ДОПОМОГТИ БЛИЖНЬОМУ. ЦЕ МАЄ СТАТИ МОРАЛЬНИМ ЗАКОНОМ КОЖНОГО

Про становлення, необхідність і перспективи розвитку в Україні паліативної допомоги розмова з головою правління Української ліги сприяння розвитку паліативної і хоспісної допомоги, доктором медичних наук, завідувачем кафедри управління сучасного здоров»я Національної академії державного управління при Президентові України Василем КНЯЗЕВИЧЕМ.

- Василю Михайловичу, серед населення України неоднозначне ставлення до хоспісів. Багатьох відлякує те, що це заклади, куди лягають не для того, щоб одужати. Для українців традиційним є відхід у засвіти в домашніх умовах, в оточенні дітей та рідних. То чи проблема створення хоспісів, розвитку паліативної допомоги залишається актуальною?Особливо в час, коли в нас точиться війна, коли гинуть молоді люди?
- Почуття родини є природним і зрозумілим. Людина, хворіючи, до останнього хапається за життя. І їй легше, коли в цій боротьбі вона має співчуття й підтримку своїх близьких. Мабуть, і наша, медиків, працівників паліативної служби, вина, й упущення журналістів, що ми ще недостатньо роз’яснюємо суть і значення для згасаючої людини, її сім’ї перебування в соціально-медичних закладах такого ґатунку. І все-таки паліативну допомогу треба розвивати. Цей процес потребує активізації навіть в наші дні, коли Україна докладає величезних зусиль у війні з бандформуваннями, коли втрачає у кровопролитних сутичках кращих своїх синів. Адже хоспіси – це місце, де допомагають людині, часто бездомній, одинокій умиротворено жити стільки, скільки їй Бог дав.
Тому хоспісів боятися не треба. Вони існували й у минулому. Їх називали по-різному. Статистика свідчить, що в Європі близько 70 відсотків людей залишає цей світ у колі родини. А якщо людина бездомна, одинока, або сім’я не має змоги належним чином опікуватися хворим? Як тут бути? У таких ситуаціях неоціненну допомогу надають хоспіси.
У хоспісах працює добре підготовлена команда різних фахівців. Під її опікою людина почувається умиротворено, спокійно. Я взагалі хотів би, аби в Україні так була поставлена робота, щоб людина почувалася там навіть щасливою.
- Яким чином?
- Допомогти їй зняти всі проблеми: больові, рухові, проблеми спілкування. Зокрема, і що дуже важливо, фінансові. Ми знаємо, що в лікарнях нині все платне. Медикаменти дорогі й багатьом недоступні. Хворий стає обузою, нездоланним тягарем для сім’ї. А в хоспісах є команди для надання паліативної допомоги, куди входять, крім медиків, соціальні працівники, волонтери. Сюди приходять священики, благодійники, які можуть допомогти людині здійснити її бажання. Звісно, мають змогу бувати родичі, яким, у разі потреби, волонтери можуть оплатити дорогу. І таких історій дуже багато.
Ми працюємо над тим, щоб кожна хвилина проживання в хоспісі була наповнена глибоким змістом. Незабаром проведемо конференцію на тему морально-етичних і правових засад у паліативній допомозі, в ході якої обговоримо всі перелічені вище проблеми.
- Цілком логічно в розмові ми зачепили фінансовий бік справи. Готуючись до можливого влаштування в хоспісі нашої знайомої, ми обдзвонили кілька таких милосердних закладів. І що з’ясували? Вартість перебування тут протягом місяця становить від восьми до шістнадцяти тисяч гривень. Ціна доступна небагатьом.
 - Очевидно, ви зв’язувалися з приватними закладами. У нас таких цін нема. Хоспіси, як і будь-які інші медичні заклади, потребують фінансової підтримки. Країна, в силу різних обставин, опинилася в глибокій економічній скруті. Дір багато, кожну залатати не в змозі. Тому різними способами кошти треба вишукувати. І ми їх знаходимо. Безумовно, добре, якщо сім’я заможна й може бодай частково покрити затрати. Але ми керуємося таким принципом: допомога хоспісному жителю має бути безоплатною. Як виходимо з ситуації?
Ми вивчали досвід таких систем у європейських країнах. У Німеччині, приміром, кошик утримання однієї людини в хоспісі протягом місяця « важить» шість тисяч євро. І тільки заповнивши чи виявивши джерела забезпечення його, беруть претендента під свою опіку. Що це за джерела? Передусім бюджет, далі - страховка по догляду, різні фонди, благодійники. І це все вирішується дуже швидко.
В Україні, якщо буде створено таку систему, людині паліативна допомога надаватиметься безкоштовно. Джерела фінансування треба шукати. Слід визначитися, що робитиме держава, місцева влада, яку частку затрат покриє страхування і т.д. Але, ще раз наголошую: якщо родина може платити – будь ласка.
Ми робили підрахунки. Для того, щоб у хоспісі створити комфортні умови, необхідно на місяць дванадцять тисяч гривень, середнього рівня – шість тисяч.
- Про це ми говоримо, застосовуючи умовний спосіб: якщо… За рахунок чого в нині діючих хоспісах надають допомогу?
- За рахунок бюджету. Залучаємо вже й благодійні кошти. Однак робити це непросто. Наша інституція намагається організаційно впливати і на законодавчу базу. Дуже добре, що нинішній міністр охорони здоров’я Олег Мусій нещодавно порушив питання про створення в структурі міністерства відділу паліативної допомоги і реабілітації. Це вже буде визнаний державою орган, який спільно з нами напрацьовуватиме засадничі документи й тактику діяльності нашої служби. Без належної законодавчої бази забезпечити інтенсивний розвиток паліативної допомоги неможливо.
У цій справі є перші здобутки. У законодавстві вже визначилися, що паліативна допомога – це вид медичної допомоги, що є дуже важливо. Адже тепер паліативна допомога, як і будь-яка інша медична, надається за рахунок державного бюджету.
Паліативна допомога може надаватися не лише в хоспісах чи в спеціалізованих відділеннях лікарень, а й удома. До хворого може приїжджати бригада медиків, волонтер, священик, соціальний працівник. Вони нададуть хворому потрібну допомогу, а в разі потреби навчать рідних, як поводитися, що треба робити в різних ситуаціях.
Робота з сім’єю дуже важлива і в період хвороби, й після похорону – через 9, 40 днів, до року. Необхідно підтримувати, допомагати пережити біль утрати. Це ознака нової культури. Це один із елементів виховання українця, української нації.
Має стати правилом, моральним законом: допоможи, чим можеш. Якщо ми будемо опікуватися старими, немічними, з нас братимуть приклад, у нас будуть учитися людяності. За потреби - й нам допоможуть. І в цьому полягатиме привабливість нашої нації, її сила та міць.

Розмовляв Микола БЕРНИК.