Унікальні операції з видалення вродженої катаракти немовлятам виконують у відділі офтальмології дитячого віку Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України. Протягом багатьох років відділ очолює доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України професор Надія Боброва. Як розповіла Надія Федорівна, сучасні технології дають змогу видаляти катаракту навіть немовлятам віком менше, як один місяць.
Хвороба ока – хвороба всього організму
Любов до офтальмології зародилася в Надії, коли їй було … 4 роки. Саме тоді вона з мамою, Зінаїдою Скрипченко – хірургом-офтальмологом, і сестрою переїхала із Казані в Одесу.
Надія Федорівна згадує:
- Ми мешкали в будинку, який академік Філатов збудував для своїх співробітників на території інституту. Часто саме на кухнях дискутувалися актуальні проблеми офтальмології. Ми, діти, були свідками цих «конференцій», мимохіть вбирали в себе й неповторну ауру професійного спілкування, й зацікавленість наших батьків службовими проблемами. Ось чому я вступила до медичного інституту.
Першу серйозну операцію - кріоекстракцію вікової катаракти, молодий фахівець виконала під керівництвом завідувачки очного відділення Ірини Рахліної.
- Операція була складною, - згадує Надія Федорівна, - але пройшла досить успішно. Ірина Борисівна мені сказала: «Ну, ось ти й пройшла бойове хрещення, будеш хірургом».
Більшої похвали годі було й чекати. Після закінчення інтернатури Надію Федорівну, молодого хірурга-офтальмолога, чекав обласний госпіталь очних хвороб для інвалідів Великої Вітчизняної війни, якому вона віддала 8 років напруженої праці. За її власним висловом, тут вона знайшла «фантастично талановитих учителів». Серед них був професор Семен Федорович Кальфа - друг і соратник академіка Філатова, відомий спеціаліст з проблем глаукоми.
- Він навчив мене оперувати безшовно й методам класичної хірургії взагалі, - говорить Надія Федорівна. - Семен Федорович вважав, що не існує вузьких спеціальностей, а є лише вузькі спеціалісти. Не можна обмежуватися розумінням і знаннями тільки ока. Око - це складова людського організму, й розглядати будь-які прояви захворювання органа зору треба в контексті всього організму.
Дитяча травма набагато тяжча, ніж у дорослих
- Я постійно хотіла потрапити на роботу в інститут Філатова, - говорить Надія Федорівна, - й нарешті отримала можливість працювати в інституті, та ще й у травматологічному відділенні.
Проте за рішенням керівництва інституту Надію Федорівну призначили у відділення дитячої офтальмології, яким вона завідує вже понад 28 років.
- Звісно, - зізнається професор, - мінусом було те, що я прийшла в дитяче відділення із дорослої офтальмології, не знаючи дитячої патології - тяжкої, вродженої, якою мені довелося оволодівати, як кажуть, з чистого листа. Але й був чималий плюс: я мала навички великої хірургії, тому змогла швидко адаптуватися до дитячих особливостей.
Річ ось у чому: з часу створення дитячого відділення, окрім питань пересадження рогівки, тут займалися всіма складними проблемами вроджених патологій, що призводять до інвалідизації. Ці патології дуже рідкісні. Вроджена катаракта, приміром, спостерігається раз на 10-15 тисяч новонароджених, а вроджена глаукома - на 15-20 тисяч новонароджених теж один раз. Тож із самого початку свого відкриття відділення не обмежувалося традиційною дитячою офтальмологією - косоокістю чи підбором окулярів.
Відділення було укомплектовано такими хірургами, які були здатні займатися надзвичайно складними проблемами хірургії - вродженими катарактами, вродженими глаукомами, відшаруваннями сітківки, пухлинами. Згодом Надія Федорівна переконалася, що дитяча травма набагато тяжча, ніж травми в дорослих людей. Медикам відомо, що виробнича травма легша, ніж побутова. А в дітей практично в 100 відсотках випадків - травми побутового походження.
- Травми ока, - констатує вона, - лікуються винятково хірургічним способом.
А згодом, після захисту докторської з проблем травм, Надія Федорівна взялася за вроджені катаракти.
- Це та сфера, - говорить вона, - де офтальмолог може працювати найбільш ефективно. Прийшла до тебе людина з катарактою, сліпа, ти її прооперував, і після твоєї операції вона стала зрячою. Ця операція і є перлиною в очній хірургії.
Кришталики новітнього покоління
До імплантації штучного кришталика діткам залишався один маленький крок. У 1999 році було підписано угоду із Стокгольмським госпіталем «Святого Еріка» щодо шведсько-українського наукового співробітництва в галузі офтальмології. Шведську сторону представляла Шарлотта Зеттестрем, яка першою в Західній Європі почала імплантувати штучний кришталик дітям з вродженою катарактою. Українську команду очолювала Надія Боброва.
Співпраця зі шведами виявилася плідною. До експерименту одеські офтальмологи вже оперували дітей 6-літнього віку й старших. Вони переконалися, що в 6 років око добре сприймає штучні кришталики. Однак 6-міліметровий розріз для дитячого ока був занадто великим.
- Кришталики, з якими ми почали працювати разом із Шарлоттою, - розповідає хірург, - можна було імплантувати через розріз 3 міліметри. Вони складалися вдвічі, як крила метеликів. Склалися, ми їх просунули через розріз, а потім розправили. Сьогодні, - продовжує Надія Федорівна, - кришталики новітнього покоління згортаються в трубочку 2-3 рази, а то й більше. Ми зараз імплантуємо через розріз 2 й навіть 1,8 міліметра. Сподіваюся, скоро імплантуватимемо через розріз 1 міліметр - такими темпами розвиваються сучасні технології.
До речі, нещодавно професор Надія Боброва повернулася з Барселони, де відбувся ІІІ Світовий конгрес з дитячої офтальмології, на який вона отримала персональне запрошення та прохання виступити на ньому з доповіддю.
- Цього разу, - розповідає хірург-офтальмолог, - мені запропонували тему лікування ретинопластоми. Це злоякісна внутріочна пухлина, над якою ми теж активно працюємо. Зокрема, ми запропонували метод, який умовно можна назвати хірургічно-терапевтичним.
Око, на відміну від інших органів людини, - таке унікальне творіння природи, що цю пухлину ми можемо бачити безпосередньо. Але водночас це той випадок, коли ми не можемо робити біопсію. Тож доводиться діагностувати «на око», ми дивимося й маємо сказати: це - доброякісна, а це - злоякісна пухлина.
У розробці цієї методики ми співпрацювали з Національним центром раку в Токіо, де вперше було розроблено метод прямого уколу. Цим ми теж володіли, але доповнили його ще й поліхіміотерапією.
Ось таким досвідом українських фахівців ділилася професор Надія Боброва з колегами на світовому конгресі в Барселоні.
Микола ЩЕРБАНЬ.
