Тетянин хутір — місце, де отримують надію на порятунок хворі
Ці красиві і розумні тварини живуть у господарстві Тетяни та Ігоря Срібняків, більш відомому як Тетянин хутір, що в селі Гаврилівцях поблизу м. Кам’янця-Подільського. Коням тут особливий догляд і почет, бо саме вони навчили сидіти, ходити і ліпше говорити їхнього хворого синочка. Вони щодня продовжують повертати радість рухів, спілкування, повноцінного життя іншим діткам з порушеннями опорно-рухового апарату, з дитячим церебральним паралічем (ДЦП), аутизмом, гіперактивністю тощо. Крім того, коні-лікарі допомагають позбутися і дорослим пацієнтам багатьох проблем, зокрема, простатиту, полегшити наслідки інсульту тощо.
Тетянин хутір – боже провидіння
Насправді, хутір більше Семіонів, точніше Сьомочкин, як називають у родині найменшенького синочка. Взагалі, згадує Тетяна, вони з чоловіком мали купувати інший дім, але останньої миті щось не склалося і купили цю хату на краю села, з великим шматком землі, з лугом і садом. «Цей хутір, – каже жінка, - саме Боже провидіння: як тільки ми з чоловіком переїхали сюди, я завагітніла і через 7 місяців народила Сьомочку». А згодом, за словами Тані, стало зрозуміло, чому саме на околиці села, біля лугу була їхня хата: Господь немов потурбувався про те, аби було де випасати чотириногих красенів, коней-лікарів для їхнього синочка.
А з часом і звичайна садиба перетворилася на хутір за іменем його господині-берегині Тетяни. Сюди з багатьох міст і сіл батьки везуть своїх хворих діток, їдуть і дорослі в надії позбутися проблем зі здоров’ям. І всім знаходиться місце, є, де переночувати, приготувати їжу, бо оздоровлення конями, або по-науковому, іпотерапія – потребує щонайменше 2-3 курси по 15 днів, аби отримати і закріпити результат.
Материнська віра і… коні перемагають медичні діагнози
Нині Сьомочці майже 8 років, він ходить у другий клас звичайної загальноосвітньої школи. Коли в родині Срібняків почали займатися іпотерапією, Сьомі було приблизно 1 рік 4 місяці, згадувала Тетяна, і лікарі поставили хлопчику невтішний діагноз ДЦП, який, власне, прирікав його на інвалідність. Рухи в дитинки були некоординовані, він не вмів сидіти (лише в подушках чи з опорою під спинкою), про ходіння вже й не йшлося. Але ні Тетяна, ні Ігор не змирилися з цим, надія на видужання синочка жодного дня не полишала їх. «Ми почали шукати різні методи зцілення від ДЦП, - розповідає Таня, - і випадково побачили телепередачу про дельфінотерапію та іпотерапію, за допомогою яких оздоровлювалися дітки з подібними захворюваннями. Відразу ж вирішили взяти грошовий кредит, аби придбати коника, якого потім змушені були замінити іншим. Пізніше купили ще одного, і ще…. Аж поки не підібрали». Одним словом, подружжя, як кажуть, набило не одну гулю, поки навчилося азам цієї апітерапії. Це вже потім Тетяна з Ігорем, простудіювавши десятки книг, переглянувши купу інтернет-статей про лікування кіньми, стали розумітися і як коня вибрати, і як правильно з ним поводитися, аби мати оздоровчий ефект тощо. Підшукували слухняних і добрих тварин, які не кусалися, не брикалися і відчували свого (навіть маленького) наїзника. Так, першим лікарем, який прийняв на свою спину Сьомочку, була висока чорна кобила Багіра, років 10. Слухняна і добра, вона не лише передавала нерухомому хребту дитини природні живильні імпульси, а й ділилася своєю енергією. Через півроку синочок пішов, ще хитаючись, але то були справжні самостійні кроки. Уже в 2 роки і 10 місяців хлопчик сам упевнено сидів на коні і керував ним. А в 4 роки у Семіона зникла неврологічна косоокість, притаманна багатьом хворим на ДЦП. «Він у нас дуже самостійний, - посміхається Тетяна, - і наполегливий: «Я сам», - любить казати, чи то вправляючись у ходінні, чи то розв’язуючи приклади з математики тощо». З кожним роком хлопчик міцнішає і відчуває себе впевненіше вдома і в школі, він уже стоїть вільно, не шукаючи опори, не боїться, що хтось випадково його зачепить. «Єдине, чого Сьомочка не може, - бігати як здоровий хлопчик, відриваючи стопи від землі, - говорить його мама. – Але з конем справляється добре, сам їде на Чері в школу, а я вже потім веду коня назад».
«Допоможіть і нашій дитині»
«У нас і гадки не було, - каже Тетяна Срібняк, - аби займатися іпотерапією для інших людей. Усе сталося випадково: вирішили купити ще коней і підзаробити кінним туризмом. Добре, що живемо в мальовничих історичних місцях: тут і місто-фортеця Кам’янець-Подільський, і славна Хотинська фортеця». Уже пізніше, хтось із туристів комусь розповів про видужання їхнього Сьомочки, отоді до Срібняків і потяглися батьки хворих малюків: «Свого синочка вилікували, допоможіть і нашій дитині!» Ну як тут відмовиш? Так туризм відпав, поступившись місцем кінному оздоровленню. «Ми й не думали, - із сумом каже Тетяна, - що так багато діток в Україні з проблемами опорно-рухового апарату».
…Анжеліка вперше приїхала на Тетянин хутір, коли їй було 6 років, точніше, дівчинку з ДЦП принесла на плечах мама: мала зовсім не ходила самостійно. «Така розумничка, але лише в нас вона пішла, - згадує Тетяна. - Її теж возила Чері. В Анжеліки в кімнаті навіть висить фотографія конячки, яка її надихає і підтримує: «Спасибі, Чері, що ти навчила мене ходити», - каже дівчинка». Нині Анжеліка ходить у третій клас звичайної школи, щоправда, як зазначає Тетяна, на 100 % вилікувати таку хворобу складно. Проте з кожним курсом ходьба дитини стає більш природною і легкою.
Дорослі також отримують оздоровлення
Тепер на Тетянин хутір приїздять і діти, і дорослі з проблемами хребта, з ДЦП, аутизмом, мікроцефалією, гідроцефалією, із затримкою розвитку, спинномозковими грижами тощо. «Недавно, - розповідає Тетяна, - оздоровлювалася в нас дівчина з міжхребцевими грижами, приїхала з Київщини, дізнавшись про ефективність іпотерапії, яку ми застосовуємо. І мала результат. У грудні має приїхати знову, на другий курс іпотерапії». За словами господині хутора, всі коні прилаштовані для роботи з хворими і немає жодного пацієнта, якому б вони не допомогли. Взагалі, іпотерапія, переконана Тетяна, - це спілкування з тваринами, з природою: їдеш на коні, отримуєш одночасно оздоровлення і задоволення. Кінь немов посилає цілющі імпульси для певного хворого місця, наприклад, сідає на нього людина з хворим хребтом, і йде оздоровлення саме хребта. Так само отримують цілющі імпульси жінки з гінекологічними проблемами. «Наприклад, п’ять молодих жіночок після верхової їзди на наших конях уже мають хто першу, хто другу дитинку, - радісно повідомляє Таня. - А чоловіки позбуваються своїх статевих проблем, зокрема, мій чоловік завдяки коню забув про простатит. Верхова їзда сприяє відновленню кровообігу, вона є найліпшим масажем простати, геморою» . До речі, як зазначають Тетяна та Ігор, під час занять з дуже хворими дітками чи дорослими, коні так енергетично виснажуються, що навіть худнуть і марніють самі, немов перетягують на себе хвороби сідоків. «Ми їх потім певний час не залучаємо до оздоровлення, - каже жінка. – Даємо можливість відновитися».
…«Виросту, матиму багато коней, - мріє Семіон, - об’їжджатиму їх, хай возять хворих діток». До маленьких пацієнтів Сьомочка ставиться дуже співчутливо, допомагає їм, розважає, аби ті почувалися комфортно і затишно. Адже психологічний стан – теж важлива умова видужання.
Є на хуторі й книга відгуків, якою дуже дорожать Срібняки і в якій можна почитати десятки щирих сердечних слів подяки від тих, кому вже допомогли їхні коники, чию надію на видужання зробили реальністю. А минулого року за свою материнську самовідданість, чуйність до чужої біди Тетяна Срібняк була визнана переможцем у номінації "Милосердя» Всеукраїнської соціальної акції «Золоте серце» журналу «Твой малыш». Хай Господь і надалі дає сили цій прекрасній жінці, береже всю її славну родину, цей незвичайний хутір, де людям повертають здоров’я.
Любов ПОЛЬОВА-САХАНДА.
