Жив-був юнак. Цілими днями він сидів удома, тужив і думав, чому вродився таким нещасливим. Якось запитав він у матері:
- Скажи, як мені відшукати своє щастя?
- Вийди, синку, в чисте поле; що зловиш, те й буде твоїм щастям, - відповіла вона.
Вийшов юнак у поле, бачить - біжить лоша. Кинувся наздоганяти - не наздогнав. З-під куща вискочив заєць. Кинувся його ловити - не спіймав. Бачить, летить голубка. Побіг за нею, та куди там - полетіла. Дивиться юнак - ворона йде по полю, черв’ячків вишукує. Знічев’я потягнувся до неї рукою - й зловив.
- Невже, - запитав він у ворони, - ти і є моє щастя?
- Ні, - відповіла ворона. - Яке я щастя? А підказати, як щастя впіймати, я можу.
- Як? - запитав юнак.
- Візьми запашного сіна, поклади біля двору, лоша підійде їсти сіно і саме з тобою залишиться. Візьми солодкої моркви, поклади під тин. Прибігатиме заєць, їстиме моркву - й поступово ручним стане. Порозсипай по двору пшеничні зернятка - голубка прилетить, під дахом оселиться.
- А хіба це щастя? - здивувався юнак.
- А щастя буде згодом...
Зробив юнак усе так, як веліла йому ворона. І якось одного разу, коли він годував свою живність, повз двір проходила добра й красива дівчина. Замилувалася вона, як парубок годував лоша, зайця та голубку, полюбила його і стала йому дружиною. Так знайшов він своє щастя.
