Олександр НОВИКОВ дарує нам усім чудову, іскрометну, дотепну й корисну книгу про зцілення молитвою. Тут не тільки описано десятки випадків зцілення, а й пропонується спосіб, як опанувати цей метод. Автор переконаний, що на це здатен кожен з нас. Із люб’язного дозволу Олександра Єфремовича пропонуємо читачам газети «ЗіД» уривки з книги «Така робота - цілитель. Практика молитовного зцілення».
У всі часи людство виживало й розвивалося в переконанні, що творець і верховний управитель усього сущого - Бог. Що саме Він визначає все в житті як окремої людини, так і людства загалом. Змінювалися імена Бога та релігії, ритуали й способи поклоніння Йому, але суть залишалася незмінною.
Віра в Бога завжди була основою існування людства, фундаментом духовності та моральності, моральним компенсатором кривд і несправедливостей суспільства, чинником стримування агресивності й деградації людства.
Незважаючи на безліч проблем і помилок, церква вижила й зберегла себе як духовний та соціальний інститут, який потрібен суспільству й має величезний потенціал до існування й розвитку. Це наводить на думку, що в основі цього великого явища закладено настільки міцний фундамент, що жодні зовнішні потрясіння й внутрішні помилки не дали йому розсипатися й дали можливість зберегтися як цілісній структурі.
І цією внутрішньою опорою, безумовно, є сам феномен молитви, цей спосіб зв’язку та взаємодії людства з якісно інакшим, найвищим рівнем свідомості та існування людини й людства загалом...
І я думаю, що немає більш гідної духовної мети, ніж допомога стражденним молитовним поривом своєї душі. Без істерії та психозу, без великих і страшних таємниць, доступних окремим обраним. Усі ми належимо Господу, але нікому з нас Він не належить. Немає монополії на Бога ні в конкретної людини, ні в малої чи навіть дуже великої групи людей. І немає монополії на молитву Йому ― аби лиш вона була щирою, доброю й смиренною.
Уміння молитися - це вміння своїми почуттями, проханнями та побажаннями дотягнутися до Бога й бути Ним почутим.
... Молитва «Отче наш...», основна молитва християнства, спочатку істотно відрізнялася від тієї, яку ми знаємо сьогодні. В апокрифах «Євангеліє ідеального життя» говориться, що Ісус Христос сказав апостолам: «Ось чому треба, щоб ви молилися: «Отче наш, Котрий над нами й усередині нас, нехай святиться ім’я Твоє...». Із цим прямо перегукується вислів: «Хіба не знаєте, що ви - храм Божий, і Дух Божий у вас?» (1 Кор. 3:16).
Усі чули висловлювання Спасителя про те, що Царство Боже - всередині нас, що головне завдання людини духовної - знайти це царство та усвідомити свою єдність з усім світом. І в рамках цієї, хай поки ще гіпотетичної, конструкції молитва - це звернення людини до Найвищого Розуму через Його малу частину, з високою ймовірністю бути почутою - за щирості, чистоти й доброти помислів того, хто молиться. Молитва - це дивовижне, приголомшливе явище світу навколо нас, яке має величезну, ні з чим не зрівнянну силу...
Молитва за своєю суттю є зустріччю - зустріччю душі й Бога; але для того, щоб зустріч відбулася, обидві сутності, що беруть у ній участь, мають бути на ділі самими собою. Насправді, ми губимося в розмаїтті своїх іпостасей, кожна з яких викликає в нас різні емоції й різну самооцінку. І ми щиро не знаємо, яка з усіх іпостасей і є наше справжнє «я».
Тільки визнавши цілковиту законність самого себе в усіх своїх гранях і проявах, себе як сукупність особливостей своєї душі в її нинішньому приході в цей світ, спадкових та соціальних чинників, моральних якостей батьків і середовища, особливостей пренатального й дитячого розвитку, й усвідомивши всього себе - як потрібну й законну мозаїку безлічі чинників, ми можемо розпочати свій шлях до Бога та просити Його допомогти нам прийняти й осмислити самих себе як Його творіння, єдине й прекрасне у своїй неповторності.
І, звісно, наступний крок - це усвідомлення того, ЩО нас у собі не влаштовує, - своїх помилок, неправильних вчинків, кривд, незаслужено заподіяних іншим людям. Тільки усвідомивши їх, можна просити в Бога прощення за хиби та гріхи свої та благати Його дати сили й розуму не повторити скоєного знову. «Отче небесний! Я визнаю, що я грішник. Я приходжу до Тебе в ім’я Ісуса Христа та прошу пробачити мене. Зроби мене такою людиною, якою Ти хочеш мене бачити. Дай мені нове серце, яке бажало б вчиняти праведно. Амінь»...
І, попросивши Бога про прощення й допомогу, не потрібно на цьому зосереджуватися аж до розвитку комплексу гріховності, якщо вам це стало ясно, а Богові - й поготів, не треба про одне й те саме говорити сто разів. Надто з огляду на те, що Сам Ісус Христос сказав: «Коли молитеся, не повторюйте одне й те саме, як люди з інших народів, які гадають, що будуть вислухані завдяки велемовності» (Мат. 6:7).
Безумовно, на сто відсотків мають рацію великі Вчителі, які закликали йти до Бога тільки з радістю в душі, тільки з величезною вдячністю за великі дари Його, за все хороше, що Він дав вам у цьому житті. І зрештою - за те, що Він створив нас і дав нам це життя. Згадайте перед Ним усі радощі й дарунки долі, доброту й тепло душ найближчих і дорогих вам людей, навіть якщо їх було зовсім небагато, миті порятунків своїх і своєї великої радості й подякуйте Йому за це. Подякуйте Йому за те, що ви маєте, та не сумуйте через те, що не маєте чогось, що є в інших. Бо бачите ви їхні радощі, не знаючи про їхні жалі й печалі.
І подякувавши Господеві за все, просіть допомоги Його в тому, що вас сьогодні бентежить і що вам сьогодні болить. Але при цьому будьте з Ним доконче правдиві, ошукати Його навіть у малості вам однаково не вдасться. Сказано: «Ні про що не турбуйтеся, але в усьому: в молитві й благанні ― з вдячністю відкривайте свої прохання Богові, й світ Божий ... збереже ваші серця та уми» (Филип. 4: 6,7).
Потрібно вчитися молитися, а не лише молитвословити, не «читати молитви», а творити їх, переживати їх, вчитися стояти перед Богом і молитися Йому.
Ісусу Христу належить велика фраза: «Якщо не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне». Є багато глибоких тлумачень і коментарів цього висловлювання, яке, як і кожна велика мудрість, має безліч граней, і вони зовсім не суперечать одна одній.
Мені б хотілося звернути увагу на один важливий її аспект, про який завжди забувають. Усі ми живемо в трьох епохах - минуле, сьогодення та майбуття. Але минуле вже відбулося, проминуло, в ньому нічого не можна змінити, й головна його цінність - це висновки й набуті якості. Майбуття ще не настало, й можна тільки мати маяки цілей та устремлінь і орієнтовні плани.
Найголовніше - це сьогодення, гранично звужене до поточного моменту, в якому ми щомиті живемо. Воно має бути максимально наповненим, добрим, активним і щасливим. Про це ж говорять і східні мудреці у відомому висловлюванні «тут і зараз».
І тільки діти не розумом, а серцем завжди дотримуються цього правила. Вони повсякчас - тут і зараз, вони цілковито зосереджені на поточному моменті. І саме це відкриває їм величезну здатність усвідомлення, розвитку й навчання, веде їх уперед зі швидкістю, неможливою для дорослих.
І, як мені здається, це одна з найважливіших граней великого висловлювання, що закликає нас, пам’ятаючи минуле та плануючи майбутнє, бути максимально зосередженими на сьогочасній миті, любити й цінувати її як найбільший дар Господа, відкриваючи для себе й у собі тим самим Царство Боже.
Усе, про що йтиметься далі, є просто досвід і відчуття літнього вірянина. Не повчання, не настанови, а просто пропозиція спробувати так молитися чи знайти кращі слова й способи, але в усіх випадках шукати, старатися, пробувати - й вірити в Бога й Богу, а не авторитарним вказівкам суворих посередників між Ним і вами. Ніхто краще за вас не знайде саме ВАШІ слова, які відображатимуть саме ВАШІ почуття й думки. Не чекайте, що у вас це одразу вийде, - це шлях, процес, а не стан, але основні етапи його, вочевидь, схожі для всіх, хто вірує й молиться. І хай якими незграбними здадуться вам ваші слова на початку, повірте: мине час, і вони трохи зміняться - й ви зрозумієте, які вони прекрасні.
Коли ви зустрічаєте когось, ви спершу вітаєте його й звертаєтеся до нього. І кожну молитву, а надто щовечірню, яка завершує прожитий день і готує вас до дня прийдешнього, треба починати зі звернення до Бога, зі слів радості, надії, сподівання й прохання вас почути. Для мене це звучить так: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Єдиний, Святий Великий! До Тебе звертаюся, на Тебе надіюся, на Тебе чекаю, о Господи. Почуй мою молитву, Великий і Правий, молю й благаю Тебе про це». Дуже бажано в цей момент відчути шкірою Дух Святий навколо вас, Якому і через Якого ви адресуєте свою молитву.
Після цього бажано прочитати «Отче наш», цю неймовірно прекрасну молитву християнства. Але це має бути не просто промовляння слів, а відкриття глибини кожного слова для вас особисто. У першому тексті цієї великої молитви, що не зазнав цензури, початкові рядки звучать так: «Отче наш, що єси на небесах і в нас самих! Хай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».
Перший рядок підкреслює нашу єдність, нашу тотожність із Господом, те, що кожен із нас є малою частинкою великої та могутньої сутності, яка і є Господь, що Він живе в кожному з нас.
Коли ви кажете: «хліб наш насущний дай нам сьогодні», - побажайте не тільки собі та своїм близьким доброї трапези після молитви, а й усім добрим людям - вдосталь доброї їжі.
Коли ви кажете: «і прости нам провини наші», - згадайте тих, перед ким ви завинили, кого несправедливо скривдили й у кого хотіли б смиренно просити пробачення.
Сказавши: «як і ми прощаємо винуватцям нашим», ще раз пробачте своїх кривдників і не тримайте на них зла, якщо можете. І так - слово за словом.
Дуже важливі наступні слова. У загальновживаному сьогодні тексті молитви вони звучать так: «і не введи нас у спокусу». Але Господь не вводить нас у спокусу, це робить хтось інший, лихий. І, як мені здається, набагато правильніше звучить цей рядок у редакції «і не покинь нас у спокусі».
Останній рядок просто дуже вільно перекладено з давньослов’янської, й більш коректний текст його звучить так: «але визволи нас від усіляких напастей».
Як човен назвеш, так він і попливе, які слова в молитві скажеш, так вони й справдяться. Думаю, що в молитві вкрай важливо виважено й натхненно ставитися до кожного сказаного слова. «Бо Твоє є царство, і сила Твоя, і слава Твоя, Отця, і Сина, і Святого Духа, і нині, й повсякчас, і повік віків. Амінь».
Після «Отче наш», на мою думку, правильно подякувати Господу за прожитий день. Для мене ця молитва звучить так: «Дякую Тобі, Господи, за день прожитий, за його тепло й добро, за радість близької людини поруч, за спокій і затишок цієї домівки, за ситість і тиху радість, за малі справи та звершення дня цього, дякую Тобі, Великий і Правий, за радощі цього дня від усієї душі й серця».
Після цього помоліться за своїх близьких, за тих, хто для вас найдорожчий. Не бійтеся пишномовних слів, якщо вони йдуть із глибини вашої душі, Бог вас почує, зрозуміє й допоможе тим, за кого ви молитеся.
І потім просіть Господа допомогти вам, зцілити ваші недуги - духовні й фізичні, заспокоїти вашу душу й зміцнити ваше тіло. Більш докладно про цю частину молитви йтиметься в наступному розділі. І на завершення молитви подякуйте Йому за все, що Він дав вам у цьому житті, за велике й неоцінне багатство, завдяки якому ви зараз тут, за тепло та любов батьків, за все, що ви вважаєте прекрасним і важливим у вашому житті.
Є багато чудових молитов, злетів молитовної творчості святих і подвижників. Обов’язково ознайомтеся з ними, й ті з них, які одразу знайдуть відгук у вашому серці, запам’ятайте й уставте у свою молитву. Вони зміцнять і підтримають її своєю силою і великим духом, якщо будуть органічно вписані в загальну гармонію вашої молитви.
Не відразу все вийде так, як вам би хотілося. Спочатку будуть подолання й праця, будуть зусилля, пошук слів і фраз. Але це благодатний труд у прямому й переносному розумінні слова. Бо на певному етапі цього шляху ви на якусь мить відчуєте, що таке благодать, яке це хвилююче, радісне й ні з чим не зрівнянне відчуття. А потім буде ще мить, і ще - й ви зможете увійти в цей потік приголомшливого тепла та світла. І просто не помітите того моменту, з якого все у вашому житті помалу-малу, але неухильно почне змінюватися на краще.
(Далі буде)
