Відома на Верховинщині вишивальниця, заслужений майстер народної творчості Василина Янушевська-Шкрібляк після важкої хвороби почала писати вірші й малювати картини. Одужати їй допомогли праця, оптимізм, віра в Бога, а також натуральні полонинські продукти та мед.
Полонинські зустрічі-знайомства
...У ніч перед гуцульським святом «Полонинське літо» в горах пройшла страшна гроза. В урочищі Запідок біля села Верхній Ясенів, де останніми роками цей фестиваль полонинської продукції збирає численних гостей, в найвищу модрину вдарила блискавка. Дерев’яний настил під нею, на який мали поставити музичну апаратуру, наче хто на друзки порубав. Лише найвище в урочищі дерево блискавка розчахнула. Тепер, кажуть гуцули, з нього можна робити музичні інструменти, бо дерево, в яке влучила блискавка, «співає».
Доля Василини Янушевської-Шкрібляк із села Зелене Верховинського району чимось схожа на цю модрину: після того, як перенесла важку хворобу, жінка вже в поважному віці почала писати вірші й малювати.
Познайомилися ми, власне, на «Полонинському літі». Цей гуцульський фестиваль проводиться на вшанування вівчарів, що літують на полонинах. Вони привозять з гір полонинську продукцію – сир, вурду, будз, бринзу.
Знайомство було майже випадковим: нас зацікавили паляниці, які пропонують жінки.
– Це не хліб. У нас називають це боришиники. Робимо їх з картоплі, – розповідає газдиня. – Це наша гуцульська страва. І так їмо, і в гори беремо. Боришиники можуть кілька днів стояти. Скуштуйте – смачно. І корисно.
Наша розмова несподівано переривається. З вигляду не місцева жінка простягає пані Василині книжечку: «Підпишіть».
– То, може, ваша книжка?
– Моя. Називається «Черемоша взір».
Виявляється, Василина Янушевська і вишивальниця, і поетеса, й художниця.
Налаштованість на позитив - основна запорука здоров’я
Село Зелене – найбільше на Верховинщині. І одне з найвіддаленіших. У Шибеному, що теж входить до Зеленської сільради, є прикордонна застава, а далі – Румунія. Вище в гори – ближче до Бога, жартують гуцули. Неподалік знаходяться відома в Карпатах полонина Веснярка, озеро льодовикового походження Марічейка, третя за висотою гора Українських Карпат Поп Іван із залишками астрономічної обсерваторії.
Коли люди розповідають, чим цікаве їхнє село, згадують і про Василину Янушевську-Шкрібляк. Насамперед тому, що вона - знана вишивальниця. Як жартує жінка, «я з голкою народилася». І гарно вишиває, якщо їй присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості.
– А що найбільше любите вишивати?
– Усе – і сорочки, й рушники. До мене і з Америки приїхають, і з Німеччини.
– Виставки були?
– Йой, Боже. Я поїхала світом не знаю кілько. Я встидаюся не раз, бо люди мене впізнають і, певно, думають, що баба забуває людей. Не годен усіх знати й пам’ятати.
Хоча на пам’ять у свої 64 не скаржиться. Та й тих років ніхто б не дав, якби сама не назвала. Виглядає молодшою. Чи тому, що невисока на зріст. Чи через свою балакучість і оптимізм, що наче підсвічує її зсередини.
Оцю налаштованість на позитив, а також постійну працю вважає чи не основною запорукою здоров’я.
– Тримаю вдома корови, свині. Кошу траву, громаджу сіно, город обробляю – все роблю.
За хвилю додає:
– Зробила вдома музей. І на сцені виступаю. Вірші пишу – маю дві збірочки: «Черемоша взір», видану п’ять років тому, і оце недавно друга «Ой Карпати, рідний край». У неї увійшло також 37 моїх картин. Пишу сама, не вчилася ні в яких школах. Усе йде від душі. У мене є вірш «Полонинське літо». Хочете, прочитаю?
Високі хребри гірські, лісами повиті,
Між горами полонини, квітами покриті.
Полонини квіти вкрили білі й голубії,
Голубими бриндушками, що аж серце мліє.
Яка файна і весела полонина стала,
Як би у вінок весільний молода си вбрала.
Цілюща сила праці й природи
Василина Янушевська-Шкрібляк вірші почала писати вже у старшому віці.
– Так Бог дав, що я захворіла. Бог мені дав зцілення. І в той момент таке почалося зо мнов робити, що почала дуже писати. Хтось мене будив уночі, і я писала, писала...
Про свою хворобу жінка згадує неохоче. Мала проблеми з ногами. Хотіли різати. Навіть донька, яка за фахом лікар, теж думала, що без операції не обійтися. Коли ж хтось радив податися до мольфарів (гуцульських знахарів), була категорична:
– Найкращий оберіг – то в Бога вірити. І не треба ніяких примовлянь чи чаклувань. Я в то не вірю, по правді вам кажу. Це Бог дав так, що я зцілилася, – знову повторює пані Василина.
А найкращі ліки – то праця і все, що навколо, дароване карпатською природою.
Від цих квітів запах іде, аж дух забиває,
Хто подихає цим зіллям – хвороби не має.
А повітря таке чисте, як бальзам цілющий.
Та й буркуту як нап’єшси – від ведмедя дужчий.
Та й ніде нема у світі такої водички,
Лиш у горах, у Карпатах, тут є скрізь кринички.
Жінка переконана, що карпатське повітря таки цілюще, природну силу мають гірські трави і ягоди, а місцева мінеральна вода «буркут», хоч і не вельми приємно пахне, але має лікувальну силу, може, більшу, як «нафтуся».
Окреме слово – про мед
Колись Василинку з відомого в Карпатах роду Шкрібляків називали «медовою дівкою». Її тато, що прожив більше як 90 років, тривалий час проробив на пасіці, де було 200 вуликів. За часів Союзу його мед з гірського різнотрав’я навіть у Київ на ВДНГ возили, і визнали там найсмачнішим та найціннішим.
– Я без меду ніколи не зимую, – каже Василина Янушевська-Шкрібляк. – То для здоров’я дуже корисно. При хворобі мед помічний, а ще важливіше – хвороби упередить. Такий мед подовжує життя.
Їжа теж для здоров’я корисна, бо все натуральне, екологічно чисте.
Подоїли коровочки, овечки здоїли.
Ватаг бринзу б’є в берівку, щоби усі їли.
«Їште бринзу, – примовляє, – з карпатського краю,
Найсмічніша бринза в світі, я добре це знаю».
І гуцули їдять бринзу, та й гуцульські діти.
Не слабують йни ніколи, в кожушки одіті.
Овеча бринза є найкориснішою
Бринза – то солений сир. Роблять його і з коров’ячого молока, і з овечого і змішують. Гуцули ж переконані, що овеча бринза і найсмачніша, й найкорисніша. Але таки бринза, а не просто солений сир, який у великих містах продають під її маркою. Справжня бринза не піддається високотемпературній обробці, тому в ній зберігається все цінне, що є в молоці. Це і вітаміни групи В, А, Е, і мінеральні речовини (особливо солі кальцію, калію, фтору), і корисні мікроелементи.
Гуцули кажуть: хто вживає бринзу, той набагато менше хворіє. А ще вона допомагає зберегти молодість – наша співрозмовниця як підтвердження тому.
А ліжники й кожушки з овечої вовни не лише теплі, а й лікувальні: і застуду проженуть, і від радикуліту вбережуть.
Про все це розповідала нам Василина Янушевська-Шкрібляк. Про це пише у своїх віршах та малює на полотні. Карпати, де народилася й виросла, для неї – найкращий край. Живе в гармонії зі світом і людьми, з добром у серці, в постійній праці і з генетичною мудрістю: не робити злого, не говорити лихого, дотримуватися Божих заповідей. Се підтвердять і зеленські люди.
Рецепти від Василини Янушевської-Шкрібляк
Боришиники
Картоплю зварити в мундирах, а можна так, постригану, зварити. Потовкти, аби трошки охолола. Тогди дається туда соли та білої муки, можна кукурудзяної, трохи води. Та й помісити. Але багато муки не треба, аби воно не було забите. Та й виплескати і спекти в печи, а ні – то на сковорідці.
Кулеша з бринзою
Кукурудзяну крупу варити в казанку на воді, щоб загусла. Підсмажити сало на шкварки, ним полити кашу. Звершу щедро посипати бринзою.
Галина ДОБОШ,
заслужений журналіст України.
Івано-Франківська обл.
