ОСВЯЧЕНА ВЕРБОВА ГІЛКА ВІДГАНЯЄ ЛИХО

ОСВЯЧЕНА ВЕРБОВА ГІЛКА ВІДГАНЯЄ ЛИХО

Весняні свята – гарні свята. І йдуть вони ніби сходиночками. Перший подих весняних свят дає нам Стрітення. Друга сходиночка – Вербна (або, як кажуть у нас, - шуткова) неділя. Бо вербу ще називають шуткою. Тобто таку вербу, котра посеред своїх посестер — інших верб, — розквітає дуже рано і має гарні-прегарні сережки-китиці. А святкується Вербна неділя ось чому: наші дідусі та бабусі таким святкуванням нагадують про той день, коли Бог наш, Ісус Христос, після прерізних чудес, які творив, повертався до міста, що називається Єрусалим. — Слава! Слава! — кричали люди, що вийшли зустрічати великого дивотворця і кидали йому під ноги свою одіж, зелене віття.

Якщо ви хочете повернутися у минуле і відсвяткувати Вербну неділю так, як святкували колись, то спершу треба мати свою вербу. Біля господи росла верба мами, тата, бабусі, дідуся, сестрички, братика, і, звичайно, твоя, якщо ти тоді там жив. Чому? Бо яка людина, таке і все, до чого торкаються її руки. Отож, як погана людина посадила вербу, то і верба могла стати поганою. А якщо зірвеш з поганої верби гілку, то можеш захворіти, або якесь інше нещастя з тобою може трапитись... Тож малесенький хлопчик чи дівчинка, які лиш навчилися топати-ступати, рвали з маминого дерева невеличку гілочку на Вербну неділю, освячували її у церкві у той день, а потім втикали у землю, аби росла...

Наші бабусі, дідусі вірили, що освячена вербова гілка відганяє усяке лихо. А тому одну китичку зразу ж з’їдали, щоби бути здоровими. А при тім мовили, бо ви вже знаєте, що вони нічого не робили без слова: — Тулилася до Христа, Христом благословенна, зайди в мою утробу та й відгони шкоду. Най буде на вік, на лік, на щастя, на здоров’я... Освяченим прутиком старалися торкнутися кожного, щоб зло його не торкалося, приказуючи при тім: — Шутка б’ється, я не б’юся. За тиждень — Великдень... Тим прутиком торкалися і худібки, теж, аби оборонити її від усілякого зла: — Христос тебе благословляє, шкоду відвертає. Де б ти не була — Бог з тобою... Далі — старенькі сиділи на призьбі і раділи Божій днині. А до них сходилися їхні діти, які вже були одружені і жили десь на стороні.

Пообідавши всі разом, за одним столом, читали Святе Письмо, а відтак відкладали цю наймудрішу у світі Книгу і вели мову про те, як Бог усіх нас любить, як Він хоче, щоб ми мали мир і вічне життя. І про те, як жити, аби не гнівити Бога. Бо хто чинить зло, той розлучений з Богом.

За книгою народознавця "Золоте віно з бабусиної скрині підготувала Любов Польова-Саханда.