
Після публікації моєї статті «Домінанта здоров’я» у № 34 газети «Здоров’я і довголіття» про мою Школу здоров’я і довголіття до мене посипалися дзвінки. Їх було стільки, що я почав хвилюватися: зал уміщує всього 100 осіб, але тільки по телефону виявили бажання прийти осіб 250, а скільки прийде без дзвінків. І я з душевним трепетом став чекати навали охочих зануритися в атмосферу здоров’я і довголіття...
Прийшло рівно 10 осіб. Чому не прийшли інші? Зрозуміло, що в кожного знайдеться переконлива причина, але вона буде хибною.Головна причина наших хвороб і передчасного відходу з життя та, що здоров’я в нашому житті не є пріоритетом. У мене була пацієнтка з рідкісним захворюванням, пов’язаним із порушенням у вестибулярному апараті. Щоранку в неї йшло 40 хвилин на те, щоб підвестися, стати у вертикальне положення. Спочатку вона сповзала з ліжка на підлогу і якийсь час сиділа на колінах, спираючись на ліжко, потім просто сиділа, потім стояла, і тільки через сорок хвилин вона починала потихеньку ходити. Після того як я провів з нею кілька занять, на черговий сеанс вона не прийшла. Я зателефонував їй і почув у відповідь, що в подальших сеансах немає потреби, тому що вона вже в повному порядку, на ранковий підйом у неї йде вже не 40 хвилин, а тільки 10(!) і результатом лікування вона задоволена, а взагалі-то в неї катастрофічно мало часу і на особисте життя його просто бракує.Чому? Здоров’я для неї не було пріоритетом, на першому місці була робота! Я побажав їй щастя і сказав, що чекаю її за півроку. Зустрілися ми набагато раніше. Цього разу вона пройшла лікування до кінця і вранці вставала так, як встає будь-яка здорова людина. З того часу пройшло вже 15 років, рецидивів не було, інколи вона звертається до мене за консультацією, тому що, слава Богу, зрозуміла, що головне — здоров’я, інше — суєта! Звичайно, коли в людини щось болить, вона не хоче думати про здоров’я в майбутньому, а мріє лише про те, щоб біль минув. Тому під час занять доводиться не тільки розповідати про те, як повернути собі здоров’я й досягти довголіття, але й працювати з конкретними захворюваннями присутніх людей.
Багато хто дивується: яким чином це може відбуватися під час лекцій. Спробую пояснити на прикладах із життя. У моєї невістки, яка живе в Америці, лікарі діагностували кісти яєчників, потрібна операція. Про це повідомила мені онучка. За тиждень я їй кажу: «Зателефонуй мамі, запитай, як вона почувається». — «Діду, сталося диво. Дві кісти повністю зникли. Мама щаслива». А механізм дива простий: людині можна допомогти дистанційно, і навіть, якщо вона про це не знає. Тому що інформація й енергія не знають кордонів. Але набагато легше людині допомогти, якщо вона сама цього прагне. Чому ж наше здоров’я не є для нас пріоритетом? Тому, що в нас є два інстинкти самозбереження — біологічний і соціальний. І так само, як підсвідомість і свідомість найчастіше не розуміють одна одну і вступають у протиріччя, так і ці два інстинкти можуть прагнути протилежних цілей. Інакше кажучи, якщо в підкірці інстинкт самозбереження розв’язує завдання біологічного виживання, то, потрапляючи у свідомість, він намагається розв’язувати завдання соціального виживання. І якщо основна мета біологічного інстинкту самозбереження — зберегти власне життя, то в соціального — інша мета, що часто призводить до зворотного результату. Бажання досягти благополуччя, слави, успіху, багатства й т. ін. — це все настільки важливо для свідомості, що вона готова домагатися цього навіть ціною власного життя, аби тільки зберегти свій соціальний статус, аби тільки погано не подумали, аби тільки не засудили й т. ін. Результат, як правило, сумний — інсульти, інфаркти, «раптова» смерть. «Раптова» я взяв у лапки тому, що раптовою смерть може бути тільки від нещасного випадку, інші всі підготовлені.
Діти, які помирають на уроках фізкультури, помирають не раптово, їхні хвороби й фізична слабкість підготовлюються задовго до їхньої появи на світ. Психофізичні перевантаження, коли організм працює на межі, виключають можливість бути здоровим і щасливим. Щастя людини не залежить від зовнішніх чинників, щастя — це стан свідомості. За весь час, що газета публікує мої замітки, «мене» прочитали, напевно, не менш як 1 000 000 читачів, до Школи здоров’я записалося 27 осіб! Тож на якому місці в шкалі пріоритетів стоїть здоров’я? І що цікаво. Ті, в кого є гроші, живуть ілюзією того, що вони зможуть купити собі здоров’я, а на що сподіваються ті, в кого грошей немає? Ми все життя мріємо про щастя. Ми вирушаємо світ за очі в гонитві за ним. Ми будуємо життя, робимо кар’єру, заробляємо гроші, а все для того, щоб досягти того щастя, яке ми собі вигадали. Ми навіть не розуміємо, що ганяємося за ілюзією. А ілюзія — це всього лиш оманливе сприйняття дійсності, це фантазія, і тому наздогнати її неможливо. Я не кажу, що щастя немає. Воно є. Просто потрібно усвідомити, що саме щастя й ілюзія майбутнього щастя — це дві протилежні речі. Більше того, саме ілюзія майбутнього щастя стає на шляху до справжнього щастя.
Ганяючись за майбутнім, ми втрачаємо сьогодення (любов дітей і близьких, здоров’я, душевний комфорт і т. ін.), головне — ми втрачаємо здоров’я! Але світ так влаштований, що здорова людина може бути нещасливою, але хвора не може бути щасливою ніколи!!!