Євген Голибард – журналіст, письменник, економіст промисловості, спеціаліст підземної розробки вугільних родовищ, викладач системи щоденного самооздоровлення в Університеті третього віку в Україні та Польщі, автор низки книг цієї тематики, великий патріот і просто дуже різнобічна, захоплена людина. Він цікавий ще й тим, що кинув виклик рокам, віку, старості й власним досвідом довів, що, вийшовши на пенсію, можна не лише повернути здоров’я та молодість, а й отримувати всі радощі життя. Пан Євген пережив інсульт, відмовився від термінової та невідкладної операції, на якій наполягали поважні лікарі-кардіологи. Наполегливою працею за надійної підтримки своєї дружини Іренки щодня вранці (1-1,5 години) й увечері (0,5 години) пан Євген виробляє собі здоров’я. Він переконаний, що здоров’я – то власний продукт, витвір кожного, результат наполегливої праці над собою
Як і з чого починається інсульт?
Однозначної відповіді на це запитання не може бути. По-різному починається, розвивається й на різних станах зупиняється. У кожної людини є своє слабке місце серед судин і капілярів голови. Напружена робота мозку (зокрема його нейронів) потребує потужного енергетичного забезпечення, що є проблематичним в умовах тривалого безруху та атеросклерозу (а саме така обставина є типовою для дорослих людей розумової праці).
Енергетику забезпечує система кровообігу, але вона також не може довго працювати без належного відпочинку...
Усе це є добре відомим, але... Я працював напружено впродовж кількох днів по 10-12 годин за комп’ютером, редагуючи книгу. Тим часом небезпека підступала поступово, спроквола, але я цього не відчував і щодня просувався до закінчення праці над книгою.
І в такому напруженому темпі пропрацював-просидів до ночі 4 травня, а наступного дня виїхав у відрядження на Чернігівщину. Увечері, повернувшись додому, почувся трохи змореним.
Наступного дня було важко вставати, але поїхав на роботу. На ранок 7 травня з’явилися нудота, біль у животі, пронос — усі класичні ознаки отруєння. Зателефонував до колег, з якими разом їздили, їли й пили: в них усе в порядку.
Восьмого — загальна слабкість, нудота, блювання. Симптоми знайомі: отруєння. Прийняв активоване вугілля, потім ентеросгель, обмежив себе в їжі. Активно двічі на день відпрацьовував увесь наш комплекс самооздоровлення на основі вправ Кацудзо Ніші....
Почувався препогано, з’явилося періодичне запаморочення, але гадав, що це через отруєння. Напружено працював щодня по 10 годин, так що ввечері не було сил бігти на стадіон. Але комплекс самооздоровлення сумлінно відпрацьовував, як завжди — вранці й увечері.
11 травня самопочуття ніби поліпшилося, нарешті здав до друку підготовлену книгу.
12 травня ми з дружиною майже увесь день насолоджувалися весною в Ботанічному саду. Увечері того самого дня я страшенно розлютився через кричущу несправедливість. Я відреагував із таким обуренням, що прямо фізично відчув, як кров прилинула в голову. Але далі все зробив як щовечора, виконавши вечірній комплекс і, після молитви, заклеївши рот, ліг спати.
13 травня о 6-й ранку раптом стало дуже погано. Спроба встати з ліжка призвела до того, що впав на підлогу. Відчував головний біль, потемніння в очах. Тиск підскочив до неймовірної для мене цифри: 160/90. Блювання, періодично — гострі стани запаморочення. Викликали невідкладну допомогу, уколи, трохи легше, та симптоматика — суперечлива.
Лікар питає: коли почалося й що робили? Кажу: впродовж кількох днів борюся проти незрозумілого отруєння. Потім о 10-й прибуває дільничний терапевт, яка викликає «швидку». Радяться й доходять висновку, що в цьому «вінегреті» симптомів проглядаються ознаки інсульту.
«Швидка» привозить мене в Медмістечко, але там починається делікатна фахова дискусія про доцільність прийняття мене: чи до терапевтичного чи до неврологічного відділення.
…Якихось тридцять кроків від терапевтичного до неврологічного відділення Іренка мене довела, а там мене одразу всадовили на крісло, ліфтом на поверх, і через три хвилини лікар почав роботу зі мною, а ще через п’ять хвилин я вже лежав під крапельницею. Процес пішов.
Рухатися заборонено
Наступного дня мені провели магнітно-резонансну томографію й чітко встановили діагноз. Уставати й нормально рухатися мені заборонили. Але тут маємо технічне протиріччя: треба лежати, щоб не дай боже не посунулася зона крововиливу, але водночас не можна лише лежати, бо це гальмує кровообіг. Тому я намагався активізувати кровообіг, розчухуючи шкіру там, де міг дістати без небезпеки ускладнень.
Тим часом Іренка домовилася про переведення мене в Центральний госпіталь МВС України. Режим — лежачий. Дві, а то й три крапельниці на день. Повертатися, особливо на правий бік, - неможливо.
На другий день почав робити вправи лежачи, обережно й тільки в ділянці ступень. Серед незвичних відчуттів добре запам’яталося, як часом під лівою частиною черепа «мурашки бігали».
Розуміючи, що це відображення якихось процесів, пов’язаних із кровообігом на рівні капілярів, а отже, це сигнал про певні проблеми організму в цій зоні, я намагався за
допомогою самомасажу, шляхом «прокручування» точок на голові (вправи 10.1-10.8) посприяти розв’язанню цих проблем.
Також час од часу почухував ноги, руки, голову, груди. Не забував періодично полежати в позиції 9 — «Змикання ступень і долонь». Ну й, звісно, присвячував відповідний час молитві.
Організм відгукується на вправи
На третій день мого перебування в госпіталі я доєднав до вправ м’язи гомілок і коліна.
Четвертого - обережно доєднав стегна, спробував рухи в тазовій ділянці. Повторював ці вправи кілька разів на день циклами по 2-3 хвилини. Незважаючи на загальний недобрий стан, відчував, що на ці вправи організм відгукується вдячно.
Я усвідомлював, що тривале лежання - на користь розвитку остеохондрозу, а тоді, через хребет, через шийний відділ, можуть виникнути проблеми з серцем.
П’ятого дня я обережно, але впевнено вібрував од ступень і вздовж хребта аж до грудей, виконував «пружинки» (вправи 9.1-9.3).
Шостого - сам потихеньку перестелив ліжко, трохи полежав, потім, сівши на ліжку, прокрутив по сотні разів пару точок Дзу-сань-лі.
Залишалася проблема правого боку. Тобто будь-які правобічні повертання в діапазоні від лежачи на спині до лежачи на животі спричиняли запаморочення й нудоту.
Упродовж перших днів уникав цих позицій, але на сьомий вирішив розширити межі активного життя й почав обережно тренувати вестибулярний апарат. Сьомого дня, сидячи на ліжку, я вже прокрутив всі три пари точок, обстукав ступні, а потім, після деякого відпочинку, кілька разів повторив «Золоту рибку» (вправа 7). До виконання вправи 8 — «Оздоровче тілотрясіння» — я готувався обережно.
Принцип дзеркала – працює
Лікарі не приховували здивування: я досить швидко просувався по шляху відновлення.
Митися у ванній чи під душем мені заборонили. Але я все-таки встав ранком, взяв мило, рушник і поступово, але відносно швидко помив тіло холодною водою. На восьмий день, спираючись на стіну в палаті, я двічі пройшовся від вікна до коридору, а на дев’ятий - вийшов у коридор і дійшов до виходу на балкон.
У розмовах із лікарями я намагався застосовувати «принцип дзеркала»: старався бути веселим і оптимістичним, видаватися здоровішим, ніж було насправді, й таким чином сприяючи їх оптимізму (кожен лікар радіє, коли бачить усмішку хворого), отримував од них додатковий заряд позитивних емоцій.
У такій манері спілкування немає жодного обману чи лицемірства, бо такий підхід є лише варіантом прийому самооздоровлення: усмішка — скорочення певних м’язів обличчя — виникнення сигналу та спрямування енергії лікування по нервових каналах у зону хвороби — активізація обмінних процесів у зоні аномалії - добре самопочуття - одужання.
Чотирнадцятого дня без зайвого напруження спробував майже повністю виконати ранковий комплекс вправ.
П’ятнадцятого почав міркувати, як увільнитися від таблеток, організувати перехід від стаціонарного лікування до працездатності практично здорової людини?
На сімнадцятий день, стежачи за самопочуттям і результатами вимірювань артеріального тиску, спробував зменшити прийом таблеток, потім зовсім відмовився від іншого препарату.
Кожна суттєва зміна обставин потребує певного перехідного періоду для освоєння можливостей повноцінного життя в нових умовах. Зокрема, коли після двадцяти днів перебування в госпіталі я був у напівлежачому стані перевезений додому. На руки отримав виписку з історії хвороби з рекомендаціями щодо ліків та амбулаторного нагляду лікаря.
Удома влаштував місце для виконання вправ і відпочинку.
Третього дня перебування вдома, за допомогою дружини, вийшов на вулицю й обійшов навколо нашого будинку. Звісно, «водило» мене на всі боки. Ще через три дні ризикнув сам обійти будинок без допомоги й ковіньки. Ще через тиждень я вже перестав спати вдень, розширюючи географію своїх прогулянок.
Вершина перемоги над собою та хворобою
Нічого не робити — не в моїх правилах, але мені не можна було дивитися телевізор, читати, сідати за комп’ютер, боронь Боже — нервувати. Я вважав, треба було робити щось корисне, крім комплексу самооздоровлення. Спочатку почав щодня ходити на базар – 40 хв туди й назад.
Тут треба згадати ще про одну важливу процедуру - спеціальне дихання за системою К. Бутейка.
Поступово зменшуючи дозу ліків, через три тижні після повернення додому майже повністю припинив їх вживати.
На початку четвертого тижня ввечері пробігав до трьох кіл на стадіоні. Бігав поволі, з перервами на ходьбу. Потім потихеньку, по годині-півтори почав використовувати комп’ютер. Ще через три тижні почав вести на Радіо «Марія» авторську програму «Зустрічі перед мікрофоном», водночас там-таки відновив передачі моєї програми «По-сусідськи. Польський вектор»...
А наприкінці вересня 2010 року, на запрошення керівництва Київського університету третього віку, ми з Іренкою почали викладати в цьому навчальному закладі наш авторський 20-годинний семестровий курс «Здоров’я створи сам!»
...Розвиваючи досягнуте, 30 грудня 2010 року ми з дружиною, крок за кроком долаючи підйом, власні сумніви та побоювання, подолали черговий психофізіологічний бар’єр — вийшли на вершину гори Високий Камінь (1058 метрів над рівнем моря) в Польщі.
Висновки із цієї «інсультної» історії
По-перше, щоб не повторити описаних помилок, треба чітко дотримуватися режиму й розпорядку дня, а особливо — пропорцій між часом праці й відпочинку.
По-друге, якщо вже сталася така неприємність, то врахуйте досвід. Адже всі події відбувалися на тлі щоденного використання системи самооздоровлення, що значною мірою допомогло залагодити загострення хвороби й прискорити одужання.
По-третє, хворий, навіть в екстремальних ситуаціях, повинен активно співпрацювати не лише з лікарями, а й з власним тілом, мобілізуючи фізичні, психічні й хімічні можливості власного організму.
По-четверте, треба, щоб поряд був (були) хтось, хто тебе підтримає в критичній ситуації.
По-п’яте — молитви. Із проханням про моє одужання до Бога зверталося багато людей, зокрема, наш парафіяльний хор костьолу св. Миколая в Києві.
По-шосте — їжа. Цибуля, свіжі городні огірки, яблука, часник, горіхи, виноград, родзинки, кріп, петрушка та мед допомагають на всіх стадіях загострення й профілактики інсульту. Ми постійно використовуємо різноманітні мішанки із перелічених продуктів, додаючи ще насіння соняшнику та гарбузів.
По-сьоме — масаж. Масаж кінцівок саме впродовж першого періоду хвороби ефективніше сприяє відновленню всіх систем організму.
По-восьме — поради стосовно інсульту. Наприклад, людям, хворим на інсульт, корисно жити поряд із голубами. Можливо, це якось пов’язане з необхідністю частіше піднімати голову до неба, а отже, й стимулювати кровообіг у шиї та стовбурі — повздовжньому мозку. Також знаю з власного досвіду, що дорослий кіт чи пес чудово знімають нервове напруження, усувають стрес ліпше, ніж ліки. Також корисно їсти у великих кількостях ягоди агрусу протягом 3-4 тижнів. Пити воду з кореневищем аїру тростинового. У разі паралічу — натирати відповідні місця кропивою. Пити сиру воду з хроном (на 1 л перевареної води 15 г свіжого кореня). Натертий хрін тримати перед носом у3 разі паралічу. Вживати препарати на основі арніки гірської.
Варто нагадати, що рецептів на всі випадки є дуже багато, але головне - не лінуватися зайнятися регулярним самооздоровленням.
Євген Голибард.
(Із книги «Здоров’я створи сам!»)
