Біля аптеки по обидва боки ґанку — ящики для сміття. Біля них розкидані недопалки, пачки з-під цигарок, целофанові пакети, зім’яті папери тощо. Господар нервує: по кілька разів на день прибирає те сміття. Не поцілити в ящик, здається, неможливо, а таки не влучають, розкидають те сміття навколо нього. Як привчити до порядку?...
Кілька років тому був у Ризі. Запам’ятався випадок на все життя. Чистенькі вулиці, аж виблискує все навколо. Один молодик, посмаливши цигарку, кинув на тротуар недопалок. Зараз-таки підбіг до нього хлопчина, напевно дошкільня. І голосно кричить чоловікові:
— Дядя! Ви уронілі, подиміте!
Перехожі зупинилися. На їхніх обличчях застиг відвертий осуд. Хтось глумливо мовив:
— Напевно, приїжджий.
Виходить, що й дехто з нас у своєму домі є «приїжджим»?
Як і коли треба виховувати почу
ття господаря, культури?..
В автобус заходить стара бабця, за нею — інвалід із ціпком, в якого одна нога не згинається. Усі місця для сидіння в автобусі зайняті в основному молодими пасажирами віком 18—25 років. Старенька ухопилася двома руками за спинку крісла, але її кидає з боку на бік. «Джентльмен», що розлігся на сидінні, обурюється:
— Жіночко! Не гойдайтеся! Не лягайте на мене!
Бабця винувато промовила:
— Вибачай, синочку, не можу втриматися на своїх ревматичних ногах.
«Синочок», відкинувшись на спинку сидіння, заплющив очі. Вдав, що дрімає...
Пригадалося, як було в Ризі.
Їду міським автобусом. На зупинці заходить до автобуса навіть не старенька, а середніх літ жіночка. Негайно схоплюється з місця молодий хлопець і протяжно з латвійським акцентом пропонує:
— Са-ді-тесь, пожалста.
Жінка, дякуючи хлопцеві, сідає.
І так на кожній зупинці: старшим людям, які входять до автобуса, хлопці й дівчата пропонують сідати, негайно звільняючи місця для сидіння.
Своїми враженнями поділився з латвійським другом Валдісом. Запитую:
— Як вам вдалося досягти такого рівня культури? Коли треба починати виховувати ці риси?
— Із пелюшок, — відповів.
