«Зовсім недобре зі здоров’ям? Лікарі вважають, що єдиний порятунок — операція? Знесилені морально і фізично від сімейних негараздів? Не знаєте, як жити далі?.. Ідіть на Аннину гору, просіть допомоги та поради, і ви отримаєте їх, якщо покинете сумніви і будете щиро вірити в диво». Такі слова я чула в дитинстві від знайомих і незнайомих. Хіба таке можливе? Що це за місце, яке зцілює від багатьох хвороб? — замислювалася. Коли ж люди розповідали приголомшливі історії одужання після місяців і років відчаю, хотілося побачити Аннину гору на власні очі і прилучитися до незвичайного. Але минуло багато років, перш ніж я побувала там, куди не раз переносилася в уяві, малюючи святиню простою і величною, як сама природа, спокійною і бурхливою, як долі тих, хто йшов сюди за здоров’ям і душевною рівновагою. Буковинське диво — Аннина гора — розміщується на околиці невеличкого містечка Вашківці, що у Вижницькому районі Чернівецької області. Сюди приїжджають з різних куточків України та з-за кордону. Бувало, що людям уві сні вказувалося це місце, як місце одужання й порятунку.
ЩОБ МАМА ОДУЖАЛА, ПОВЗЛА НА ГОРУ НА КОЛІНАХ
Чимало реальних, хоч і схожих на диво, випадків зцілення розповідають люди. Кожен із них — проникає в самісіньке серце і примушує його стискатися від здивування й радості за тих, хто повернув здоров’я собі чи близьким, і за нашу землю, яка здатна творити незбагненне, варто лише торкнутися її руками, стати на коліна і підняти очі до неба зі щирою молитвою і вірою у прихильність та могутність земних і небесних сил. Саме така віра покликала 11-річну Мілку на Аннину гору. Дівчинка прагнула одного — врятувати маму. Брат дівчинки Іван Найда розповідає: «Понад 20 років тому хірург сказав мамі: «Жіночко, ідіть на операцію, бо четверо дітей залишаться сиротами». Маму нестерпно мучили страшні напади болю, спричинені хворобою печінки. Вони непокоїли її щодня. Не раз ми, діти, плакали, бачачи, як мама корчиться і стогне від болю. Серед ночі вставали, світили свічку і молилися, заварювали мамі свіжий чай. Вона випивала його по два літри, і аж тоді ставало легше. Але не надовго. Одного дня вона покликала нас і попередила: якщо біль повториться — вона вже не витримає. І дала останні настанови: куди маємо піти і як жити. Почувши це, моя одинадцятирічна сестричка Мілка пішла на Аннину гору. А коли повернулася, сказала: «Мамо, вас уже більше ніколи не буде боліти печінка!» Мама спитала здивовано: «Чому?» Тоді вона впевнено заявила: «Бо я на колінах лізла на Аннину гору за вашим здоров’ям, мамо». Із тих пір маму назавжди покинув біль у печінці».
НЕ СКОРИЛАСЯ ЧУЖИНЦЯМ КРАСУНЯ АННА
З цим місцем пов’язана легенда, яку передають мешканці цих місць з покоління в покоління. Старі люди оповідають таке. У XIII столітті, коли на Буковинські землі нападали турки та татари, жила в мальовничому містечку Вашківці побожна, розумна і вродлива дівчина Анна. Коли чужинці опинилися тут, були вражені красою Анни. А один із турків (за однією з версій — верховний проводир) захотів одружитися з нею (інша версія — загарбники вирішили познущатися над дівчиною). У розпачі Анна кинулася на околицю міста і почала бігти на гору, де стояла невеличка церква. Слідом за нею шугнули чужинці. Щосили бігла красуня і просила Бога про одне — врятувати її від безчестя. Піднявшись на гору, впала на коліна і, здійнявши руки до неба, вигукнула: «Господи, зроби так, щоб прийняла мене до себе земля». Тієї ж миті сталося диво: земля розступилася і поглинула Анну. Лише довга коса залишилася на поверхні. Розлючені турки спалили церкву і відрізали мечем косу. Підхопив волосся вітер і розніс довкола. І почала рости тут шовкова трава з цілющими властивостями, яку в народі називають Аннині коси. А з часом з-під гори просочився струмочок, який теж мав цілющу силу. З тих пір називають гору Анниною. Православні в пам’ять про диво насипали на горі високу могилу і поставили на ній кам’яний хрест. З року в рік люди піднімалися втоптаними стежками на гору кожен зі своїм болем, зі своїми проблемами та хворобами, просили Бога про допомогу, і якщо помисли були чистими, а стражденні душі прагнули єдиного — знову відчути радість життя, вони звільнялися від фізичних і душевних тягот. Тоді приходило усвідомлення: коли недуги і негаразди проникають у кожну мить буття і розум каже — очікуй найгіршого, серце відкривається Богу і наповнюється вірою, і найпотаємніші бажання збуваються. Про кам’яний хрест є незвичайний переказ. У радянські часи один чоловік, виконуючи вказівку, зняв той хрест і сховав. До вечора його спаралізувало. Тієї ж ночі дружині наснився сон, де голос наказував: «Поверніть те, що взяли!» Коли хрест повернули на гору, чоловік одужав.
ДИВОВИЖНІ ЗЦІЛЕННЯ
Свята земля дарувала одужання багатьом людям. Ось кілька історій, які змінили долі і повернули їх до світла і здоров’я. Анна Лакуста з Кіцманського району, якій минув вже восьмий десяток, розповідала таке. Ходила жінка на гору ще малою з батьками. Прибули якось сюди з Росії люди і винесли на гору дівчину, яка 19 років пролежала в ліжку. Довго і щиро молилися її рідні, слухали псалтир. І з молитвою по волі Божій з гори дівчина пішла своїми ногами. 70-річна Марія Томчинська з Чернівців згадувала: великі рани були в мене на ногах і нічим не могла зняти біль і вилікуватися. Зі своєю проблемою вирішила піти на Аннину гору. Рано-вранці поволі дійшла туди. Стою, а сил іти далі немає. Аж бачу: попід горою несуть ікону Божої матері, яка плаче. Проходять попри мене. Я раптом наче від сну пробудилася, закричала: «Чекайте!» Побігла до тої ікони, забувши, що мені так боліли ноги, і додому повернулася здоровою. Дмитро Різун (82 роки) із Замостя оповів свою історію. Минуло понад 40 років відтоді, як лікарі поставили мені страшний діагноз: «рак». Сказали, що допоможе лише операція. Я дуже боявся і самої операції, і можливих її наслідків (знав, що трапляється, що з часом хвороба «нагадує» про себе і може статися найгірше). Порадився з рідними, помолився Богу і погодився лягти під ніж. Досі на тілі залишилися рубці. Повернувся після лікування з тривогою в серці. Щоб втамувати хвилювання, почав ходити на Аннину гору. Цілий рік щодня піднімався на гору, саме тією дорогою, якою колись дівчина Анна тікала від турків, і постійно просив Бога, аби укріпив мої душевні сили та фізичне здоров’я. Після чергового обстеження виявилося, що мій загальний стан значно поліпшився, ускладнень немає. Я і сам відчув, як до мене повернулися фізична сила і внутрішня впевненість. Люди переконані (і ця впевненість — свідчення багатьох зцілень): якщо піднятися на Аннину гору на колінах, усе, про що ви з вірою в серці попросите в Бога, здійсниться.
ТЕПЕР НА ГОРІ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР
Колись на горі стояв лише хрест, потім маленька церква (яку перед війною спалили). 1993 року почали будівництво монастиря. Нині тут гарний храмовий комплекс: Свято-Аннинський православний монастир. Його видно здалеку, наче казкове містечко, височіє він між небом і землею, і приймає до себе всіх, кому потрібна допомога. У нижньому храмі мучеників Маковеїв є чудотворна ікона «Господь Вседержитель». Ті, хто йшов сюди за порятунком і отримав його, стверджують: приклавшись до ікони і промовивши молитви, люди зцілюються від раку, астми, церебрального паралічу, сліпоти та багатьох хвороб. Одного разу прийшла сюди вагітна. На УЗД їй сказали, що дитина — потвора і запропонували перервати вагітність. Та жінка щиро молилася і на свято Андрія народила цілком здорову дитину — хлопчика Андрійка. Допомагає Господь розв’язувати і різні мирські справи. Беруть благословення ті, хто їде за кордон на заробітки, ті, хто прагне благополучно розв’язати судові справи, фінансові питання, приїздять сюди й студенти перед екзаменами. Навіть журавлі, коли відлітають у вирій, просять благословення: вожак сідає на головний хрест, птахи облітають храм і тільки тоді вирушають у далекі краї.
ХРЕСНИЙ ХІД НА МАКОВІЯ
Є ще одна традиція, яку шанують і дотримуються. Щорічно на свято мучеників Маковеїв (14 серпня) тисячі паломників з різних куточків прибувають сюди, щоб відсвяткувати перший Спас, який нагадує про завершення літа. Починається хресна хода о 6-й годині 13 серпня. Від Свято-Георгіївського храму села Розтоки Путильського району, відслуживши молебень, через села Вижницького району ідуть паломники до Свято-Аннинського монастиря. Довга дорога до святого місця, наче шлях крізь свою долю, коли переосмислюється все, що відбулося за короткий чи довгий період життя, коли невдалі вчинки чи події залишаються в минулому і на серці стає світло і спокійно, минають біль і сум, оздоровлюються тіло і душа. Опинившись біля підніжжя гори, одні йдуть далі пішки, інші стають на коліна і поволі піднімаються до самого монастиря. Кожен зі своїми сподіваннями і щирою вірою у зцілення. Висока Аннина гора, яка піднялася над звичайним життям, що вирує в містах і селах, над минулим і сьогоденням, дивиться на людей, обгорнута небом, наче мати на своїх дітей, віддаючи їм тепло і безмежну любов, даруючи силу і ніжність, упевненість і спокій. ...Я була щаслива, що здійснила свою дитячу мрію — побувала на Анниній горі. Коли вже стояла біля її підніжжя, раптом побачила жіночку, яка підійшла до витоптаної стежки, обережно стала на коліна, завмерла на якийсь час і потихеньку почала підніматися догори. Цієї миті чомусь стиснулося серце і на очі навернулися сльози. Захотілося стати на коліна і подякувати святій землі за її терпіння, мужність і любов до всіх людей. А жіночка зі своїми молитвами і своїми сподіваннями долала свою дорогу до здоров’я і душевного спокою...
Людмила БЕЗВЕРХНЯ, «Здоров’я і довголіття».
