МАЙЖЕ 20 РОКІВ В'ЯЗНИЦІ — ДЛЯ ХІРУРГА
Лікаря, який робив непотрібні операції на хребті в Каліфорнії до свого переїзду в Мічиган, де він також продовжив ту саму схему, було засуджено майже до 20 років в'язниці після того, як його колишні пацієнти зі слізьми на очах розповіли про своє зруйноване болем і нескінченними ускладненнями життя, - повідомляє The Canadian Press (січень 2017 року).
Деякі колишні пацієнти цього лікаря прийшли на суд, аби повідати про свої муки, в ортопедичних корсетах чи спираючись на ціпок. А одна з жінок узагалі була в інвалідному візку. У всіх у них — одна й та сама історія: звернення по допомогу до лікаря Aрії Сабіта обернулося постійними стражданнями.
Сабіт, який визнав себе винним у змові й шахрайстві, мав фінансовий пай у компанії Apex Medical Technologies LLC і заробляв на тому, що використовував спінальні пристрої компанії в операціях. Це відбувалося, коли він працював у Меморіальному шпиталі у Вентура, штат Каліфорнія.
Окружний суддя США Пол Борман сказав, що Сабіт завдав «жорстокої й незвичайної кари своїм пацієнтам» і вчинив «жахливі злочинні дії проти них».
43-річний доктор Сабіт визнав свою відповідальність за наслідки для своїх пацієнтів. І сказав своїм жертвам, що шкодує про це. Але такі його слова лише розгнівили присутніх.
«Мене зараз знудить», - сказала репортерові мешканка передмістя Детройта Анжела Мартін. Вона виступала на суді від імені дочки, якій було лише 21, коли вона прийшла на прийом до Сабіта після автомобільної аварії й потрапила на стіл різника, а не хірурга.
Прокурори також назвали роботу Сабіта «звичайною бійнею», бо він сам шукав вразливих пацієнтів із болем у нижній частині спини.
«Сабіт брехав своїм пацієнтам і намовляв їх пройти інвазивні операції з використанням сплавів на хребцях, залученням приладів та інструментів для спини, заздалегідь знаючи, що він сам не буде проводити ці втручання на хребті», - заявив державний обвинувач у поданому позові до суду.
Однією з жертв став навіть чиновник високого рангу з Меморіального шпиталю Рік Портелфілд. Він розповів, що не міг ходити після проведеної Сабітом дев'ятигодинної операції, і його відправили до реабілітаційного центру. П'ять тижнів потому він нарешті повернувся додому, але — вже в інвалідному кріслі.
Портелфілд, якому зараз 66, усе ж зміг стати на ноги, проте весь час мусить вживати численні болетамівні препарати й не спроможний ані рибалити, ані грати в гольф, і йому скрушно через те, що не має змоги навчити онуків, як ударити по м'ячу битою в бейсболі. «Мені доводиться ходити на педикюр, бо сам я не годен дістати до своїх ніг», - сказав судді Портелфілд.
Кевін Рейнолдс свідчив на суді про те, що його мати, Лілліан Каулбек, померла у віці 68 років від ускладнень після операції Сабіта. А інша пацієнтка розповіла, що має опіки на спині від грілки, якою вона змушена постійно послуговуватися для полегшення болю в спині. Зір у неї також погіршав.
Ед Уайт, The Associated Press (січень 2017 рік).
Хірургічне чи консервативне лікування?
Аналіз проблеми робить невролог ДУ "ІТО АМН України" Інститут травматології та ортопедії Уліс Н.Є.
Опублікована вище стаття, що нещодавно з’явилася в одному з провідних канадських інформаційних видань, спонукала задуматися не лише про випадки лікарських злочинів (на щастя, вони все ж таки є рідкістю для людей у білих халатах), а й передусім про прецеденти професійних помилок, непрофесійності, зловживань хірургічними втручаннями.
Така проблема рідко порушується в засобах масової інформації. Однак досить часто доводиться чути, що хірургічна операція на хребті чи суглобах не лише не принесла очікуваного поліпшення стану, а, навпаки, спричинила швидке прогресування хвороби, призвела до інвалідизації.
Звісно, навіть найпрогресивніші медичні технології та найпрофесійніші фахівці з об’єктивних причин у деяких випадках можуть бути безсилими перед прогресуванням хвороби. Однак усе ж складається враження, що поступово хірургічні технології витісняють консервативні методи лікування, які є менш травматичними та більш безпечними.
Про це розмова з Наталією УЛІС - лікарем-неврологом, що понад 40 років працює в галузі ортопедії, кандидатом медичних наук, автором монографії «Нейроортопедія», в якій розповідається про різноманітні аспекти у хворих із патологією опорно-рухового апарату та детально розглядаються методи лікування таких пацієнтів.
- Наталіє Євгенівно, Ви багато років консультуєте й успішно лікуєте хворих із різними патологіями опорно-рухового апарату: остеохондрозом, міжхребцевими грижами, артропатіями (патологічні зміни в суглобах, причиною яких можуть бути захворювання різного походження), бурситами (запалення навколосуглобної сумки, що супроводжується накопиченням рідини) тощо. Ваша науково-практична монографія «Нейроортопедія», в якій ідеться про консервативні методи лікування ортопедичних хворих із неврологічними ускладненнями, викликала величезну цікавість серед фахівців.
Хотілося б дізнатися Вашу думку: чи повною мірою сучасна медицина застосовує всі можливості консервативних методів лікування перед тим, як перейти до хірургічних.
- Зважаючи на власний досвід і науково-практичні дослідження українських та зарубіжних колег, я погоджуюся з висновками багатьох фахівців: для оперативного втручання на хребті беззаперечним показанням є здавлювання чи подразнення спинного мозку та сформованих ним нервових корінців або ж наявна патологія хребта, яка має тенденцію до прогресування й через короткий час може призвести до ускладнень.
Показанням до оперативного втручання на хребті є ускладнення на кшталт радикулопатій (група симптомів, пов’язаних зі здавлюванням нервових структур), що швидко прогресують, чи радикуломієлопатій, або відсутність позитивної динаміки від тривалого консервативного лікування (не більше 6 місяців).
У більшості хворих із больовими синдромами хребта, радикулопатіями (радикулітами), остеохондрозом, міжхребцевими грижами, ангіопатіями кінцівок (набряки кінцівок), болем у м’язах, артропатіями суглобів (пов’язаних з ураженням вегетативних структур хребта) потрібно застосовувати весь комплекс консервативного неврологічного лікування, який знімає всі ці прояви хвороби.
Досить часто хворі та лікарі не пов’язують біль у суглобах та набряки кінцівок із порушеннями в хребті. Тому про це потрібно сказати окремо. Відомо, що суглоби (як і інші частини тіла) іннервуються спинним мозком, розташованим у спинно-мозковому каналі, й вегетативною нервовою системою, прилеглою зовні до хребта (іннервація – це зв'язок органів і тканин із центральною нервовою системою через нервові розгалуження).
Так, із шийного рівня хребта іннервуються плечовий пояс, руки, їхні суглоби; з поперекового та крижового рівнів – органи та кістки малого таза, нижні кінцівки та їхні суглоби.
Хворий скаржиться на біль та набряк у суглобі, набряк кінцівки, зміну температури кінцівки, зміну кольору шкіри, підвищену пітливість кінцівки. При цьому спеціалізовані обстеження – рентген, комп’ютерна томографія – показують, що об’єктивні зміни в суглобах відсутні. Саме про цей вид артропатій ми зараз говоримо.
Однак ця стаття не стосується артропатій (артритів), пов’язаних із подагрою, ревматизмом, системним червоним вовчаком, вузловим поліартритом. Ці захворювання належать до компетенції фахівців інших медичних спеціальностей.
- Які засоби консервативного лікування доцільно застосовувати в лікуванні патологій хребта та суглобів верхніх та нижніх кінцівок?
- Одне з перших місць посідає рефлексотерапія, а саме: голкотерапія та точковий масаж зони проекції вегетативних нервових вузлів. Річ у тім, що багато захворювань хребта та суглобів пов’язані з порушеннями у вегетативних структурах периферійної нервової системи.
Для тих, хто не розуміється на анатомії, поясню: вздовж хребта з обох боків проходить нервовий вегетативний ланцюжок, волокна якого розгалужуються до різних органів і частин тіла, передаючи їм команду до роботи.
Основна функція вегетативного ланцюжка – це керування роботою судин усього організму, зокрема й судинами головного мозку, серця та інших органів грудної й черевної порожнин, органів малого таза та синовіальних оболонок суглобів. Так, із шийного рівня хребта іннервуються судини суглобів рук, плечового поясу; з попереково-крижового рівня – судини кульшових, колінних, гомілковостопних суглобів і судини відповідного рівня самого хребта.
Порушення в структурі нервового вегетативного ланцюжка часто стає причиною патології хребта: зміни в замикаючих пластинках хребців, унаслідок чого на них утворюються виразки, а з часом і грижі Шморля. Крім того, може відбуватися руйнація хрящової тканини, утворюються порожнини в хребцях (гемангіоми), підвищується ризик переломів, з’являється нестабільність хребта.
Голкорефлексотерапія та точковий масаж знімають напруження з нервових закінчень у відповідних ділянках кінцівок, унаслідок чого поліпшується кровообіг в ураженій ділянці, усувається набряк тканин, живлення м’язових і кістково-хрящових тканин (вони отримують усе потрібне для відновлення своєї структури).
Цю терапію доцільно доповнити медикаментами для поліпшення кровообігу та обміну речовин у нервовій системі. Часто цього буває достатньо, щоб у хворого минув біль, відновилася рухливість хребта та кінцівок.
Результативність названих методів підтверджується медичними дослідженнями. Денситометрія, реовазографія, комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, УЗД, проведені через деякий час після закінчення лікування, засвідчують поліпшення тонусу м’язів та судин, відновні процеси в хрящовій та кістковій тканинах, м’язах.
- Наскільки рефлексотерапія є поширеною в медичній практиці?
- На жаль, ці методи сьогодні мало поширені в практичному застосуванні. Це прикро. Бо їх вивчають у вищих медичних закладах, вони є в переліку затверджених до застосування Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я, Міністерством охорони здоров’я України, професійними медичними асоціаціями та товариствами.
Адже, по-перше, вони високоефективні; по-друге, порівняно з хірургічною медициною в рази дешевші (тобто економічно вигідні); по-третє, значно безпечніші з точки зору непередбачуваної шкідливої побічної дії.
- Чи доводилося Вам бачити шкідливі наслідки недоцільних хірургічних втручань?
- Так. І неодноразово, зокрема, їх наведено в монографії «Нейроортопедія».
Як приклад, нещодавно мене запросили проконсультувати хворого з Житомира, якому місцеві нейрохірурги зробили операцію на хребті (вертебропластику- введення спеціального матеріалу – «кісткового цементу» в хребці). Хворого турбував біль хребта. За даними МРТ мали місце спондилопатії та дорсопатії: грижі Шморля, нестабільність хребта, остеофіти. Після операції пацієнтові не стало краще. Навпаки, його стан значно погіршився, він перетворився на інваліда.
У нього розвинувся виражений м’язово-тонічний синдром (контрактури м’язів) – звело нижні кінцівки (вони були зігнуті в колінах і кульшових суглобах і притягнуті до живота). Через деякий час почалися проблеми з сечовипусканням і випорожненням кишківника, з’явилися виразки на шкірі ніг, на сідницях.
Унаслідок оперативного втручання відбулися неврологічні спінальні порушення, які практично вже неможливо було виправити.
Дані медичних обстежень (магнітно-резонансна томографія, рентгенографія), зроблених перед хірургічним втручанням, не показували потреби в операції: не було ні подразнення, ні здавлювання спинного мозку. У хворого спостерігався набряк тканин нижніх кінцівок унаслідок судинних порушень, що й спричинило гострий больовий синдром.
Перелічені вище консервативні методи лікування дієво допомагають усунути ці патології. Однак вони не були застосовані. І людина перетворилася на інваліда. Адже хребет з усіма прилеглими нервовими структурами – це дуже складний механізм. І втручатися в нього потрібно лише в крайніх (згаданих вище) випадках.
Наведена мною інформація – це відгук на статтю в пресі Канади. І хоча стаття не носить наукового характеру, я намагалася науково обґрунтувати негативні результати хірургічних втручань на хребті, які пов’язані з травматизацією вегетативної й соматичної нервової системи (симпатичного вегетативного ланцюжка) на тлі дегенеративно зміненого хребта.
Конкретно названа вище проблема представлена та проаналізована в моїй монографії «Нейроортопедія» (2014 рік).
- У чому ж Ви бачите вихід із цієї ситуації?
- У створенні в столиці Інституту неврології. Це нонсенс, що в країні з п’ятдесятимільйонним населенням на сьогодні існує лише один профільний Інститут неврології у Харкові – Інститут неврології, психіатрії і наркології НАМН України.
Цей заклад столичного рівня вкрай необхідний для комплексного науково-лікувального вирішення неврологічних нейроортопедичних проблем для лікарів, хворих та науковців.
