Любов до онуків може бути різною. У моєї бабусі Ольги було 17 онуків. Деякі з них приїжджали здалеку. Кожне розлучення з ними було таким болісним і сумним! Тому вона залишала на піску слідок-відбиток ніжки, накривала його дощечкою й часто милувалася ним, щоб хоч якось пригамувати сум. Отак малограмотна сільська жінка висловлювала свою величезну любов до онуків.
Лікарські спостереження бабусиного досвіду
Класичним прикладом обожнювання онуків є стосунки між поетом Юрієм Лермонтовим та його бабусею Єлизаветою Олексіївною Столипіною. Майбутнього поета виховувала бабуся, тому що мати його померла рано. Бабуся любила онука безтямно, повністю взяла під свою опіку й заповідала йому своє майно, маєток і 600 душ. Хлопчик з дитинства часто хворів, тому бабуся регулярно тричі на рік возила його на Кавказ лікуватися мінеральними водами. І коли в 27 років поет загинув на дуелі, вона сама ледве не померла від страшної звістки…
Якось у розмові з сусідкою про своїх онуків я почула від неї: «Не ми потрібні своїм онукам, а вони потрібні нам». От саме тому, як лікар, я хочу проаналізувати лікувальне значення для літніх людей спілкування з онуками. Найголовніше те, що, спілкуючись із цими дивовижними дітками, ми через їхнє спостереження навколишнього світу і саме їхніми очима знову проживаємо своє життя. І це життя цікавіше, ніж попереднє, тому що ці представники майбутнього покоління мислять оригінальніше, ніж ми, і є носіями досягнень прогресу. І щоб бути на їхньому рівні, мені, яка виросла без комп’ютера, мобілок і навіть телевізора, доводиться набувати нових знань, щоб бути для них не занудною старушенцією, а цікавим другом і співбесідником.
Мої онуки завжди об’єктивно ставилися до мене, інколи, навіть ще маленькими, виступали як суворі критики. Коли я з глибоким почуттям і, як мені здавалося, дуже виразно виспівувала улюблену пісеньку мого онука «Навіщо трьом, скажи на милість, такая безліч ворогів», мій п’ятирічний Олексійко суворо заявляв: «Бабусю, ти в мотив не потрапляєш і не тим голосом співаєш». А в 7 років мій юний хакер набрав на комп’ютері ніжне послання, адресоване мені : «У мене є бабуся, її звуть Слава. Це найкраща бабуся у Всесвіті і навіть у Космосі, тому що вона мені організувала гру на комп’ютері. І я граю в ігри «Рейнджер та « Кіт і миша». Зараз це звучить смішно, а тоді комп’ютери були рідкісними й мій начальник, доброї душі людина, дозволив Олексію користуватися своїм персональним комп’ютером у кабінеті й навіть встановив йому кілька ігор.
А моя 10-річна Ксеня, побачивши, як я поспішно переглядаю отриману газету й засмучуюся, що не надруковано мою статтю, мудро говорила: «Бабусю, не зосереджуйся на неприємному. І, взагалі, ти завжди хочеш бути унікальною, а ти не хоч».
Як утекти від «альцгеймера»?
Понад 100 років тому німецький психіатр Алоїс Альцгеймер описав тяжке ураження мозку, яке призводить до старечого слабоумства. Німецький лікар навіть не передбачав, що цей монстр на сьогодні у всьому світі забрав мозок у понад 70 мільйонів жителів планети. Після 70-ти років хворобу виявляють у 5 - 6% населення, після 80 – у 16 - 18%. Хвороба не щадить ні бідних, ні багатих, ні знаменитих: наприклад, президент США Рональд Рейган. Хворий нічого не пам’ятав, навіть свого імені, й не впізнавав своє обличчя в дзеркалі. Геніальний Гоголь, не знаючи нічого про Альцгеймера, талановито описав, яка страшна старість. Самотність – супутник хвороби Альцгеймера!
Ліків від цієї недуги не існує, для профілактики лікарі рекомендують навантажувати пам’ять, розгадувати кросворди, вивчати вірші, іноземні мови. Мозок, як і м’язи, слід тренувати. А я вважаю одним із методів навантажування пам’яті є відповіді на численні запитання онуків. Якось читала свою улюблену Ліну Костенко.
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
А треба жити, просто треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І мій онук, побачивши ці рядки, запитує: «А як це смерть може бути стартом?» Я замислилася й не змогла йому відповісти. Звісно, мені легше було відповісти на запитання моєї онуки Ксенії: «Бабусю, а чому в садочку сни не «присинаються», а вдома «присинаються»?»
Спостерігаючи за своїми онуками, постійно переконувалася, що в їхніх маленьких дитячих душах нерідко відбуваються складні психологічні зміни та роздуми. Ми так багато говоримо про дітей, про виховання, етику, естетику, але не завжди розуміємо, що от - маленька людина, а ось - великий навколишній світ. Як у всьому розібратися? Хто допоможе? Звісно, бабуся, в якої більше вільного часу, ніж у батьків.
Хочеться нагадати щемливий вірш Бориса Олійника про матір, яка навчила дітей, як на світі по совісті жити, зітхнула полегко і тихо пішла за межу. А онуки сполохано кинулися до воріт зі словами: «А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?» Улюбленою казкою моїх онуків був «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Ми часто розповідали один одному цілі уривки, а фраза «Ви відповідальні за тих, кого приручили» допомагала їм у спілкуванні з друзями.
Долаємо депресію разом з онуками
Теперішнє століття вважається часом депресії (depression - пригніченість). Поганий настрій, психічна несталість, світ втрачає для вас фарби, відсутність позитивних емоцій – це все пускові механізми початку депресії, яка в людей похилого віку буває частіше. Спілкування з онуками, впевнене відчуття, що я їм потрібна, постійно підтримує мене щохвилини й надає бажання жити і творити. Скажу відверто, не завжди легко дається взаєморозуміння: різні покоління – різні погляди, але ж мені вдалося прищепити їм любов до слова. І коли моя онука Ксенія працювала вихователькою в оздоровчому таборі «Славутич», вона детально описала всі свої почуття, Мені приємно було читати її роздуми: «Коли працюєш з дітьми, то стає радісно на душі через те, що ти комусь принесла користь, підтримала, похвалила, замінила маму, тата й друга, який допоможе у важку хвилину». Я відчула, що недаремно я в неї вкладала свою душу, повсякденні зусилля. Перечитала ці рядки - і депресію як рукою зняло.
А найліпші для мене ліки від депресії - їхні вітальні малюнки, листівки, які я зберігаю, розглядаю в сумні хвилини.
Броніслава ВЛАЗНЄВА,
кандидат медичних наук.
