Цукровий діабет у світі визнано неінфекційною епідемією, адже, за оцінками ВООЗ, від нього страждають майже 350 мільйонів жителів планети (третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань). Фахівці прогнозують, що в найближчі 10 років загальна кількість випадків смерті внаслідок діабету зросте на 50%, а до 2030 року він стане провідною причиною смерті у світі. Зрештою, ця недуга, яка на початкових стадіях перебігає майже безсимптомно, грізна своїми ускладненнями. Їх розвитку можна запобігти, якщо лікуватися вчасно та правильно.
Чому клітини стають «сліпими»?
Якщо в разі цукрового діабету І типу причиною розвитку цукрової хвороби є дефіцит інсуліну (його не виробляє підшлункова залоза), то в разі цукрового діабету ІІ типу картина зовсім інша. Інсуліну в крові людини достатню, але клітини організму не «бачать» його й не пропускають усередину, щоб той виконав свою основну функцію – розщепив молекули цукру. Такі клітини назвали інсулінорезистентними.
Чому це відбувається, поки що - таємниця за сімома замками. Хоча існує чимало версій: генетична «поломка» спеціальних рецепторів, які містяться на поверхні клітин і «відчувають» інсулін; вірусне походження такого «блокування» природних функцій; прийом деяких ліків; ожиріння (хоча ця недуга часто вражає людей із нормальною масою тіла й водночас спостерігається далеко не у всіх, хто «нажив» зайві кілограми).
Останнім часом вчені все-таки провели глибші дослідження й визнали, що рівень цукру в крові підвищується під час будь-якого стресу (навіть якщо при цьому показники не виходять за межі норми). Якщо ж стрес дуже гострий (смерть близької людини, раптовий ризик смерті), цукор «зашкалює» й часто – безповоротно, оскільки в процес втягуються й нервова, й ендокринна та імунна системи, й усі вони водночас дають «збій».
Над прірвою
У моїй практиці – багато підтверджень цій теорії. Одна з моїх пацієнток, жінка віком 40 років, пов’язує виникнення в неї ЦД пережитим у дитинстві страхом. Її батько був алкоголіком, часто погрожував родині фізичним знищенням, навіть розливав бензин навколо будинку й грозився всіх спалити. Дівчинка з мамою ховалися в курнику, тремтячи від страху. Здавалося б, минули роки, але організм ніколи не забуває жодної психічної чи фізичної травми, тому з роками психологічна проблема перейшла в соматичні порушення, тобто проявилася на фізичному рівні – розвитком ЦД.
Найбільший стрес для людини – той, що вона переживає «над прірвою смерті» - власної чи близької людини, чи той, що постійно накопичується, як краплі в келиху (так званий хронічний стрес). Наприклад, коли людина відчуває, що її не люблять (приміром, стан жінки, яку не кохають, залишили, зрадили), почувається самотньою, втратила рідних.
Ще один мій пацієнт – чоловік віком 23 роки, який дуже кохав свою дівчину, й, щойно вони побралися, в молодої дружини діагностували рак. Чоловік не відходив від її ліжка й дбайливо доглядав до самої смерті, доки жевріла надія, але коли дружина померла, він одразу потрапив до реанімаційного відділення в комі. Діагноз – цукровий діабет.
Висновок напрошується сам по собі. Від стресів потрібно «прикриватися» надійним щитом - його функцію може виконати гомеопатія, яка, на відміну від антидепресантів, не дає побічних ефектів, не «гальмує» організм, а навпаки, - підтримує його. До того ж у гомеопатії є ліки від кожного виду стресу, окремо – від жіночих страхів, чоловічих «зривів», дитячих потрясінь. Навіть якщо всі в родині пережили однаковий стрес, «заспокоювати» їхню нервову систему потрібно по-різному.
Якщо грім ударив
Утім, життя є життя, й усі ми вже пережили не одну тривогу, потрясіння та страх, перенесли не одну хворобу, яка негативно позначилася на організмі, випили «торбинку» ліків, які могли відлунити збоями в різних системах. Але це не означає, що надію втрачено! Лікування цукрового діабету потрібне й надзвичайно важливе.
Питання тільки в тому, як лікувати. Адже на сьогодні діабетологія пропонує хворим на цукровий діабет тільки цукрознижувальні препарати та інсулін (на пізніх стадіях чи в разі недостатньої компенсації ЦД). Проте деякі фахівці вже сьогодні стверджують, що приймати ліки для зниження цукру в крові – це те ж саме, що лікувати аспірином запалення легенів. Тобто впливати потрібно на причину, яка спричинила високий рівень цукру в крові, а не просто його «збивати».
Так само потребують корекції стани, спричинені ускладненнями цукрового діабету, які призводять до інвалідизації та смерті пацієнтів (ангіопатія сітківки ока, внаслідок якої втрачається зір, гангрена кінцівок, що призводить до необхідності їх ампутації, нефропатія, що зумовлює ниркову недостатність, тощо). Супутниками цукрового діабету є гіпертонія, інші серцево-судинні патології, що несуть ризик виникнення інфаркту та інсульту).
Тобто лікування хворого на ЦД має бути комплексним. Чи може витримати хворий організм таке хімічне навантаження? Можливо, йому потрібна природна підтримка, яка розбудить резервні сили, гармонізує роботу різних систем і, головне,
– вплине на причини, що спричинили підвищення рівня цукру в крові?
В арсеналі гомеопата немає спеціальних «цукрознижувальних» препаратів. Та вони й не потрібні. Є безліч ліків, які м’яко, природно повертають втрачене здоров’я, усувають «сліди» фізичних і психічних стресів, а за тим нормалізується робота внутрішніх органів, відновлюється «царським шляхом» функція ендокринної та нервової систем, які збалансовують наш організм.
Наведу ще кілька прикладів із власної практики. У червні минулого року до мене звернулася 54-річна жінка, яка хворіє на ЦД ІІ типу з 2009 року. Вона помітила, що рівень цукру почав підвищуватися після тривалого прийому (впродовж 1,5 року) протизаплідних препаратів. Попри постійне вживання цукрознижувальних ліків, останнім часом її стан різко погіршився й лікарі подвоїли дозу призначених препаратів. Але минув місяць, і полегшення жінка не відчула: рівень цукру не зменшувався нижче 14 ммоль/л.
Водночас пацієнтка впродовж кількох років скаржилася на біль у коліні, тривожний стан, запаморочення, спазми кишечнику, слабкість, біль у молочних залозах. Під час обстеження було виявлено вузол у щитоподібній залозі, вогнища фіброзної мастопатії. Після 3-місячного гомеопатичного лікування пацієнтка почала помічати перші позитивні зрушення: зменшилися біль у молочних залозах, тривожність, слабкість, поліпшилася функція кишечнику тощо. А в жовтні вона вже, як кажуть, світилася від щастя: рівень цукру не перевищував 7,5 ммоль/л, і ендокринолог вдвічі зменшив дози звичних для неї препаратів. При цьому індивідуальне гомеопатичне лікування не припинялося й творило дива: в грудні показник цукру часто сягав 6 ммоль/л. А минуло ж зовсім небагато часу! Пацієнтка продовжує лікування.
Ще одна моя пацієнтка пов’язує розвиток ЦД із кількарічним вживанням ліків проти ішемічної хвороби серця. На момент візиту до мене вона вже приймала інсулін. На тлі гомеопатичного лікування в неї значно поліпшилося самопочуття, інсулін вона приймає й надалі, однак лікарі дозволили відмовитися від цілої низки фармпрепаратів, уже ставшого звичним для неї стаціонарного лікування. Жінка перебуває на гомеопатичному лікуванні впродовж 6 років і нам вдалося вдвічі зменшити рівень цукру: нині він не виходить за межі 7 ммоль/л. Пацієнтка вже не скаржиться на серце, яке так ретельно лікувала, каже, що відчула прилив сил: пенсіонерка працює на двох роботах, ще й дає приватні уроки (!) й няньчить онука.
Нове – добре забуте старе?
У сучасному світі з’явилося нове поняття, що поки що лише входить у моду, але реально обіцяє захмарні перспективи. Це так звана персоніфікована медицина – суто індивідуалізоване, орієнтоване на особистість пацієнта лікування, підбір і навіть виготовлення персональних ліків, яке враховує не тільки класичний діагноз, а й особливості перебігу хвороби в конкретної людини, й навіть дані аналізу геному людини! А діагностика також проводиться на основі тестування схильностей до того чи того захворювання, психологічних особливостей людини тощо.
Подібним займалися давні лікарі, які закликали лікувати не хворобу, а хворого, які дивилися на організм, як на карту, що зовні відображає те, що відбувається всередині. Свого часу засновник гомеопатії Ганеманн також відкрив світу ключ до діагностики та «зчитування» проблем людини - через отримання інформації, яка, на перший погляд, не має стосунку до «фізики» тіла. Наприклад, як спить пацієнт, що йому сниться, в яку погоду він почувається ліпше, який колір вважає найприємнішим тощо. Перелік таких маркерів дуже широкий – завдяки ним людина постає як на долоні: зі своїми переживаннями, історією трагедій, хвороб, емоцій. А ліки, що пропонує гомеопатія, – як інформація, що виправляє код організму - на той, яким задумав його Творець, запрограмованим на здоров’я, довголіття та щастя.
Лариса Гуцол, лікар-гомеопат, кандидат медичних наук.
