Якось до одного села примандрував і залишився там жити старий мудрий чоловік. Він любив дітей і проводив з ними багато часу, часто дарував їм подарунки, але вони були надто крихкими. Хоч як намагалися діти бути обережними, їх нові іграшки швидко ламалися. Діти засмучувалися й гірко плакали. Минав час, і чоловік знову дарував їм іграшки, які були ще тендітнішими… Одного разу батьки не витримали, прийшли до нього і спитали:
— Ти мудрий і бажаєш нашим дітям тільки добра. Але навіщо ти робиш їм такі подарунки? Вони стараються, як можуть, але іграшки все одно ламаються, і діти плачуть.
На це мудрець відповів:
— Мине небагато років, і хтось подарує їм своє серце. Можливо, це навчить їх поводитися з цим неоцінним даром хоч трохи бережніше.
