Ось і знову прийшла в наші домівки йорданська вода. Пригадую, коли була ще школяркою й нам забороняли відвідувати храм Божий, бабуся все ж умудрялася освятити вербу, паску чи набрати в збанок на Водохреща йорданської води. Приносила її додому й окроплювала оселю, давала по кілька ковтків випити всім членам родини, обережно, аби не вихлюпнути жодної краплі. Набравши в долоньки освяченої води, ми вмивалися, щоб бути здоровішими, щоб не боліла голова, були здоровими очі.
Очищення «живою» водою
- Споконвіку воді приписували магічну силу, особливо йорданській, – розповідає фітотерапевт, почесний професор Віденського міжнародного університету Марія ТРОЙЧАК. – Вода, набрана в будь-якому водоймищі — річці, озері, ставку, криниці, навіть із кранів у міських квартирах у ніч на Водохреща (до 5-ї години ранку), буде свіжою протягом року, вона не має неприємного запаху, не застоюється.
В Україні люди вірили й вірять у цілющу силу йорданської води. З давніх-давен нею лікували різні хвороби людей і тварин, скроплювали породіллю, очищали обійстя, тому в домі впродовж усього року була йорданська вода, яка й рік, і два не псувалася, а завжди була свіжою й придатною до користування.
На Водохреща деякі сміливці купаються в прорубаних ополонках. У народі кажуть, що той, хто скупається на Йордань, цілий рік не хворітиме, бо цього дня хрестили Ісуса Христа. Дома господар окроплював свяченою водою город, реманент, худобу, хату, а наостанку всі кути, стіни, вікна, піч та мисник у хаті, знову всі випивали свяченої води й лише тоді сідали за стіл снідати, бо до цього часу ніхто й риски в роті не мав.
Згідно з християнським віровченням, розповідає Марія Тройчак, саме після Хрещення Ісус почав навчати людей, осяваючи їх світлом істини. Крім того, в хрещенні Христовому людство долучилося до Його Божественної благодаті, отримавши в цьому таїнстві очищення живою водою, що приводить в життя вічне. Тому прийняття таїнства Хрещення є обов’язковою умовою приналежності вірян до церкви. Господь дає благодать для зцілення святою водою недуг саме по молитві. Благодать і цілюща сила йорданської води – це відповідь на наші молитви, наше релігійне почуття.
Нині існує багато новітніх технологій очищення води, але найвищий ступінь має освячена йорданська вода, – продовжує розповідь Марія Тройчак. - Пригадую історію, яку розповіли нам під час екскурсії в місті Бріксель, неподалік Мюнхена, про те, що вчені-ченці досліджували воду з водойм Альпійських гір Південного Тіролю. Після обряду освячення сімома ченцями застояної, із неприємним запахом води її якість значно поліпшилася: змінилася структура, поліпшилися смак та колір, щезли механічні та хімічні забруднення. А ще згинули віруси, грибки та інші мікроорганізми. Після проведення обряду освячення й сліду не залишилося від бактерій, адже у воді утворилося електричне поле, в якому ці мікроорганізми вже не розвивалися. Крім цього, відбулося багато реакцій окислення води, під час яких зменшився вміст таких хімічних елементів, як залізо, кадмій, свинець, миш’як, зникли сірководень та хлор. Перші дослідження та спостереження за станом води належать ще до XVII століття.
Натще – ложечку освяченої води
Своїм пацієнтам Марія Іванівна радить зранку натщесерце випивати склянку джерельної води, додавши одну чайну ложечку йорданської. Можна приготувати такий напій звечора, додавши ще й чайну ложечку меду.
Усі мої пацієнти вживають фітопрепарати на джерельній воді з додаванням освяченої, осінивши склянку знаком Христа, – каже фітотерапевт. - Річ у тім, що люди, які заготовляють трави, готують фітопрепарати, своєю енергетикою дещо впливають на лікарські засоби, а йорданська вода має очищувальну дію.
Численні випадки засвідчили, що одужання за таких умов відбувається значно швидше. Щодо лікувальних властивостей йорданської води, то вони мають цілком наукове пояснення, адже освячення руйнує міжмолекулярні зв’язки (пам’ять води), повертаючи її оригінальну структуру, підвищуючи біологічну активність.
Усю воду наші предки називали святою. Із покоління в покоління передавалася глибока шана воді. П’ючи воду із джерела, чоловіки знімали головний убір на знак пошани. Жінки ж зранку, коли йшли з коромислом до криниць, одягалися в чистий одяг. Матері навчали дітей: не плюй у воду, не кидай сміття, не говори біля води лайливих слів. За криницями ретельно доглядали, щороку чистили їх. А восени, коли завершувалися польові роботи, чоловіки та жінки збиралися біля річок, ставків, аби очистити від бруду, сміття. І водойми віддячували людям чистою та прозорою водою.
Традиційним у нашого народу було оберігання водоймищ. У багатьох родинах були власні копанки, які заповнювалися природним шляхом. Наші пращури були певні, що земна вода поєднується з небесною, тому, оберігаючи земну воду, вірили, що будуть мати й небесну. Біля криниць, джерел часто можна садити вербу – її коріння очищало воду. Не годилося кидати сміття у воду, забруднювати її. За осквернення води треба було покаятися, бо кара чекала на цю людину.
А ще в українців існувала гарна традиція: парубок, який збирався до війська, мав почистити 12 джерел, щоб ворожа куля не брала. Якщо людина ставиться до води по-божому, то вода, яка є в організмі, в разі небезпеки відводить зло, стає невидимим щитом, який захищає від усіляких напастей. Відоме в народі лікування з трьох криниць, що при храмі. Для когось це може здатися звичайним забобоном, а насправді вода там цілюща, адже храми раніше будували тільки в місцинах з позитивною енергетикою.
Також лікувалися наші предки «намоленою» водою, тією, над якою читали молитви. «Намоленою» водою можна скроплювати місця в помешканні, де вам незатишно, некомфортно, обмити обличчя, руки. Пригадую, як ми ще дітьми приходили на став, сідали на камінь і відмочували після роботи в полі натруджені ніжки у воді. Ходили по дрібних камінчиках – і втому як рукою знімало.
Вода – одна з найбільших загадок природи, створена для блага людини, тому так важливо не занапастити своїм байдужим ставленням одне з найбільших чудес у світі, про яке так влучно висловився відомий письменник Антуан де Сент-Екзюпері:
«Вода, в тебе немає ні смаку, ні кольору, ні запаху, тебе неможливо описати, тобою насолоджуються, не відаючи, що ти таке ...»
Лариса ЛУКАЩУК.
м. Тернопіль.