На цьогорічній виставці квітів, плодів і ремесел у Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні хворі вперше за часи існування закладу персонально представляли свої роботи, не боячись, образно кажучи, «засвітитися» на публіці.
Експозиція центру реабілітації, психологічної допомоги та арт-терапії вражала розмаїттям неповторних виробів із всіляких матеріалів і сировини - паперу, тканини, дерева, скла, пластику, насіння…
За неповні два роки функціонування центр став для пацієнтів рятівною соломинкою, джерелом самовдосконалення й душевного спокою, унікальним засобом у подоланні недуг.
Медики переконуються, що в процесі порятунку хворих будь-які технології доречні та ефективні, що творча праця дає можливість психічно хворим людям набути рівноваги й упевненості в дні завтрашньому.
«ХРЕЩЕНА МАТИ» ЦЕНТРУ
Свого часу при обласній психоневрологічній лікарні вже функціонували виробничі майстерні, але відсутність бюджетних коштів призвела до їх закриття. Та й займалися тоді пацієнти рутинною роботою - пошиттям спецодягу й постільної білизни. Одноманітність функцій зводилася до автоматизму й не приносила їм задоволення. Вони, мов запрограмовані роботи, постійно виконували одну й ту ж технологічну операцію. На десяток років про терапію працею забули. І тільки в січні 2011 року на базі колишніх трудових майстерень було створено центр реабілітації. Передусім, завдяки зусиллям і наполегливості головного лікаря закладу Володимира Ященка, з приходом якого на цю відповідальну посаду пов’язують усі позитивні зміни. Володимиру Івановичу довелося стукати не в одні чиновницькі двері та оббивати пороги владних кабінетів. Але в колективі «хрещеною матір’ю» цього незвичного центру вважають саме заступника головного лікаря з організаційно-методичної роботи Людмилу Ященко – ініціатора відродження методу працетерапії та натхненника так званих «родзинок» лікувального процесу.
Перечитавши гори спеціальної літератури, порадившись з колегами, Людмила Леонідівна й озвучила ідею створення центру реабілітації та арт-терапії керівникові лікарні й чоловікові в одній особі. Згодом саме вона знайшла серед чернігівських ентузіастів і запросила на роботу майстра Лілію Савицьку – художника за фахом, творця за покликанням, нині незамінного помічника -рятівника хворих. - Відкриття центру реабілітації – не тільки наша із заступником мрія-задум, а й один із пунктів Концепції розвитку психіатричної служби області, якою передбачалося запровадження новітніх технологій у лікувальному процесі, - розповів Володимир Ященко при зустрічі. - Тепер пацієнти закладу зцілюються не тільки медикаментозно, а й творчістю. У них ніби відкривається друге дихання. Під патронатом майстрів Лілії Савицької та Віталія Боженка хворі творять красу, по-новому пізнають себе, самовдосконалюються, набувають певних навиків. Хоча, за словами керівника, працетерапія – не новий метод лікування психічно хворих, проте це вже новий, нестандартний підхід до лікування, коли робота стає пошуком свого «Я», відкриттям і натхненням. - У наших подальших планах ще й запровадження музикотерапії, лікувальної фізкультури, зцілення танцями, - ділиться задумами Людмила Ященко. – На групових заняттях з пацієнтами працюють психологи за програмами «Соціальні навички самостійного життя», «Розв’язання міжособистісних проблем». Стан здоров’я пацієнтів переконує, що медичний колектив обрав правильний шлях. Якщо раніше хронічних хворих рідня привозила й приводила ледь не силоміць, то сьогодні вони не бояться й не уникають стаціонарного лікування, не сприймають наш заклад як «примусове ув’язнення».
ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ З НУЛЯ
Якщо з приміщенням для центру проблем не виникало (підрихтували колишні майстерні), то про матеріали й сировину для саморобок годі було й думати. «Де і за що купувати все потрібне?» – це болюче питання не давало спокою Людмилі Ященко. Та вихід із, здавалося б, глухого кута, знайшли несподівано просто: вирішили відкрити при диспансерному відділенні так званий пункт збору вторинної сировини. А простіше – всілякого непотребу в домашньому господарстві. Медперсонал і технічні працівники стали приносити здому всяку всячину: коробки з-під цукерок і печива (і…цигарок!), порожні пляшки, лоточки з-під яєць, клаптики тканини, мішковину, картон і папір, нитки, соняшникове насіння й крупи… І закипіла робота: нестандартна «сировина» перетворювалася на чудові вироби, які сьогодні не лише експонуються на виставках, а й прикрашають корпуси лікарні. Неповторні роботи чарують кожного, кому доводиться переступити поріг закладу, милують зір, додають гарного настрою, відкривають світ краси й необмежених можливостей людини.
Готуючись до традиційних загальнолікарняних виставок, пацієнти відділень вражають персонал і самих себе винахідливістю, злетом фантазії. А ще – здружуються в процесі спільної роботи. На групових заняттях допомагають одне одному, радяться, заспокоюють. Колективні вироби особливо цінні, бо зігріті теплом душ і сердець їх творців.
КУТОЧКИ РАЮ НА ЗЕМЛІ
Саме так, без перебільшення, можна охарактеризувати території, прилеглі до корпусів лікарні. Особливо в теплу пору року, коли кругом буяє квіткове море. Адже ландшафтна терапія – теж складова нелегкого процесу зцілення психічно хворих. А переможці конкурсів на кращу територію традиційно одержують як нагороду цінні призи – комп’ютерну техніку, телевізори, холодильники. І все це - для блага пацієнтів, для поліпшення умов перебування в закладі.
Хлопчики й дівчатка із дитячого відділення люблять гратися із гномиками, бджілками, жучками-павучками, створеними вмілими руками дорослих. Окремі експонати на зиму ховають у приміщенні, аби не знищили їх сніги-морози. Більшість же радує дітвору й відвідувачів цілий рік.
- Наше відділення № 19 – серед традиційних переможців, але заслуга в лідерстві передусім пацієнтів, - розповідає його завідувач Олександр Попович. – Не перестаю дивуватися таланту й терплячості творців шедеврів, що «прописалися» на довіреній території. Симпатичні веселі гномики – колективна праця й взірець розкрилля фантазії.
- Черевики зроблено з гіпсокартону, як і тулуб. Руки й ноги – з ганчір’я. Довго думали-гадали, поки фігурки стали привабливими, - в голосі мого співрозмовника Андрія, пацієнта згаданого відділення, звучать нотки гордості. – На творення божої коровки пішло аж 200 пластикових пляшок. Ідея – сестри-господині Галини Чупової, а ось виконання – наше. Навіть не підозрював, що здатен творити чудеса. Коли дізналися, що територія нашого відділення – найкраща, радості не було меж.
Андрій сміливо озвучує діагноз, зізнається, що тепер він – зовсім інша людина, що навчився бути терплячим, що цінує дружбу й кожну мить життя, що знайшов справу до душі. А головне - позбувся комплексу неповноцінності: його цінують як майстра, йому довіряють, з ним радяться й консультуються. Тепер у нього інші плани й задуми: дарувати друзям витвори власних рук, впорядкувати територію біля свого будинку, облагородити дитячий майданчик.
- Не повірите, але я виріс у власних очах. Перестав боятися людей, спілкування з ними, не замикаюся на власних проблемах, - зізнається молодий чоловік. - Тавро «психа»- дуже нелегка ноша.
Олександр теж не вперше опиняється в стаціонарі. Але за найменших симптомів добровільно звертається по допомогу. Вірші пише з дитинства, але нікому не насмілювався їх читати. Уперше продекламував лікареві, потім – сусідам по палаті. Тепер не боїться, що хтось покепкує з його творінь.
А ще в мого співбесідника – руки золоті. Звичайною щербатою сокирою витесав із дерева чудернацького коника, який тепер прикрашає один із куточків закладу. Очі в нього шкіряні та ще й мальовані. Збруя – яскрава й пишна. Усі охоче фотографуються з цією веселою фігуркою. Тим паче, що кожен може торкнутися підкови, що красується на його нозі, аби додалося щастя. Коник до того ж запряжений у візок. Цьогоріч у ньому красувалася всіляка городина.
І таких, як кажуть, малих архітектурних форм – не злічити. Вітрячок меле повітря, натхненно вертячи крилами. Лелеки п’ють воду із криниць, інші птахи розкошують у чудернацьких гніздах… Не територія – а справжнісінький райський куточок, джерело позитивних емоцій та доброти.
І СЛОВО БОЖЕ В ПОМІЧ
На території лікарні за ініціативи Людмили Ященко збудовано й капличку Пантелеймона-цілителя. Відтак у хвилину душевного сум’яття кожен може зайти сюди: побути наодинці зі своїми думами-помислами, помолитися, поставити свічечку (вони - на видноті, безкоштовні), попросити прихильності у Всевишнього. Окрім того, для задоволення культових потреб і позитивного впливу на душевний стан пацієнтів при закладі функціонує ще й православний храм Пресвятої Богородиці «Усіх згорьованих радість». Співпраця з релігійними конфесіями, «пастирська психіатрія», храм – щира турбота колективу про людину в період душевної недуги. І самовідданість дає хороші результати, а пацієнти залишають заклад зі словами вдячності персоналу. Що засвідчує і вимережана-вишита кимось ікона святої Людмили, що прикрашає капличку. Посіяні зерна милосердя проростають і плодоносять.
Ольга ЧЕРНЯКОВА, власкор «ЗіД». Фото автора.
