Оберіг — від давньоруського (слов’янського) слова «оберігати», тобто захищати, охороняти людину від небезпеки, шкоди, які можуть спричинятися різними життєвими обставинами. Про місце, яке посідали обереги в житті наших пращурів і яке відводиться їм нині, — у розмові з лікарем-натуропатом, народною цілителькою Оленою СВІТКО
НА ВСІ ВИПАДКИ ЖИТТЯ
— Олено Віталіївно, як давно людство користується оберегами і яку ще функцію, крім захисної, вони виконують? — Обереги — цікава й дуже давня традиція і галузь знань. Людина, як дитя природи, завжди намагалася у неї просити помочі й захисту, вкладаючи своє прохання-побажання в різні предмети. Чи то хусточка, яку вишивала дівчина судженому і яка мала оберігати його, наприклад, і в чужому краю. Чи то прясельце, яке дарував хлопець своїй коханій, чи вишита сорочка або рушник тощо. Вони мали оберігати від хвороб і різних неприємностей, а ще від енергетичного впливу недоброзичливих, лихих людей.
Існує сотні різних речей-оберегів на всі випадки життя, на поміч у різних справах: будівництві дому, народженні дитини, проганянні хвороби чи ще якихось негативних моментів долі. Спеціальні обереги вишивали для тих, у кого були проблеми з алкоголем, зазвичай, від цього страждали чоловіки, про що свідчить чоловічий знак на вишивці — дубові гілочки. Оберіг від алкогольної залежності починали вишивати на Місяць, який спадає. Вважалося, що треба покласти хоч би 10—20 хрестиків, а згодом уже закінчувати у вільний час. На стіну оберіг мала чіпляти людина, якій його приготували.
Є й суто жіночі обереги, з використанням захисних знаків Лади, сонячних та інших давньослов’янських символів. Вони сприяють установленню внутрішнього спокою, вилікуванню від гінекологічних проблем тощо. Наші слов’янські обереги найчастіше складаються з фігур чоловіка та жінки, які символізують собою взаєморозуміння і сприяють тому, щоб у домі не було самотності, щоб усі були з парою. Важлива роль завжди належала жінці як берегині родинного вогнища, продовжувачці роду. Звичними для українців є обереги, де чоловік і жінка — в парі, як символ любові, здоров’я і добробуту. Дуже багато оберегових знаків дійшло до нас, і вони прикрашають сорочки, чоловічі та жіночі, ікони, храми тощо. Важлива роль відводиться кольоровій гамі, особливо червоному кольору. Раніше навіть рушники дівчата чи матері вишивали лише червоною ниткою — на щастя, на любов і на багатство. Робили це дуже акуратно, і якщо, не дай Боже, у вишивальниці порветься нитка, вважали, що цим можна накликати біду, «надірвати», вкоротити долю, а то й життя. Жовтий, золотий кольори також були в пошані наших бабусь і дідусів, саме такими нитками вишивали колоски на оберегах, рушниках, скатертинах. Ми також вишивали рушники з прототипом Оранти (жінка з піднесеними руками), прикрашені хрестиками, колосочками, різнобарвними квітами. Вишивають обереги зазвичай на Місяць, який наростає.
«Я ВИШИЛА СИНУ ОБЕРІГ НА УДАЧУ»
— Чи користуєтеся Ви оберегами сама і чи даруєте своїм близьким?
— Так, у мене вся моя оселя і робота — в суцільних оберегах, — показує Олена Віталіївна на лики святих, якими немов заквітчані стіни робочого кабінету. — А ще — камені, трави, ефірні олії. Це все захищає і лікує людину, повертає їй силу. Найчастіше вишивальницями були мами, які своїм доням і синам кожним узором, хрестиком чи завиточком закладали своєрідну програму на життя, на щасливу долю. Звичайно, своїм близьким я також дарую ці корисні захисні речі. От нещодавно вишила сину оберіг на удачу «Сонце моє». Це сімейний оберіг. Він несе в родину достаток, процвітання, успіх у справах, зокрема чоловіка. Цей оберіг зцілює дух і тіло, сприяє розвитку гармонійних стосунків у сім’ї, де чоловік — годувальник, постачальник, а жінка — берегиня домашнього вогнища. Вважають, що не можна його дарувати тим сім’ям, у яких дружина велике значення надає власній роботі, кар’єрному зростанню і не бажає чи не може займатися домашнім господарством. — Якщо дівчина чи жінка не дуже вправна в рукоділлі, чим можна замінити вишивку?
— Можна зробити якусь річ, наприклад, ту саму аплікацію із певних знаків, чи виготовити із тканини, ниток, лляної паклі чи сіна оберегову ляльку або домовичка. Зі своїми учнями ми робили оберегові ляльки, які здавна вважалися помічниками на кухні, у різних справах. Зокрема це стосується і домовичка. Навіть був такий звичай у наших пращурів, коли переходила родина в інший дім, господарі брали віник і пропонували домовичку зі старої оселі на вінику «переїхати» в нову. Готуючи собі чи близькій людині оберіг, варто врахувати стихію знака тієї людини, якій він буде призначений. Наприклад, якщо це людина Води, їй найбільше підійдуть мушлі, корали, морські камінці, предмети зі скла. А прикраси — у формі рибок, із зображенням води, морських тварин, водоростей тощо. Якщо людина знака Вогню — у цьому разі беруть камінь червоного кольору, свічку, підсвічник, рушник, серветку з яскраво-червоною вишивкою. Можна, наприклад, подарувати настільну або нічну лампу тощо. Якщо людина Землі, то годяться будь-які керамічні предмети, глиняні фігурки, кристали. Якщо людина знака Металу, їй можна дарувати обереги з металу, золоті та срібні прикраси. Народженим у знаку Дерева можна використовувати шматочок дерева, кори, будь-які дерев’яні вироби. Чудовим оберегом є іконки, які можна носити як на грудях на ланцюжку, так і просто тримати в оселі чи при собі. Наприклад, велику силу мають образи Миколи Чудотворця, Покрови Пресвятої Богородиці. Над іконкою читається молитва 40 разів і акафіст на честь Богородиці чи того святого, якого зображено. Можна дарувати підковки, оберегові вінички тощо, які є в продажу, «зарядивши» їх гарними думками, молитвою. Не бажано дарувати годинники, як символ обмеженості часу, гострі предмети.
— Як зробити, аби предмет насправді був захисним? — Сьогодні, коли ми вже всі знаємо про енергетично-інформаційну структуру нашої природи, практично кожний може виготовити собі оберіг і наділити його чудодійною силою. Важливо й те, що програма, закладена в обереговому предметі, працює роки і століття, нерідко з часом вона лише збільшує свою силу. Це стосується стародавніх ікон, намолених у храмах чи монастирях, а також у високодуховних людей. Не випадково, маляр, що писав ікони, проходив серйозний екзамен на духовність перед тим, як йому дозволяли розписувати храм чи писати лики Ісуса Христа, Богородиці, інших святих. У всіх виготовлених власноруч речах живе дух, так би мовити, заселений туди людиною, яка робила цю лялечку, чи вишивала сорочку, чи намолювала іконку тощо. Сама по собі річ оберегом не стане. Для того щоб вона стала оберегом, її потрібно виготовляли з Господом у душі, з гарними думками і побажаннями, у світлому настрої. І лише тоді річ матиме захисні властивості. Із почуттям любові і вдячності над предметом потрібно прочитати молитву, як мінімум сім разів. Цим ми немов зв’язуємо оберіг з Вищими силами — з Господом, аби Він через наш предмет допомагав нам. Крім молитви, можна своїми словами звертатися до Бога з проханнями захисту і помочі.
— Олено Віталіївно, а де розміщують обереги в оселі? — Розміщувати чи вішати обереги найліпше в тому місці домівки, де збирається вся сім’я: чи на кухні, чи у вітальні тощо. Не обов’язково ставити його на видноті. Навіть ліпше, якщо він не дуже кидатиметься в очі, і, звичайно, не варто розповідати всім гостям і знайомим про таємниці ваших оберегів.
У РІЗДВЯНУ НІЧ ПРИГОТУЙТЕ СВОЇМ ПРЕДКАМ УЗВАР І КУТЮ
— Чи є якісь особливі обереги в нашого народу, пов’язані з Різдвом Христовим і Новим Роком? — Ці дні справді незвичайні, вважається, що відкривається небо, природа готується до народження Ісуса. Із 23 на 24 грудня, напередодні сонцестояння (25 грудня), виконують ритуал, який може стати гарним оберегом для дому. Увечері потрібно набрати у великий кухоль чи каструльку, інший посуд трохи зерна (жита, пшениці, ячменю тощо). Вимикають радіо, телевізор, комп’ютер — усе, що заважає молитві і відволікає від духовного. Вставляють у зерно 9 свічок, ліпше придбаних у церкві, і запалюють їх. Біля столу зі свічками має зібратися вся родина, всі тримають долоньки розкритими до свічечок, а мати чи батько дев’ять разів читають «Отче наш…». Після кожного прочитання пальцями гасять одну свічку. Зерно розсипають по оселі, примовляючи: «На здоров’я, на добробут, на щастя», а підмітають його не раніш як через 2—3 години (ліпше за 2—3 дні) і віддають домашній птиці чи іншим птахам. До Святвечора готуються заздалегідь, цього дня мати з дітками прикрашають живу ялинку (раніше це завжди робили напередодні Різдва), чіпляючи кожну іграшку, мандаринки, пряники, цукерки, горішки у фользі з певними побажаннями і гарними словами. На покуті ставлять Дідуха, який колись у наших пращурів заміняв сучасні ялинки і був символом родючості в усій природі. Під ялинку чи під Дідуха кладуть подарунки. І звичайно на столі виставляють 12 пісних страв за кількістю апостолів Ісуса Христа. Окремо на підвіконня чи біля ікон ставлять кутю у невеличкій тарілочці, у склянці узвар — це пригощання для душ наших предків. Душечки прилітають і разом з родиною зустрічають Різдво. Узвар і кутя, призначені для покійних родичів, мають стояти 9 днів і лише потім їх висипають птиці. Але пам’ятайте, що жоден оберіг не спроможний змінити вашу долю на краще, якщо не докласти власних зусиль. Тож наш чистий дух є найпершою умовою нашого захисту і добробуту.
Розмову вела Любов ПОЛЬОВА-САХАНДА, «Здоров’я і довголіття».
