час високого робочого навантаження достовірно зростає втома, яка є однією з основних причин помилок людини, що призводить до аварійності та травматизму на транспорті. У програмістів стомлення проявляється в кінці 2-ї години роботи, в кінці 3-ї — депресія серцевої діяльності та підвищення артеріального тиску, після 4-ї — зростає відчуття дискомфорту.
Таким чином, якщо для більшості професій інтервал безпечної тривалості робочої зміни становить 8 годин протягом доби, то для особливо напружених видів операторської діяльності цей інтервал може бути коротшим, ніж 8 годин. При цьому, якщо врахувати, що водіння особистого автотранспорту, як і робота вдома й інші види занять людини у вільний від оплачуваної роботи час, є не відпочинком, а іншим різновидом роботи, то стає зрозуміло, що сучасна людина працює набагато більше, ніж потрібно для збереження здоров’я, передусім— серця та системи кровообігу. Звідси — й висока патологія системи кровообігу в структурі захворюваності та смертності населення, й невелика тривалість життя.
З іншого боку, якщо сучасній людині надати багато вільного часу, то досить велика кількість людей займе його, наприклад, випивкою, але не індивідуальним розвитком, альтруїзмом і т.п. Ні свідомість людей, ні рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у сучасному суспільстві не готові до дотримання ідеального для серця співвідношення елементів «робота : відпочинок». Тому слід дотримуватися мінімально потрібного співвідношення «оплачувана робота : відпочинок» як «1 : 2» протягом кожної доби з 2-ма вихідними днями на тиждень для представників більшості сучасних професій.
ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ТИЖНЯ
Тривалість робочого тижня може пом’якшити несприятливий вплив подовжених робочих змін на продуктивність і безпеку праці працюючих (якщо сумарна тривалість робочого часу не перевищує 40 годин), але може й посилити його (пропорційно збільшенню загальної тривалості відпрацьованих робочих годин). В Україні цю норму (40-годинне обмеження тривалості робочого часу на тиждень із 2-ма вихідними — для більшості професій) законодавчо закріплено з 1993 року. Крім того, Кодексом законів про працю передбачено додаткове скорочення робочого часу для окремих категорій працюючих (лікарів, учителів, малолітніх, на роботах зі шкідливими умовами праці та ін.).
У низці інших країн тривалість робочого тижня коротша, ніж у нашій країні. Так, у 25 з 52 країн, які моніторувалися Міжнародною Організацією Праці у 1996—2006 роках, тривалість робочого тижня не більша 36 годин, але в 6 країнах Азії — перевищувала 44 години. Згідно з даними цього дослідження, за нині чинного Кодексу законів про працю, Україна належить до половини більш відсталих країн щодо використання трудових ресурсів за тривалістю робочого часу, оскільки часу на відпочинок і вільний розвиток у людини, яка працює, залишається менше.
Однак в умовах економічного змагання і тим більше економічної кризи сучасна людина, і не тільки підприємець, не залишає спроб подовжити робочий тиждень.
Проте сучасні дослідження незмінно підтверджують негативний вплив подовженого робочого тижня на здоров’я та безпеку людей. Масштабні дослідження в 15 країнах Європейського Союзу, що охопили близько 20 тисяч працюючих, виявили прямий зв’язок між кількістю відпрацьованих за тиждень годин і кількістю скарг на самопочуття, особливо — з боку психосоматичних розладів (біль у ділянці серця, шлунка, порушення сну, відчуття стресу та загальної втоми) й опорно-рухового апарату (біль у спині, м’язах, плечах, руках і ногах). Найбільш різко вираженим цей зв’язок стає з частотою психосоматичних розладів після перетину межі 39—40 годин роботи на тиждень.
Результати численних наукових досліджень свідчать, що систематична трудова діяльність у режимі подовженого робочого тижня призводить до погіршення здоров’я працюючих насамперед за такими показниками, як захворюваність на патологію системи кровообігу, нервової та ендокринної системи, опорно-рухового апарату, пригнічення імунної системи. Серед таких осіб поширений передчасний вихід на пенсію за інвалідністю.
Подовження робочих годин, починаючи з 30 годин(!) на тиждень, пропорційно скорочує тривалість сну, що своєю чергою погіршує ефективність діяльності, включаючи зростання виробничої аварійності, кількості неявок на роботу, уповільнення кар’єрного зростання, порушує сон і сприяє збільшеному вживанню стимуляторів (міцний чай, кава, тоніки, алкоголь, куріння). Що своєю чергою підвищує тривожність, імовірність депресії, проблем опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи та інших.
Сучасні дослідження, проведені в Канаді, показали, що травматизм серед працюючих мінімальний за тривалості робочого тижня менше 35 годин і збільшується зі збільшенням кількості відпрацьованих годин. Зростання ризику розвитку коронарної патології під час подовження робочого часу, згідно із сучасними дослідженнями, розцінюється як 40%. Спостереження за 5000 працюючими чоловіками у віці 40—59 років довели, що в осіб із низькими показниками фізичного розвитку (осіб нефізичної праці) ризик смерті внаслідок ішемічної хвороби серця за тривалості роботи понад 45 годин на тиждень у 2,28 разу вищий, ніж під час роботи менше 40 годин.
У РАЗІ ЧАСТИХ ВИПАДКІВ ПЕРЕПРАЦЮВАННЯ НЕ ДОПОМАГАЄ НАВІТЬ ТРИВАЛИЙ СОН
Накопичення надурочних годин за більш тривалі періоди, ніж тиждень, і їх розподіл у часі також має важливе значення для здоров’я працюючих. Встановлено, що систематична робота понад 10 годин на день призводить до збільшення кількості скарг на самопочуття, особливо — з боку психосоматичних розладів (біль у ділянці серця, шлунка, порушення сну, відчуття стресу та загальної втоми) й опорно-рухового апарату (біль у спині, м’язах, плечах, руках і ногах). Кількість скарг збільшується пропорційно до кількості відпрацьованих днів на місяць з подовженими робочими годинами, починаючи з 1—2(!) таких днів. І, як результат, подовжені й нерегулярні робочі години з часом асоціюються з формуванням патології системи кровообігу та опорно-рухового апарату.
Систематична робота в режимі подовженого робочого часу може призвести до розвитку перевтоми, психічного виснаження. З часом може сформуватися хронічна втома (під час якої місяцями людина не відчуває себе відпочилою навіть після тривалого сну) і, в гіршому разі — «кароши» (вперше описаний у Японії в кінці 70-х років ХХ століття, як смерть від крововиливу в мозок після тривалого систематичного перепрацювання).
Подовжені робочі зміни як загальний норматив можна використовувати у виняткових випадках, однак їх негативний вплив на здоров’я та працездатність потребує розробки спеціальних режимів праці, відпочинку та систематичного моніторингу стану здоров’я працюючих.
За даними Статистичного бюро США, тільки 30% працюючого населення працює більше 40 годин на тиждень. В Україні кількість осіб, які можуть працювати подовжені робочі години без видимої шкоди для здоров’я, значно менше — внаслідок більш низьких життєвих стандартів, гіршого стану здоров’я та гірших умов для відновлення витрачених на роботі сил. Однак економічна безвихідь може змушувати людину працювати довше, про що посередньо свідчить відносне зростання частки патології системи кровообігу в структурі причин смертності населення останніми роками, яка в 2010 р. досягла безпрецедентної в історії України величини - 67%, і є одним із найвищих показників у світі.
НАЙУРАЗЛИВІШІ КАТЕГОРІЇ ПРАЦЮЮЧИХ
Від подовжених робочих годин, звісно, більше страждають жінки, які додатково обтяжені виконанням домашніх обов’язків. У них вищий ризик інфаркту міокарда та смертності внаслідок патології системи кровообігу, частіше реєструються випадки передчасних пологів і викиднів, народження дітей з малою масою тіла, розвитку депресивних станів.
У молодому віці людський організм від роботи втомлюється швидше внаслідок формування фізіологічних систем та органів і росту, які ще тривають. Крім того, проблеми й наслідки дитячої та юнацької праці мають несприятливий багатосторонній і довготривалий медико-соціальний характер (зниження освітнього рівня, поява шкідливих звичок, таких як куріння, вживання алкоголю, наркотиків, порушення режиму сну й відпочинку, незайнятість спортом, асоціальність поведінки, безладні статеві зв’язки, ранні вагітності та шлюби), особливо — для тих, хто працював інтенсивно чи з подовженими робочими годинами. І тому для працюючих осіб у віці до 18 років законом встановлено скорочену тривалість робочого часу (14—15 років — не більше 24 годин на тиждень, 16—18 років — не більше 36 годин) (ст. 51 КЗпП).
Особи молодшого працездатного віку, що працюють у режимі подовжених робочих годин, частіше засинають за кермом через недостатність сну напередодні унаслідок високих відновлювальних можливостей і потреб організму, що підвищує ризик їх участі в дорожньо-транспортних пригодах.
Із віком людина швидше втомлюється й повільніше відновлюється і тому в основі фізіологічної раціоналізації використання праці осіб старшого працездатного віку, що володіють корисними для суспільства знаннями та досвідом, має лежати скорочення робочого часу, організація регламентованих перерв, стабілізація графіка роботи. Ці питання набувають усе більшої значущості в умовах державної політики збільшення пенсійного віку, постаріння населення й робочої сили.
Під час змінної праці з нічними змінами в період із 19-ї до 5 години ризик аварійності та травматизму в цілому в популяції працюючих майже подвоюється порівняно з денним часом доби. У вечірні та нічні зміни аварійність і травматизм на підприємствах промисловості збільшуються на 18 і 30% відповідно. Захворюваність на хвороби нервової та серцево-судинної систем, травного тракту, психічні розлади у змінних працівників спостерігаються у 2—2,5 разу частіше, ніж у денних. І за будь-якої кількості робочих годин на тиждень (починаючи з 20 (!) годин) кількість скарг на самопочуття у змінних робочих більша, ніж у працюючих тільки вдень. Такий стан речей пов’язаний із тим, що робота у вечірній і нічний час доби суперечить природним біоритмам людини, що передбачає підготовку до відпочинку ввечері й відпочинок (відновлення) вночі.
У зв’язку з цим слід зазначити, що подовжені робочі години також неминуче захоплюють ці періоди доби — хоча б частково, що посилює їх негативний вплив на організм. За даними досліджень у США, травми, отримані тими, хто працює з продовженими робочими годинами чи в змінному режимі, частіше призводять до звільнення (в 1,81 разу), до полишення роботи за власним бажанням (в 1,67 разу) чи до нездатності продовжувати працювати повний робочий день (в 1,33 разу) порівняно з особами, які працюють 8 годин на день і 40 годин на тиждень. Але для осіб, які працюють з подовженим робочим часом, ці показники вищі, ніж для осіб змінної праці.
Під час подовжених робочих годин особи, які працюють у шкідливих умовах праці, піддаються їх тривалішому впливу. Гігієнічні нормативи, розроблені для робочих змін стандартної 8-годинної тривалості в денний час, застосовані до подовжених, нічних і вечірніх змін, не можуть дозволити адекватно оцінити несприятливий ефект шкідливих і небезпечних чинників умов праці. Оскільки зростання шкідливості впливу чинника від тривалості його впливу не в усіх випадках носить лінійний характер: у різний час доби може відрізнятися, а питання поєднаного впливу дії шкідливих рівнів різних чинників усе ще є предметом наукових досліджень.
Особи з ослабленим здоров’ям (у період реабілітації після тимчасової втрати працездатності, вагітні, інваліди та ін.) також страждають від подовжених робочих годин більше, ніж здорові люди.
РОЗУМНИЙ КОМПРОМІС
Таким чином, понаднормово відпрацьовані години протягом робочої зміни як поодинокий випадок — соціально та економічно не виправдані з точки зору безпеки, продуктивності праці та безпеки руху на автошляхах з усіма подальшими наслідками; понаднормово відпрацьовані години протягом кожної зміни й тижня як система — шкідливі для здоров’я працюючих за найбільшої небезпеки патології системи кровообігу.
Норматив 8-годинних робочих змін за 40-годинного робочого тижня є компромісом між можливостями організму — з одного боку, та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин на сучасному етапі розвитку суспільства — з іншого боку. Вони дають змогу запобігти зростанню виробничого травматизму та ризику порушень здоров’я працюючого населення.
Подовжені робочі години з найменшою шкодою для свого здоров’я, безпеки та продуктивності праці, а отже, й оточуючих людей, може витримати далеко не кожна людина. Це — прерогатива найбільш здорових і фізично підготовлених членів суспільства.
Як правило, у молодих осіб ресурси організму й можливості їх відновлення перевищують середньопопуляційні показники, й вони охочіше погоджуються на додаткові робочі години. Однак що раніше починається підвищена експлуатація ресурсів, то швидше вони виснажуються. Сама ж людина, як показують дослідження, дуже схильна переоцінювати свої можливості, особливо — в молодості.
Тому за будь-яких обставин важливо пам’ятати, що організм — це дуже складна система, для якої «від зміни місць доданків сума змінюється». Правильне, фізіологічно обґрунтоване чергування елементів циклу «робота-відпочинок» — запорука збереження здоров’я, високопродуктивної та безпечної праці на багато років.
Наталія БОБКО,
старший науковий співробітник лабораторії гігієни та фізіології змінної праці Державної установи «Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України», доктор біологічних наук.
