Киянин Валерій Петущак у 54 років здійснив свою дитячу мрію – навколосвітню подорож. Разом зі своєю дружиною Наталею (його вірним екіпажем) за 4 роки він перетнув три океани й вісімнадцять морів на яхті під ніжною назвою «Лелітка». Про свою подорож Валерій Дісанович написав книгу «Ходіння за три океани», в якій з гумором розповідає про свої пригоди, бачені краєвиди, цікаві зустрічі й відкриття, а також ділиться своїм досвідом з керування яхтою в екстремальних умовах. Книгу навіть можна назвати своєрідним путівником для тих, хто зважиться на таку подорож. Будь-яке рукотворне творіння може багато чого розповісти про свого автора, розкрити найпотаємніші куточки його душі. У книзі Валерій Дісанович викладає свої філософські роздуми, які вливаються в серце читача глибинною мудрістю, запалюють його добром, оптимізмом і прагненням до небувалого. Пропоную вашій увазі розмову з цією незвичайною людиною, яка у свої 72 роки веде активний, цілеспрямований спосіб життя і мріє про нові подорожі та відкриття.
ДО СЕБЕ СТАВТЕСЬ З ГУМОРОМ, ДО СВОГО ЗДОРОВ"Я- СЕРЙОЗНО
- Валерію Дісановичу, зазвичай людині в такому віці хочеться спокою, затишку, аби її менше турбували. Де Ви берете стільки оптимізму, енергії й прагнення до знань, досліджень, тобто до життя? - Усе, чим я займаюся, мені завжди дуже цікаве. Я взагалі люблю доводити те, за що берусь, до кінцевого результату. Оце зачепився за фізику - я ще з юності закоханий у неї. Пишу вже третю статтю, останню про закон Ампера. Виявляється, цей закон неправильно трактується, а це ж фундамент електродинаміки! Тому висиджую за статтею годинами, пишу, переписую. Адже потрібно донести до людей свою думку таким чином, щоб було просто, переконливо й зрозуміло. Для мене це дуже важливо і дає неабияке задоволення. На жаль, у свої 72 роки мені хронічно бракує часу. Моє основне правило - не сприймай себе серйозно. До себе треба ставитися з гумором, як до дитини, вибачати собі недолугість, нерозумність, помилки. Тобто не ідеалізувати себе. А от до свого здоров’я я ставлюся серйозно. Аби не сталося так, що прагнення й бажання залишаються лише в мріях, бо сили й здоров’я немає. Тому здоров’я для мене - дорогоцінність, без якої яскравість та цікавість життя багато втратили б. Наприклад, за рік до початку навколосвітньої подорожі я раптом зрозумів, що здоров’я моє не таке вже й гарне. У цей час я активно займався бізнесом і не приділяв йому належної уваги, до того ж досить багато курив, уживав частенько алкоголь. Тож перше, що я зробив, аби відновити здоров’я, позбувся цієї шкідливої звички. Адже куріння – це страшна річ, воно відбирає в людини 20-30 років життя. Узагалі-то я хотів бути здоровим ще з дитинства, оскільки під час окупації, коли не було чого їсти, значно підірвав своє здоров’я. Тож, починаючи з 16 років, я почав бігати, потім захопився моржуванням. Я фізично дбав про здоров’я, але зовсім не звертав уваги на харчування, тому успіху не досяг. Уже в 30 років я мав миготливу аритмію. Саме в цей час мені потрапила до рук книга «Голодание ради здоровья» Ю.С. Ніколаєва. Тож я вирішив себе перевірити, чи зможу голодувати. Мене підтримали двоє товаришів, точніше, вони мене й підбили на це. Я тоді вперше 12 діб поголодував. Було страшенно тяжко, оскільки організм зашлакований - до цього я вживав м’ясо тричі на день, тобто на сніданок, обід і вечерю, овочі майже не їв, вважав, що вони нічого не дають. Та через місяць після голодування, коли я вже перейшов на звичне харчування, несподівано відчув таку відразу до м’яса, що став молочним вегетаріанцем, додавши в дієту свіжі овочі та фрукти. Після цього моє здоров’я стрімко стало поліпшуватися, й через 3 місяці миготлива аритмія зникла сама собою. - Валерію Дісановичу, я була здивована тим, що Ваша мрія про навколосвітню подорож не потьмяніла з часом. Адже, як правило, відкладаючи в довгий ящик свої мрії, ми втрачаємо те прагнення, яке має бути рушійною силою для їх здійснення, і мрії, на жаль, так і залишаються нереалізованими. У Вас цього не сталося… - Не сталося, тому що в мене на додачу до мрії є ще й легковажність. Можу навести такий приклад. У нас в яхт-клубі один мій знайомий яхтсмен збирається в подібну подорож. Якось я й запитав у його дружини: «Ну що, коли ви виходите в океан?» А вона мені каже: «Ми не вийдемо доти, доки мій чоловік не дасть мені повну калькуляцію: скільки потрібно грошей на подорож і де він їх візьме». Якби моя дружина від мене вимагала такої калькуляції, то ми й по сьогодні не вийшли б у навколосвітнє плавання. Бо гроші в нас скінчилися ще на Канарах, як тільки пройшли Середземне море.
КОЖЕН З НАС МАЄ АНГЕЛА-ОХОРОНЦЯ
- То як же Вам вдалося вижити, та ще й досягти мети за таких умов? - Друзі допомагали, діти. Ну й Зверху, звичайно, була допомога. Адже кожен із нас має Ангела-охоронця. Як він з нами, буває, мучиться! Ми ж маємо свободу волі, й зупинити нас або заборонити він не може. Та за гріхи й помилки карає. Коли в мене настає смуга невезіння, я звертаюся до Господа: «За що?», і приходить розуміння своєї провини. Тоді слід покаятися, попросити пробачення, головне - щиро. І негаразди минають.
ГОЛОВНЕ - ПОЗБУТИСЯ СТРАХУ
- Валерію Дісановичу, розкажіть трохи про свою подорож… - Подорож на яхті – це танок. Коли яхта йде під вітрилами, то начебто танцює з кожною хвилею. - Це так, як Ви пишете у своїй книзі: «Цей танець – як наш українських гопак – то грайливий і ніжний, а то несамовитий і шалений. … Гопак під вітрилами, солоний, як океанські хвилі. Хто хоч раз спробував, що воно таке, довіку буде прагнути виконання на біс»… - Так, саме так. А керування яхтою – це мистецтво, якому треба вчитися все життя. Мені це дарує велику насолоду. Тим більше, що я закоханий в океан. Це моя стихія, рідна стихія. - І про це Ви дуже гарно пишете в книзі: «Білі вітрила. Відчуваю краплі океанських бризок на щоці. У кожного своє образне уявлення щасті. У мене – саме таке. … Яким би далеким не був берег, ніколи не відчуваю себе безпорадною піщинкою, що загубилася в безкрайніх просторах. Ніколи, навіть у важких штормах, не сприймаю океан ворожою силою, якій маю протистояти. «Ось мій всесвіт!» - думаю, виходячи на палубу своєї «Лелітки», що завзято витанцьовує серед хвиль десь посеред синього безмежжя…» А не було Вам страшно у найкритичніші хвилини подорожі? - Найнебезпечніше з усіх почуттів – це страх, саме він може спричинити різні негаразди, зумовити загибель людей. Тому тут найважливіше - душевна рівновага й спокій. Бо якщо є страх смерті, то ліпше в подорож і не вирушати. Головне - не боятися смерті. Одного разу, коли ми йшли від Нової Каледонії до Австралії, в нас зламалось кермо. Боже, як дружина злякалася, яхта крутиться, заливає хвилями. Я їй кажу: Наталю, чого ти боїшся, нашу долю визначено на небі. Якщо судилося загинути тут, ну що ж, загинемо в океані. Коли ж ні, то виберемося, тільки за це треба боротися. Дружина відразу заспокоїлася, й ми, слава Богу, вибралися. - Валерію Дісановичу, а після навколосвітньої у Вас ще були подорожі? - Були. Ходили в Туреччину, по Чорному морю. Але, розумієте, раніше я був закоханий у Чорне море, та після того, як побачив тропічні води, різнобарвні корали, дивовижний підводний світ, то воно втратило для мене ту якість, новизну, яка була раніше. Є мрія знову вийти в далеку подорож, але дружина вже не хоче, вона втомилася, а залишати її одну надовго я не маю права. Адже моя дружина – це моя доля, це моє щастя, моя любов. Найголовніше в сімейних стосунках між чоловіком і дружиною, щоб збігалася мораль. Тоді буде розуміння, тоді буде любов.
КОЖЕН МАЄ ЗНАТИ МОВУ ТОЇ ЗЕМЛІ, ЧИЙ ХЛІБ ВІН ЇСТЬ
- Валерію Дісановичу, читаючи Вашу книгу, можна відчути, наскільки Ви любите Україну, які Ви горді, що українець. Усю подорож «Лелітка» несла на своїх крилах український прапор. Ви навіть узяли із собою національні костюми, які одягали інколи на зустрічі з такими, як Ви, яхтсменами-подорожувальниками. Звідки така любов до рідного краю, адже Ви народилися й виховувалися за часів СРСР, а тоді, як відомо, така любов, м’яко кажучи, не віталася? - Я народився в Донецьку, але в 1944 році батьки переїхали жити до Києва. Коли мені було 6 років, ми поїхали відпочивати в село Стоянка, що під Києвом. Там селяни розмовляли колгоспною мовою: я тоді вже знав, що є російська мова, а є колгоспна. І на моє запитання батьку, чому селяни не розмовляють російською, - а я спілкувався лише нею, - він мені сказав таке: «Ці люди розмовляють українською мовою, тому що вони українці. Ми живемо в Україні, це мова українського народу, мова тих людей, які нас годують. Ти повинен знати й володіти цією мовою». Після того я дуже швидко перейшов на українську, і відразу ж змінилося до нас ставлення селян - я це запам’ятав на все життя. Батько мені потім ще казав: «Ти знаєш, можна спілкуватися українською, єврейською, російською мовами - будь-якою, але жити на українській землі й не знати української мови – це просто хамство». А несприйняття комуністичної партії в мене виникло, коли батько розповів мені про Голодомор 1933 року. Він тоді жив у Києві й навчався в автодорожньому технікумі. Навесні їх, студентів, відправили в села обробляти землю. Там він побачив масові захоронення, де трупи людей просто скидали в ями, побачив, як люди вмирали від голоду прямо на очах… І коли мені виповнилося років 17-18, він сказав: «Валеро, щоб ти в цю партію ніколи не вступав, щоб ти ніколи не став комуністом, тому що на їхніх руках стільки людської крові – це жах». Оце такі у мене були настанови від батька.
ОСНОВИ ЗДОРОВОГО АКТИВНОГО ДОВГОЛІТТЯ
- Валерію Дісановичу, у свої 72 Ви маєте вигляд здорового, активного чоловіка. Як це Вам вдається? - Ну, тут цілий комплекс. Перша умова – це позитивна психіка, це здорова мораль, в основі якої - любов. Якщо любов є в нашій моралі, то це дає можливість набути світлої, позитивної психіки. Без цього людина ніколи не буде здоровою. Друга умова - це харчування. І тут важливий такий показник, як рН крові. Він показує кислотність у крові, яка може мати нейтральний, кислий або лужний характер. Бо що таке кисла кров? Завжди кислою є наша сеча, тому що нирки виводять з організму отруту - а це переважно кислоти. Якщо ж кислот в обміні речовин занадто, то кров стає кислою. Унаслідок цього ті корисні бактерії та мікроорганізми, які працюють у симбіозі з нашим організмом, отруюються й починають виробляти токсини. Крім того, відбувається накопичення солей у суглобах, через це розвивається артрит та інші захворювання. Також за кислої крові виникає ще й остеопороз, коли стоншується кісткова тканина. Чому це відбувається? Організм страждає від кислоти й починає залужнювати кров, для цього з кісток вимивається кальцій, який нейтралізує кислоту. Про кислий рН крові написано дуже багато книжок, але причину - чому кисла кров, майже ніхто не розкриває. А причина насправді дуже проста – це надмірна білкова дієта. Коли в раціоні надлишок білків і бракує вуглеводів, то обмін речовин в організмі набуває кислотного характеру. Тобто причиною ацидозу, кислої крові, є вживання надмірної кількості білкових страв. У нашому з дружиною раціоні найголовніша страва – це салат. А в ньому основні інгредієнти - сирі овочі. Наприклад, узимку він складається із тертих сирих буряків, моркви, селери, можна додати потертого хрону, цибулі, часнику, а також яблуко та ін. Саме сирі овочі залужнюють кров. Велика тарілка цього салату, заправлена олією, сіллю (якнайменше), - це і є основна наша страва. А до неї вже додається, наприклад, каша з сиром (менша тарілочка). Та ліпше не змішувати білки з вуглеводами. Одного разу ми їмо кашу, а іншого – сир, наприклад, голландський або м’який. Із тваринних продуктів уживаємо необроблене сало. Адже сало – це козацька страва. Сало не захаращує судини холестерином. Узагалі ж намагаємося обходитись без м’яса, але іноді мене дружина умовляє - однак це раз на тиждень або й рідше. Уживаємо також рибу, варену або червону, солену власноруч. Третя умова - це активний спосіб життя. Організм людини потребує постійного руху. Для того щоб нормально працювала імунна система, через печінку має проходити достатня кількість крові. Я вже звик уранці пробігати близько 4 км. Але тут важливо знати, що біг є від інфаркту й до інфаркту. Річ у тім, що під час бігу найголовніше – це дихання. Потрібно, щоб вдих був коротким, а видих якомога довшим. До того ж дихати слід тільки носом. Я, наприклад, уже натренувався, у мене вдих – це один крок, видих – сім. Спочатку, звісно, складно це контролювати, але з часом уже й не помічаєш. Після такої пробіжки я не відчуваю втоми, серце, навпаки, співає, дякує тобі. Якщо ж людина не може бігати з якихось причин, то я хочу переповісти пораду лікаря, яку почув по радіо, коли мені було ще 16 років. Він радив: аби уникнути проблем із серцем, а також нормалізувати його роботу, вибрати вулицю, яка круто піднімається догори, й щодня ходити вверх по ній з максимальною швидкістю, але так, щоб вистачало дихання носом. Якщо бракує, то слід іти повільніше або можна зупинитися й відпочити. У мене з дитинства було слабке серце, тому я відразу вирішив це перевірити на собі. Вибрав вулицю Тарасівську, розігнався по ній, але через кілька кроків почалася задишка - зовсім забракло дихання. Одне слово, я піднімався на цю гору, як старий дід. Однак це тренування було настільки ефективним, що десь через півроку моїх таких сходжень я біг уверх Андріївським узвозом й вільно абсолютно дихав носом. Перед бігом я зазвичай обливаюся холодною водою. Слід зазначити, що таке обливання – це особлива процедура, після якої потрібно добре розігрітися фізичними вправами. Для бігу я одягаюся трохи тепліше, щоб добре спітніти. А от після бігу я приймаю вже теплий душ. Спітніння внаслідок фізичної навантаження – це дуже ефективний засіб очищення організму, це набагато ефективніше, ніж сауна. Піт, який виступає на тілі в сауні, – це майже дистильована вода. А подивіться на свою сорочку після бігу або після важкої роботи – її треба добре випрати. Розумне фізичне навантаження корисне й потрібне, але лише за умови, що людина має не занадто захаращені холестерином судини. Гіпертонія, яка виникає саме з цієї причини, – не хвороба, а необхідна реакція організму, який підвищує тиск, щоб достатньою мірою підтримувати кровообіг. Пігулки, настої трав та інші заходи змушують організм зменшити тиск, але при цьому зменшується й кровообіг, особливо постачання кров’ю головного мозку, що може зумовити інсульт. Я знаю випадки, коли людина зменшувала кров’яний тиск саме фізичними навантаженнями. Але, на жаль, наслідки були важкими – порушувався мозковий кровообіг. Як на мене, єдина боротьба з гіпертонією - це очищення судин. Мені відомий лише один такий надійний засіб – лікувальне голодування, або «голодування заради здоров’я», як його назвав в однойменній книзі професор Ніколаєв. Я голодую вже понад 40 років. Щороку мінімум 10 діб, а зазвичай 14. Було навіть таке, що й 18 витримував. Мій особистий досвід свідчить: голодування не тільки очищує судини, а й загалом корисне для організму. Завжди після нього відчуваю приплив сил та енергії – так вдячно реагує мій організм на чергове голодування. Тиск у мене 120/70, пульс - 55. Тобто я маю чисті судини й можу давати собі фізичні навантаження. Але лікувальне голодування має свої правила, які не можна порушувати. Голодування - це не тільки відмова від їжі, це ще й обов’язкові очисні процедури: клізми, водні процедури. До того ж під час голодування слід активно рухатися. Я, наприклад, проходжу по 5-10 км пішки щодня. Також слід робити фізичні вправи – тобто не жаліти себе. Найліпше хоча б першого разу голодувати під наглядом лікаря. Але треба знайти такого лікаря, який мав би досвід власного голодування. Такі «невиліковні» хвороби, як артрити, астма та багато ін., - дуже добре лікуються голодуванням і водними процедурами. Це вже саме за себе говорить. Крім бігу, обов’язково повинні бути окремі вправи для хребта й для суглобів. Ми з дружиною, наприклад, займаємося йогою, але даємо собі такі обмежені навантаження, після яких нічого не болить. Я можу собі дозволити займатися науковою роботою, бо щоранку близько 10 хвилин стою на голові. Після цієї вправи голова працює чудово. Ну, а хто не може займатися йогою, то є такий хороший прилад, як дошка Євмінова. Також я дуже люблю плавання, велосипед - це чудова річ для суглобів, тазостегнового відділу. Четверта умова – це лікування. Тому що без хвороб, на жаль, не обійдешся. У нас зазвичай як? Щойно захворіли - відразу біжимо до лікаря, а той своєю чергою призначає пігулки, уколи тощо.
ГОЛОД І ВОДА - ЦЕ СПРАВЖНІ ЛІКИ
- Валерію Дісановичу, в книзі Ви розповідаєте, що майже ніколи не вживаєте пігулок. А в разі нездужання лікуєтеся голодуванням і водою… - Так воно і є. Захворювання – це наслідок хворобливого стану організму, накопичення шлаків і токсинів у ньому. Медичні препарати ж зазвичай знімають лише біль, а причину не лікують. На жаль, наша медицина спрямована тільки на лікування наслідків хвороби і не звертає уваги на причини. Тіло людини дуже мудре й має потужні самозцілювальні властивості. Тому треба спочатку вивести організм із хворобливого стану, тобто усунути причину хвороби, а потім дати йому можливість задіяти зцілювальні механізми. На жаль, та медицина, яка була спрямована на пробудження цих властивостей організму, перекреслена і не використовується. Це австро-німецька галузь медицини середини-кінця ХІХ ст., так звана «фізіатрика», або «водолікування». Я маю книгу найталановитішого представника цієї медицини київського лікаря Вітольда Камінського «Друг здравия», де ці речі викладено, і застосовую їх у своєму житті. Камінський жив у Бучі під Києвом на початку ХХ ст. й лікував ще мого діда. Головна мета й засіб Вітольда Болеславовича - оздоровлення організму людини природним методом. «Друг здравия» - так образно називає він звичайну воду, яка в умілих руках робить просто дива. Якось я розбив плече й вилікувався завдяки компресам. Просто мочив тканину у воді 16 градусів і прикладав до хворого суглоба, одягав светр і лягав спати. Так ось, коли я її знімав посеред ночі, то ця тканина мала, м’яко кажучи, не дуже приємний запах. А все через те, що вода витягувала токсини та інший бруд. Таким чином я вилікував й онука, у якого була кіста Бейкера на колінному суглобі. За допомогою лише однієї води, без пігулок, уколів, операції… Я не лікар, але завдяки моїм порадам багато друзів та родичів повністю позбулися абсолютно «невиліковних» хвороб. Наприклад, подолано ревматизм та ревмокардит, облітеруючий ендартеріїт, серонегативний спондилоартрит, артрити плечових та тазостегнових суглобів. Чудово й швидко виліковуються й гострі запальні хвороби з високою температурою. Зокрема, грип, запалення легенів, оперізувальний лишай вдавалося мені особисто вилікувати за одну ніч. Старість - то лише стан душі - Валерій Дісановичу, наостанок: щоб Ви побажали нашим читачам? - Хочу висловити свої побажання словами з моєї книги: «Є, гадаю, великий сенс у тому, що життя з його непростими шляхами й важкими протистояннями інколи порівнюють із бурхливим морем, - пробиватися крізь життєві шторми й урагани буває не менш важко й небезпечно. Відлік усіх земних висот ведеться від умовної нульової позначки – рівня моря. Хто ходив під вітрилами, знає достеменно: цей рівень безкомпромісно визначає твою власну висоту й людську сутність. Бути на цьому рівні важко й не всім під силу». Тож насамперед я бажаю читачам газети «Здоров’я і довголіття» мати сили досягти цього рівня й утриматися на ньому. Бо що таке літа - то лише мудрість. А старість - то лише стан душі. Допоки вона молода - й ти молодий, сповнений прагнень і мрій. Залишайтеся молодими душею, й тоді життя здаватиметься казкою, сповненою пригод і яскравих несподіванок, і тоді навіть у 90 років енергія в тілі вируватиме, а в очах світитиметься дитячий блиск прагнення до пізнання світу й себе. Отже, з молодою душею вперед до здійснення своїх мрій!
Підготувала Алла ГРІШИЛО
