До Львова на духовні бесіди з народознавцем із-під Чернівців, засновником і редактором газети «Економічно-благочестивий вісник» Гарафіною Маковій з’їхалися сотні українців, по одному і сім’ями, зовсім старенькі (одного дідуся родичі майже принесли на руках) і у віці, молоді пари з дітками, юнаки і дівчата. Що привело їх сюди, до Львова, з різних куточків України? Більшість — колишні зневірені люди, ті, хто пережив тяжкі біди, й ті, хто сам був тривалий час бідою і горем для своїх близьких, — прийшли подякувати Гарафіні Петрівні, яка допомогла їм стати на шлях, що веде до Господа, навчила жити, «піднімаючи очі догори», звіряючи свої дії з Божими заповідями, віднайти себе, своє щастя, позбутися численних духовних і фізичних недуг.
ГОСПОДЬ — ПОНАД УСЕ
Це була не лише зустріч — тут зібралися люди, які взяли в душу Бога понад усе, які не зроблять свідомого поганого вчинку, які несуть світло. А ще було в залі багато тих, хто прийшов на духовні бесіди після років прикрих розчарувань у собі, в інших, прийшов з останньою надією на одужання, на кардинальний поворот у своєму житті. Хто мав тут отримати духовне і тілесне зцілення — отримував його. Якщо людина бачила, що закон Божий діє, і каялася, відходили хвороби, навіть непідвладні медицині. Так, під час попередніх духовних бесід до Гарафіни Петрівни принесли на руках дівчинку з Полтави, яка мала пухлину мозку. На 5-й день бесід вона пішла своїми ногами. Нині дівчина вже доросла, вийшла заміж і має дитинку. Навіть сама атмосфера бесід, які розпочинаються зі слів «Господь понад усе» та з молитви «Отче наш», і ті незвичайні історії, якими щиро ділилися учасники, — то вже духовні ліки, неоцінні рецепти для всіх, хто бажає ними скористатися. …Красиве подружжя Наталя та Андрій з Волині. Дивлячись на них, не відразу уявляєш, що ці люди роками жили в зраді й брехні. Побравшись по любові, вони через власне «я», свою гординю не могли втримати це почуття, натомість стали на шлях подружньої зради і сварок. Увесь цей негатив відбивався на дітках. Хворіли перше й друге дитя, третє — народжувалося в сумнівах і нелюбові батьків. Шлюб ось-ось мав розпастися. Тримали лише слабі дітки та добра свекруха. Інтуїтивно Наталя і Андрій відчували, що самі винні в недугах дітей, а коли випадково жінка прочитала одну з книг Гарафіни Маковій, де розкривається таємниця гріха, то немов своє життя переглянула. Помалу почала спокутувати свої гріхи, до неї приєднався чоловік. Відмовилися від поганих звичок, негідних слів, замість зла і взаємних образ — знову вчилися поважати одне одного. Не лише у вчинках своїх змінилися обоє. Наталя ще стала відвикати від косметики і коротких спідниць, натомість призвичаюватися до хустки, якою за традицією українська заміжня жінка завжди запинала голову, аби не притягувати на родину нещастя. Згадує Наталя, як одягла хустку і чи то так збіглося, чи справді Господь показав їй значення головного покрову, але діткам відразу полегшало. А скільки пересмішок від колишніх подружок натерпілася. Добре, що Андрій підтримував дружину, бачив свою Наталю найкращою у світі. А він для неї також став знову найріднішим. «Під час хрестин синочка, — усміхається Наталя, — вийшов мій суджений з кумами і дитям із храму і такий був гарний та добрий, що я закохалася в нього знову». Наталя і Андрій, узявши в душу Бога понад усе, як каже Гарафіна Маковій, дбайливо оберігають свою сім’ю, як і народні звичаї та традиції. У неділю вони родиною, вдягнувши вишиванки, йдуть до храму. Спочатку українське національне вбрання викликало здивування серед односельців, та з часом, особливо після того, як на службу прийшов сам панотець у вишиванці, їх прикладу почали наслідувати й інші. Нині у цієї щасливої пари — з Божою поміччю зростають шестеро здорових діток.
НЕ ЧАРИ, А НАШІ ГРІХИ СПРИЧИНЯЮТЬ НЕЩАСТЯ
— Життя на конкретних людських долях показує нам, як порушення законів Божих, переступ їх, призводить до різних життєвих неприємностей, а нерідко і трагедій. А ми шукаємо причину бід у злих людях, у чарах. Та ми собі ці біди робимо, — переконана Гарафіна Петрівна, — на кожному кроці порушуючи заповіді Божі. Ще коли пані Гарафіна вела особистий прийом, до неї приїхала одна дівчина з Чернівецької області, яка ніяк не могла вийти заміж. — Мені сказали, що мене напоїли мертвою водою, начарували, — розповідала вона Гарафіні Петрівні. — А на молитву Господь показує, — говорить пані Гарафіна, — як ця дівчина свариться з матір’ю, як ображає її. А як сказано у Святому письмі: шануй батька-матір. Дитино добра, та поки ти не в заміжжю, — усю благодать Божу черпаєш від батьків. І тут же Гарафіна Петрівна дала нехитрий, прадідівський рецепт дівочого щастя, який лише невіглас може назвати забобоном: «Стань перед матір’ю на коліна, візьми її руку і поцілуй. Адже рука — це не просте розгалуження ліній, це запрограмована наша доля. Губи, торкаючись руки, стирають нароблене зло, велика енергія, сила нам дається для нейтралізації поганих вчинків. Поклади ручку мамину собі на голову і доглядай маму, як малолітню дитину. І прийде твій суджений». За кілька місяців дівчина написала вдячний лист, де повідомляла, що вже має нареченого і хоче, щоб усі люди не грішили, а діти слухали маму й тата. А я пригадувала, чи завжди була слухняною донькою? Чи часто сама цілувала мамину й татову руки? Ой, рідко, на жаль. Цілуємо найчастіше тоді, коли лежать наші батьки в домовині, а ми в останньому, прощальному цілунку схиляємося над ними. А треба за життя встигнути припасти до їхніх рук, віддати їм шану й любов.
ЗЛО — ВЕЛИКИЙ ГАЧОК, ЯКИЙ МОЖЕ ПРИТЯГТИ РОДОВІ ПРОБЛЕМИ
Ми хочемо добра, здоров’я, достатку. Проте забуваємо, що все визначає ґрунт. Якщо ми посадимо деревце на доброму ґрунті — то, як каже Гарафіна Маковій, незважаючи і на погані погодні умови, воно буде гарно рости. Посадимо на намулі, болоті — навряд чи гарно здійметься догори його крона. Отож рід нам визначив долю. Майже на сто відсотків, якщо ми змалечку душу свою не спрямовуємо до Бога, догори. Далі — що із себе випульсовуємо, то те й затягуємо. Випульсовуємо зло — то лиш тоді не затягуємо його, як корінь наш пречистий: предки наші жили в Богові дуже праведно, а що зробили не так — зняли через каяття. Інакше досить малесенької хвилі зла — і можна опинитися на цвинтарі: своїм гріхом притягуєш однорідне із кореня. Але як тільки ми змінюємо мислення, спосіб життя, переконана Гарафіна Маковій, відступають навіть невиліковні хвороби. І тому безліч прикладів. Зокрема, під час бесід жіночка середніх літ, Галина з Червонограда, не могла стримати сліз, розповідаючи про пережите. Здавалося, що всі нещастя накинулися на неї: і свекруха лиха, та ще й слаба, треба доглядати її. І в самої Тетяни лікарі діагностували злоякісну пухлину на одній груді, і син підліток, який хворів на ДЦП. Поневіряння по лікарнях були безрезультатними, та якось почула про книги Гарафіни Маковій, про її народознавчі духовні бесіди, після яких у багатьох людей відбуваються неймовірні позитивні зміни. За першої ж нагоди, незважаючи на нестерпний біль від пухлини, який віддавався аж у плечі, вирушила на бесіди до Гарафіни Петрівни. …Уже дорогою додому здивовано помітила, що зник біль у хворій груді. А вдома перепросила за всі образи, вільні і невільні, матір свого чоловіка. Після духовних розмов з Гарафіною Маковій, проаналізувавши власні вчинки і вчинки чоловіка, Галина вже зрозуміла, як вони разом, немов гачком, витягли минулі гріхи зі своїх родових коренів. Як сама Тетяна, порушуючи на кожному кроці, навіть несвідомо, Божі заповіді, накликала хворобу собі і сину. Зі щирим каяттям взялася виправляти ситуацію, а коли не вистачало сил, шукала допомогу в народознавчих книгах-откровеннях Гарафіни Маковій. Потім на сцену, до Галини, вийшла гарна пара: молода дружина — студентка медичного училища, та її чоловік — статний юнак, в якому неможливо було впізнати колишнього хлопчика з ДЦП. Щасливі своїм подружнім життям, молоді люди щодня дякують за це Господу, а ще Гарафіні Петрівні, адже саме в народознавчому осередку вони зустрілися, саме її книги допомагають їм не заблукати і не збитися з вірного шляху.
ВИВЕРШУЙТЕСЯ НА ТРЯСОВИНІ БОЖЕСТВЕННОЮ КУПИНОЮ
І Господь побачить, що вона є, і буде ради неї спасати світ. Хто не хоче вилізти з трясовини, ми того не примушуємо, мовилося під час бесід. Але він губитиме своїх нащадків і не даватиме їм ніякої перспективи на добре, щасливе життя. Бо кінчиться позитив, що сіється нам згори від благочестивих предків, і обов’язково почнуться біди. І так бачимо час від часу — катаклізми, нещастя: там затопило, там горить, там град усе витовк… «Наддари» — так називають книги Гарафіни Маковій, від слова «дар». «Дар Божий, закони буття, як правила дорожнього руху, дав нам Господь, — каже Гарафіна Петрівна, — щоб ми не схибили в житті, як у дорозі, не наробили біди». Колишня вчителька, вона багато років присвятила вивченню родового коріння українців, пошукам секретів щасливого життя, добрих сімейних стосунків, гарного здоров’я наших пращурів, аби ці секрети не «пішли з ними в яму». Зібрала по крупинках отой неоцінний скарб, прихований у звичаях, переказах, традиціях нашого народу, і тепер щедро ділиться ним на сторінках книг: «Очі згори», «Народ у народних святах», «Намистини», «Прошу прийняти», «Ситуації» та інших. (Книги Гарафіни Маковій можна придбати в народознавчих осередках у різних містах України). «Наші предки жили, піднімаючі очі догори, — говорить пані Гарафіна, — звіряючи свій шлях із Господом». Вони берегли й свою мову, бо, за словами Гарафіни Петрівни, українська мова — це енергетичні потічки благодаті Божої на щастя, на здоров’я. Якщо люди ігнорують мову — позбавляють себе енергетичної Небесної сили нашої землі. Мета народознавчих книг, як і «Економічно-благочестивого вісника», як і духовних бесід Гарафіни Маковій, — навчити людину не шкодити собі брехнею, брутальними словами, крадіжками, тобто гріхом, повернути людині любов до природи, до Бога, до Землі, щоб наново наповнити її позитивом. Наш духовний бруд настільки підростає догори, що перезаряджає собою сили природи і так може струснути Землю, що вона перевернеться і знищиться все. Бо де випаровуються із душі людської суцільні чорноти, там панує величезний магніт зла. Очищаймося, хто ще сповнений здорового глузду, закликає Гарафіна Маковій, світлом і праведністю очищеної душі висвітлюймо трясовини Землі. Не додаваймо своїми негідними вчинками колючок у вінок Ісуса Христа. Хай Бог бачить, що ми, люблячі Бога понад усе, ще є, і оберігає Землю, нашу Україну, відродження якої починається з кожного із нас.
Любов ПОЛЬОВА-САХАНДА, «Здоров’я і довголіття».