Один хлопчик у дитинстві мав дуже теплі, дружні стосунки з літнім сусідом, який багато чого навчив його, намагаючись замінити загиблого батька. Але час минав, хлопчик виріс, вступив до коледжу, з’явилися інші інтереси, згодом робота й особисте життя. Кожної хвилини молодий чоловік був зайнятим і не мав часу ні згадати про минуле, ні навіть побути з близькими. Одного разу він дізнався, що сусід помер і, відчувши свою провину, приїхав на похорон. Увечері, після похорону, чоловік зайшов до спорожнілого будинку небіжчика. Усе було так, як і багато років тому... Ось тільки маленька золота коробочка, у якій, за словами сусіда, зберігалася найцінніша для нього річ, зникла зі столу. Подумавши, що її взяв хтось із нечисленних родичів, чоловік вийшов з будинку. А через два тижні він отримав посилку. Побачивши на ній ім’я сусіда, чоловік здригнувся і відкрив коробку. Усередині лежала та сама золота коробочка. А в ній — кишеньковий золотий годинник із гравіюванням: «Дякую за час, що проводив зі мною». І він зрозумів: найціннішим для сусіда був час спілкування зі своїм маленьким другом. З тих пір чоловік намагався якомога більше часу приділяти дружині й сину. Життя вимірюється не кількістю вдихів, а кількістю моментів, які змушують нас затамувати подих.
