До багатої людини постукав мандрівник і попросився переночувати. — Мій будинок — не готель, — пробурчав багач. Але така відповідь не збентежила мандрівника. Він люб’язно запитав господаря: — Скажіть, хто в цьому будинку жив до вас? — Батько, — відповів господар. — А хто жив до батька? — Дідусь. — А де ж тепер дідусь? — Помер. — Де ж ваш батько? Напевно, теж помер? — Так, помер, — похиливши голову, відповів багач. — А як довго ви збираєтеся жити в цьому будинку? — Не знаю. Цього ніхто не знає. А навіщо тобі це? — поцікавився господар. — Ви сказали, що ваш будинок — не готель. Але з ваших відповідей я бачу, що саме готель. Усі жили тут тимчасово. Господар задумався... І впустив мандрівника. Усі ми — мандрівники і прибульці, живемо тут, на землі, як у готелі. Коли ця проста істина доходить до людей, їм стає легше жити, тому що вони починають дивитися на світ і життя іншими очима. А той, хто вважає себе єдиновладним господарем свого життя й маєтку, дуже розчарується.
