ХОЧЕТЕ ПОЗБУТИСЯ СКЛАДНИХ ХВОРОБ?

ХОЧЕТЕ ПОЗБУТИСЯ СКЛАДНИХ ХВОРОБ?

Змініть свій спосіб життя - вважає тернополянин Василь Іванович Паньків. Ще кілька років тому він також потерпав від хвороб, а нині займається спортом, веде активний спосіб життя, насолоджуючись усіма його проявами. Наше знайомство відбулося в басейні фізіотерапевтичного відділення Тернопільської психоневрологічної лікарні. Того дня саме було мало відвідувачів, і не помітити чоловіка, який не просто плавав, а почувався мов риба у воді, було неможливо. Жодної хвилини на спочинок — то брасом, то кролем, то пірнав, занурюючись з головою. Здавалося, що вода — це саме його стихія. Хоча, як розповів згодом Василь Іванович, так було не завжди.

— Дорогою на роботу, ще шість років тому це було, відчув, як щось «різануло» в попереку, — каже Василь Іванович. — Сяк-так дошкандибав до кабінету, але біль наростав, через кілька годин мене так скрутив, що довелося в лікарню звернутися. Ниркова колька — таким після кількагодинних обстежень був вердикт лікарів. Камінець, який виявили в нирці, не давав ні сидіти, ні лежати, почувався так зле, що терпіти не було сил. Отож, погодився на процедуру дроблення камінців. А згодом поїхав на мінеральні води до Гусятина. Біль минув, і здавалося, що всі митарства уже в минулому. І справді, спочатку почувався добре, ніщо, окрім підвищеного тиску, не турбувало, але от біда: не пройшло й року, як нирковокам’яна хвороба знову дала про себе знати. Медикаментозні методи виявилися безрезультатними, поїздка до водолічниці також не допомогла — камінець залишався непорушним. А на процедуру дроблення я уже й сам не погоджувався, бо ж розумів, що це не розв’язує моєї проблеми. Хто гарантуватиме, що через півроку він не з’явиться знову? Якось розмірковуючи наодинці, замислився, що ж краще: і далі хворіти чи шукати вихід? Звернувся до Природи. Почав вивчати різні системи оздоровлення. Дійшов висновку: головне для організму — правильне харчування, рухливий спосіб життя та позитивні емоції. У якійсь мудрій книжці прочитав, що камінці в нирках утворюються через порушення обмінних процесів в організмі, вживання недостатньої кількості рідини, отож він і перенасичується солями. Можливо, мені хтось може й заперечити, але це мій власний досвід оздоровлення, який допоміг повернути радість життя. Отож, розпочав з простих, відомих усім правил — узагалі відмовився від алкоголю, унормував вживання кухонної солі, прянощів, а від вуджених ковбас та м’яса взагалі відрікся. Свій експеримент я розпочав літньої пори, коли фруктів та овочів з грядки було вдосталь, отож віддавав перевагу саме рослинній їжі. Пригадую, того року в мене на дачі гарно вродили огірки. От я й розпочав огіркове лікування. Інтуїтивно відчув, що це саме моя їжа. Салат з огірків, щедро приправлений петрушкою, кропом, олією та дрібкою солі, вживав три рази на день, але в невеликій кількості. Обмежив вживання картоплі, перейшов на каші — пшоняну, гречану, ячмінну. Цукор замінив медом. А ще змінив свій звичний ритм життя — день розпочинав із ранкової зарядки, легкого бігу на стадіоні та контрастного душу. У такому режимі, який уже став для мене нормою, минув рік. Камені в нирках про себе не нагадували. Дай, думаю, задля цікавості піду на УЗД, нехай подивляться, яка там ситуація. «У вас усе добре, навіть піску немає», — сказав лікар після обстеження. Для мене це було перемогою, хоч і невеликою, але власною. Такі звичайні, нічим не примітні правила здорового способу існування, про які можна прочитати у будь-якій газеті чи журналі, дали змогу самостійно, без сторонньої допомоги та «хімічних» пігулок повернути здоров’я, захистити себе від хвороб. Тоді й зрозумів: якщо налагодити надійний контакт із організмом, можна упевнено відновлювати всі його захисні сили. Артеріального тиску також позбувся з допомогою фізіотерапевтичних процедур. Спочатку думав: у Крим до санаторію поїду, а коли дізнався, що в психоневрологічній лікарні створили такий сучасний спа-центр, вирішив звернутися до спеціалістів. За спеціальним графіком мені призначили багато процедур — це і перлинні, хвойні ванни, сеанси масажу, відвідини басейну. Удома також часу не гаяв. Зранку біг, розминка, а потім розпочав загартування організму. Нині два відра холодної води виливаю на себе просто на подвір’ї мого помешкання. У приміщенні витираю тіло шматком полотняної тканини, щоб аж палало. А ще почав більше спілкуватися з природою. Якось на очі потрапили лижі, які вже й порохом припали на антресолях. І так закортіло мені, як у молодості, прокласти лижний шлях по засніженому полю. Почав з двох кілометрів, а згодом дійшов до восьми. Уже кілька років узимку не полишаю це заняття, приділяю по 3—4 години на день, прокладаючи лижню в лісі, на луках, що неподалік дому, милуюся красою природи, дихаю на повні груди. А про тиск, знаєте, й забув, якось на обстеженні в лікаря з’ясувалося, що 120 на 80. Та й плавання, як бачите, не полишаю, воно вже стало моїм захопленням, заняттям для душі. Я провела Василя Івановича до виходу і з доброю заздрістю дивилася йому вслід. Підтягнутий, стрункий, наче юнак, ішов легко та красиво, аж не вірилося, що йому — шістдесят.

Лариса ЛУКАЩУК