Якось уві сні до одного чоловіка прийшов Ангел-охоронець. Він був дуже гарний, ставний і незворушний. Але в очах його була бездонна прірва втоми й скорботи. Він сказав: — Я покидаю тебе. Не один десяток років я намагався наставляти тебе й підказувати тобі через душу й серце. Але ти не бажав мене слухати й робив по-своєму. Я йду, та, можливо, коли-небудь, якщо ти захочеш, я повернуся. — Але чому? — запитав чоловік. — Адже в мене є все, що я хотів мати в житті, всі мої бажання здійснилися. — Так, усього, чого ти хотів, ти домагався, навіть якщо доводилося переступати через інших. Але це був не твій шлях, та, на жаль, ти не чув мене — просто не хотів. Тебе не раз попереджали протягом життя, це було тоді, коли хворів ти сам або твої діти, коли бували непорозуміння в сім’ї і неприємності на роботі. Тебе неодноразово зводили з людьми, які намагалися тобі щось пояснити й підказати, але ти через свою гординю не бажав нікого чути. — Та й зараз, я думаю, ти мене не розумієш, адже в тебе немає віри навіть у те, що я існую, — важко зітхнув Ангел-охоронець, — не кажучи вже про віру в Бога чи у Вищі Сили. Але тепер це неважливо. Чоловік розплющив очі й біля вікна побачив сліпучу світлу постать з величезними білими крилами. Від несподіванки він зімкнув повіки, а коли їх знову розтулив... За вікном сіріло, а біля вікна, йому здалося, розтанув ніжний світлий серпанок, який обрисом нагадував птаха. — Привидиться ж таке, — подумав чоловік, — скільки років живу, ніколи таке не снилося. Він устав і пішов на кухню ставити чайник, все одно вже не заснути. Проходячи повз дитячу кімнату, чоловік подумав, що молодшенька донечка знову вчора весь вечір кашляла та й узагалі дуже часто останнім часом хворіє, вранці треба викликати лікаря. І на роботі ось-ось усе розвалиться. — Е-хе-хе, життя не справедливе, — зітхнув він…
Підготувала Оксана ОСТРЯНКО