Так називається книга відомого травозная Василя Литвиненка, де зібрано сотні рецептів настоянок і настоїв, відварів і мазей, створених на основі лікарських рослин, помічних від безлічі різних захворювань. На жаль, душа діда Василя, як звали його всі, вже в інших світах, проте завдяки книзі, яка вийшла ще за його життя під редагуванням сумського журналіста Володимира Салія, є можливість черпати здоров’я із цієї «скарбниці» всім, хто забажає.
Відуни й зіллярі, чарівники й травознаї, чаклуни і знахарі... Із глибин сивої давнини, через товщу століть ще й до сьогодні йдуть поряд з нами люди, овіяні ореолом таємничості і якоїсь надприродної сили. І ні стрімкий та бурхливий розвиток цивілізації, ні поступ науково-технічного прогресу, ні найсучасніші досягнення у сфері медицини, ні найновітніші ліки – ніщо не здатне знівелювати чи перекреслити вікові народні надбання цілительства, цей прадавній, як світ, Божий дар, секретами якого володіють лише одиниці. На самородків, які повертають недужим втрачене здоров’я, ставлять заслін на порозі смерті, був і залишається багатим наш край. Ще й донині збереглися назви сіл Волхвине, Лікарське та інші, які самі говорять про своїх мешканців. А скільки немічних і хворих було-перебуло на хуторі Дараганів, що в Недригайлівському районі, у Василя Сергійовича Литвиненка... Про цю неординарну особистість, людину вельми складної долі, але одержимої високим покликанням нести зцілення хворим, пропоную розповідь.
Перша зустріч з ним була дивовижною. І відбулася вона не відразу, а, можна сказати, з третьої спроби. На той час добре знаний в окрузі й далеко за її межами народний лікар, чи просто, як його усі називали, дід Василь, уже понад 10 літ, як припинив лікувальну практику. Однак розповіді про його цілительство, навіть легенди, які ходили поміж людей, і особливо недужих, доводилося чути мені не раз. Та якось моторошно й журно ставало на душі від того, що всі оповіді про великого майстра ставити хворих на ноги закінчувалися сумно: зараз, мовляв, дід Василь нікого й на крок до себе не підпускає, а про лікування й словом не обмовляється. І ось, випадково довідавшись про місце мешкання народного лікаря, погожого вересневого ранку я дістався до його оселі. Не лише журналістська цікавість привела мене сюди, а й надія зустріти старшого мудрого порадника, що знається на зіллярстві. Невелика дерев’яна хатина на околиці Недригайлова немов присіла у видолинку над самісінькою Сулою й заховалася в густих нетрях яблунь і груш, вкритих ранньою осінньою позолотою.
…Немов у казці, переді мною постав дід Василь. Високий, стрункий, з молодявим, далеко не дідівським обличчям і такою по-дитячому щирою лагідною усмішкою. Він сів поряд, довірливо поклав мені на коліно свою велику важку долоню й проникливо подивився, немов облив усього мене кришталево-чистою голубінню своїх очей.
Розповідь Василя Сергійовича була схожою на сповідь, і, певне, небагатьом доводилося чути це одкровення. Мені поталанило. Очевидно, вселив довіру. Я сидів, мов приворожений, і слухав. - Ще з дитинства тридцять літ готував себе до заняття народною медициною. І хоч як важко було - свого добився, їхали до мене звідусіль і з різними діагнозами. А скільки лікарів побувало, навіть видатні медичні світила з Москви, Києва, Харкова. Я з ними, бувало, жартую, що ж ви до діда за зціленням приїхали. У вас дипломи, титули, різні медикаменти й техніка. А в мене що? Сім класів освіти і все. Лікування я проводив у вихідні - суботу й неділю. В будні працював у колгоспі. Встаю вдосвіта, а люди вже під двором. І скільки б на прийом не прибувало - до півночі всім приділяв увагу. Від зорі й до зорі в дні прийому не їв, не пив. Бувало, що й з робочого кабінету не виходив. Допомагала система йогів, якою свого часу оволодів процентів на сімдесят. Моя методика була гранично простою і водночас ефективною. Я зібрав усе корисне докупи з медикаментів, рослин, тварин, комах, землі і, звичайно, слова. На останньому постійно робив великий наголос. Бо хворому важливо знати, як себе вести в оточуючому світі. Кожна людина, як і машина, повинна мати гальма. Назріває якась конфліктна ситуація, а ти натискуй на гальма, зупинись. Не пускай у «рознос» нервову систему. Почекай. Хай усе проходить мимо. Заспокоюй себе, мовляв, якось воно буде, якось... буде. І трохи згодом, дивись, усе владналося. Життя, як кінофільм. На зміну одним подіям приходять інші і так далі. Ніщо не стоїть на місці. Усе розвивається, рухається й відходить у небуття. Це - неписана істина нашого життя. І коли мені вдавалося донести її до свідомості пацієнта - це вже було запорукою видужання. Багато людей приїздили до мене хворими, а поверталися здоровими. Звичайно, це одна з форм навіювання, які я широко застосовував. Нерідко, бувало, пацієнт прибуває з бородавками. А я йому - навіщо їх привіз? Повертайся назад. По дорозі додому погубиш. І вже більше не їхали, а слали й слали листи подяки. Щороку по 5 тисяч одержував….
У п’ять літ залишився без матері. Померла в 1931 році від туберкульозу. Тоді ж тяжка недуга забрала від мене єдиного однорічного брата. Звалився й на мене поліомієліт, з лабет якого вдалося вирватися, але на все життя залишитися інвалідом, кривим на праву ногу. Деякий час після смерті матері перебував у дитячому приюті. А коли батько одружився вдруге, то забрав до себе. Мачуха безжалісно знущалася з мене, а батько потурав цьому. Гіркий присмак дитинства зберігся назавжди. Батько приютив мачушину бабусю, яка відіграла важливу роль у моєму житті. Раніше вона служила покоївкою в панів у місті, а на старість параліч звалив її з ніг. Бабуся була дуже набожна й зналася на траволікуванні. Обоє в сім’ї ми були ображені, мали однакову долю, а тому швидко подружили. Бабуся навчала мене різних молитов і передавала свої зіллярські знання. Ще в першому класі біля дому завів свій квітник, на якому висаджував різні квіти й доглядав їх. Прожили ми з бабусею вісім років. Померла вона у вісімдесят вісім літ.
У перший повоєнний рік одружився, і вдвох з Марфою Петрівною почали господарювати з нуля. Усього довелося спробувати: був молокоприймальником, завідував фермою, комірникував, понад 14 років пропрацював бригадиром рільничої бригади. А у вільний від роботи час, здебільшого вечорами, готував себе до заняття народною медициною. Придбав потрібну літературу. Зібрав унікальну рідкісну бібліотеку з близько 300 книжок. Заприятелював з народним лікарем з Лебедина Корчаном. Майже 30 літ єднали нас почуття щирої братерської дружби. А по смерті Василя Йосиповича, старшого друга й наставника, маючи за плечима 36 років трудового стажу, став продовжувати справу Корчана. Зайнявся траволікуванням. Тяжкі недуги, що звалилися дуже рано на матір, тіток, брата й сестер, не давали мені спокою, постійно підштовхували до зцілення інших. Мене вела нестримна мета допомагати людям, подовжувати їм життя. Вдячних пацієнтів знавця народної медицини В.С.Литвиненка мені доводилося й доводиться зустрічати всюди: в рідному селі, де народився і виріс, в містах і селах області, де нерідко буваю у відрядженнях, у самих Сумах. І хоч чимало часу минуло відтоді, як вони побували в Дарагановому, а все ж і досі з теплотою згадують свого рятівника, всезнаючого й мудрого діда Василя. Недаремно ж кажуть, що добро ніколи не забувається. Якось по дорозі на Ромни підвозив жіночку. Слово за словом - розговорилися. І розповіла вона, як з її чоловіком сталася велика біда: відкрилися кровотечі в шлунку. Перебування в лікарні змін на краще не дало, і тоді хтось порадив з’їздити до діда Василя. Він прийняв, вислухав і дав якоїсь трави з дрібненькими листочками й колючками, якої в нас ніколи не бачила. Днів два чи три попив чоловік відвару, і кровотечі припинилися, болі вщухли.
Якщо сказати, що В.С. Литвиненко у своїй лікувальній практиці використовував понад 100 цілющих рослин, означало б обмежитися звичайною констатацією, яка мало про що говорить. За кожним зіллям, свого часу так щедро даваним недужим, стояли гарячі, напружені дні пізнання, пошуку, заготівлі й приготування, словом, цілі історії. Заглиблення в народну медицину змусило Василя Сергійовича вийти за вузькі регіональні межі, передовсім у зборі добре помічних зіллярських засобів. Для справжнього цілительства вкрай бракувало лікарських рослин, що зустрічалися в Недригайлівському районі чи на Сумщині. Знайомство й вивчення оригінального видання «Атласу ареалів і ресурсів лікарських рослин СРСР» відкривало неосяжний обшир, кликало в дорогу. - Багато приїздило до мене охочих стати цілителями, - з легкою іронічною усмішкою розповідав В.С. Литвиненко. - Немало було серед них і дипломованих лікарів, які хотіли, аби передав їм свої знання. А я у відповідь: - Народна медицина - не спіле яблуко, яке поклав на тарілочку, і ось - бери. Це трудна й клопітлива справа. Чого тільки варте одне те, щоб під рукою постійно був потрібний арсенал рослинного світу, причому ефективно діючий від усіх недуг. Не один раз пощастило й мені виїздити на лоно природи з Василем Сергійовичем та його дружиною. Врешті-решт В.С.Литвиненко відступив перед моєю наполегливістю й згодився посвячувати в трави, друкувати окремі секрети досвіду на сторінках газети, більше того: дозволив двічі на місяць привозити хворих з різними недугами на консультацію, аби на практиці знайомити зі своїми методиками зцілення. Свою невичерпну працьовитість Василь Сергійович пояснював одним - хочу, мовляв, залишити пам’ять про себе, яка б робила добру справу людям.
Володимир САЛІЙ. м. Суми.
ПРОПОНУЄМО ЧИТАЧАМ СТОРІНКИ КНИГИ ТРАВОЗНАЯ ВАСИЛЯ ЛИТВИНЕНКА
БОБІВНИК ТРИЛИСТИЙ Російська назва - трифоль, вахта, трилистник. Бобівник трилистий - це багаторічна болотяна трав’яниста рослина. Росте на заболочених берегах, у вершинах ставків, на озерах і болотах, заплавах, утворюючи суцільні зарості. Для лікування використовують листки й кореневища рослин. Коріння копають весною або восени до і після вегетації рослин. Сушать у тіні в добре провітрюваному приміщенні. Зберігають, як усі трави. Ця лікарська рослина посідає одне з найважливіших місць при зціленні багатьох недуг. Бобівник трилистий - один з найкращих засобів, що збуджує апетит і виділення травних соків, поліпшує перистальтику шлунково-кишкового тракту й загальний стан хворого, активізує роботу підшлункової залози. Тому рослиною доцільно лікувати гастрити, панкреатит, дуоденіт, метеоризм і слабке травлення. Відвар готують увечері. На 2-3 склянки води всипають 1 ст. л. вщерть порошку листків або коріння, кип’ятять 5-10 хв на слабкому вогні, ніч настоюють. Відвар вживають упродовж дня за 3-4 прийоми до їди. І так через день 1-2 місяці. При потребі після перерви курс лікування повторюють.
Ліпший ефект дає збір: листки або коріння бобівника трилистого - 1 частина коріння аїру тростинового - 1/ 2 частини насіння кропу запашного - 1/2 частини коріння цикорію дикого - 1 частина коріння живокосту лікарського - 1 частина квітки ромашки лікарської - 1 частина. Усі подрібнені компоненти змішати й зберігати в банці, закритій кришкою. Спосіб приготування і вживання відвару збору, як бобівника трилистого. Бобівник належить до найкращих жовчогінних засобів рослинного походження. Він сприяє видаленню піску і каменів з жовчного міхура, активізує жовчотворення. Тому рослину застосовують при холециститі, гепатиті, піску й каменях у жовчному міхурі.
У разі названих хвороб користуються збором: листки або корінь бобівника трилистого - 1 частина листки барбарису звичайного - 1 частина трава хвоща польового - 1 частина трава чистотілу звичайного - 1/2 частини квітки цмину піскового - 1 частина. Усі компоненти змішати, готувати і вживати відвар, як бобівника трилистого. Завдяки великому вмісту йодних сполук, бобівник входить до збору від зоба. Рослина сприяє кровотворенню, збільшує кількість лейкоцитів, нормалізує склад крові. Відваром листків або коріння лікують анемію, лейкози та інші хвороби крові, спричинені опроміненням, особливо після аварії на Чорнобильській АЕС. Уражені радіацією можуть покласти надію на поліпшення стану здоров’я, якщо регулярно й послідовно лікуватимуться. Наділений широким спектром лікувальних властивостей, бобівник є добрим засобом при зціленні від туберкульозу. Насамкінець додам, що настоянку бобівника на горілці у співвідношенні 1:1 можна використовувати у вигляді примочок до ран і порізів як замінник йоду.
(Далі буде).
