ПРОЖИТИ РАЗОМ ДОВГО Й НЕ ПОВБИВАТИ ОДИН ОДНОГО

Поділитися:
ПРОЖИТИ РАЗОМ ДОВГО Й НЕ ПОВБИВАТИ ОДИН ОДНОГО

У цьому світі складно найти своє кохання, а ще важче зберегти та примножити його. У житті на людину чекає багато перешкод, непорозумінь, пасток, розчарувань і болю. Інколи здається, що весь світ проти неї. Але найгірша та хвилина, коли й кохана людина перестає її розуміти. Марія та Павло Стегній знають це не із книжок чи кінофільмів. Вони пройшли свій тернистий шлях пошуку та боротьби за свою любов, подолали багато перешкод та криз й особисто переконалися в тому, що тільки в любові та шлюбі можливе справжнє щастя.
Вони впевнені, що саме гармонійна сім’я - це джерело тієї життєвої творчої енергії, яка потрібна кожній особистості. А благополуччя сім’ї - це та життєва цінність, яка створює добробут людини в найширшому сенсі цього слова, і не тільки людини, а й суспільства, в якому вона існує. Адже держава, в котрій живуть щасливі сім'ї та повноцінні особистості, просто приречена бути успішною та сильною.
Марія та Павло Стегній – це щасливе подружжя сімейних психологів. Те, про що піде мова в цій статті, пов’язане з їхнім досвідом як сімейної пари та з досвідом, який вони набули у своїй практиці.

Війна, в якій немає переможця

Шлюб у нашому суспільстві - це добровільний союз, і зазвичай ми беремо його по любові. Тоді виникає запитання: чому ж так багато розлучень? Чому позитивні стосунки, які присутні на початку спільного життя практично в усіх сім’ях, інколи змінюються на негативні: з’являється відчуженість, ворожість і навіть ненависть? Якщо це сталося – це прямий шлях до розлучення. Коли ж люди й залишаються в шлюбі - миру в такій сім’ї немає, в ній іде війна. А якщо йде війна, то може бути й убивство. Це буває вкрай рідко, проте існують його приховані неочевидні форми. Зокрема, під час такої війни виникають емоційні зриви, депресії, неврози тощо.
Однак не лише свідомість і душа страждають від сімейних війн, страждає й тіло, а насамперед серце, піднімається тиск, стаються інфаркти та інсульти. Сімейні війни можуть зумовлювати багато психосоматичних захворювань.
Тож як так трапляється, що, починаючи жити в любові, ми переходимо до війни, в якій повільно вбиваємо один одного, адже переможців у ній не існує. Засновник сімейних розстановок Б. Хеллінгер стверджує, що в суперечці подружжя той, хто нібито переміг, - програв.

«Сімейні» хвороби лікуйте своєчасно

Є такі сім’ї, де протягом багатьох років між подружжям існує прихована образа, вона не висловлюється й призводить до розриву стосунків. Якщо люди самостійно не справляються з такою ситуацією – може допомогти психолог. Але звертатися до нього бажано якомога раніше, аби не було запізно. Наведемо такий приклад. До нас на консультацію прийшов чоловік, якого збирається залишити дружина. Починаємо розпитувати. Виявляється, вони вже 3 роки живуть як чужі. У нього всі ці роки є підозра, що жінка зустрічається з іншим. (І чого він чекав увесь цей час – не зрозуміло.) Зрештою, дружина не витримала цієї ситуації й вирішила від нього піти. У чоловіка паніка, йому стає дуже боляче, й він лише тепер починає шукати різні шляхи, аби її втримати.
За таких обставин, на жаль, психологи не завжди можуть допомогти. Тому, будь ласка, починайте лікувати свої «сімейні» хвороби якомога раніше, коли ще є можливість усе налагодити.
А в подібних випадках, як із цим чоловіком, можна лише допомогти людині пережити цю важку для неї життєву кризу й пояснити, як правильно розлучитися. Адже це теж дуже важливо: знати, як правильно розійтися.

Науку про сім’ю слід викладати в школі

Щоб висвітлити тему нашої розмови: «Як прожити разом довго й не повбивати один одного», потрібно відповісти на три запитання: Чому так трапляється? Хто винен? Що робити? Почнемо з першого. Чому так трапляється?
Процес утворення сім’ї відбувається зазвичай стихійно. Немає конкретних правил, як це має відбуватися. Тобто молоді люди часто не розуміють, як вибудувати свої стосунки, зокрема сексуальні, особистісні та душевні. У школі ми вивчаємо безліч дисциплін, більшість із яких нам навряд чи знадобиться. А ось цих потрібних для життя знань, зокрема, які психологічні відмінності між чоловіком і жінкою, - в шкільній програмі, на жаль, немає.
У кожного з нас своє бачення сім’ї, особливо воно відрізняється в жінок і чоловіків. Проте мало хто з майбутніх сімейних пар узгоджує між собою ці уявлення. Виховуючись у батьківських сім’ях, ми несвідомо записуємо моделі поведінки наших батьків. Не дарма ж кажуть: хочеш знати, якою буде твоя дружина в стані стресу та в похилому віці, - піди подивися на тещу. Те саме стосується й чоловіків.
Так ось, унаслідок неузгодження цих бачень і виникає в подальшому розчарування. Яке, до речі, закладається ще з дитячих років, коли дівчатка й хлопчики починаю гратися в різні ігри.
Зокрема, дівчинка у своїх іграх «у маму та доньку» вже готує себе до того, аби стати мамою. Тобто взаємини «я - дитина» програються нею ще з дитинства. І це, звісно, дуже добре. Проте тут існує і свій мінус, оскільки часто шлюб дівчина сприймає лише як можливість народити дитину. Адже ніхто не пояснив їй, що вона не лише майбутня мама, а й супутниця свого чоловіка, вірна дружина, та те, що найголовніше її завдання - вибудувати емоційну атмосферу в родині й стати берегинею сімейного вогнища. Тож жінка, щойно в неї з’являється дитина, всю свою увагу переводить на немовля, а чоловік ніби відходить на другий план. А це своєю чергою може призводити до непорозумінь, сварок, а іноді й до розлучень.
Однак із хлопчиками справа ще гірша: вони сімейні стосунки не тільки у своїх іграх не програють, а й узагалі про це особливо не замислюються. Якщо запитати 14-річного підлітка, чи думає він про те, що буде створювати сім’ю, що одружиться, то, найімовірніше, юнак засоромиться й відповість щось на кшталт: я ніколи не одружуся. Для нього це запитання буде дивним, адже він про це ще не думає.

Чоловік і жінка – з різних планет

Частина проблем у спілкуванні між чоловіками й жінками пов’язана з незнанням особливостей чоловічої та жіночої психології. Тільки нещодавно в суспільстві з’явилася думка про те, що чоловіки й жінки чомусь дуже не схожі між собою. Настільки не схожі, що, здається, вони з різних планет. Зокрема, чоловіки - з Марса, а жінки – з Венери.
І одна з найбільших помилок - це переконання в тому, що можна, орієнтуючись на свої реакції, зрозуміти реакції інших людей.
Наприклад, жінка відчуває, що в її чоловіка проблеми, але він їй нічого не розповідає. У неї з’являються думки, що він не сприймає її, як близьку людину, тобто вже не любить, чи в нього є інша. А насправді чоловік не звик скаржитися, перекладати свої турботи на інших, особливо на жіночі плечі.
Як уже зазначалося вище, в хлопців та дівчат різне уявлення про шлюб. Зокрема, в дівчаток воно, найімовірніше, романтичне, а в хлопців – це радше образ самоствердження, де його будуть слухати, де він буде головою сім’ї.
Таким самим різним є уявлення й про ідеального партнера. У чоловіків на першому місці стоїть сексуальність жінки. Проте вони часто хочуть, щоб дружина була й сексуальною, й доброю господинею. Але в житті, на жаль, таке рідко трапляється. Зазвичай жінка, яка є гарною господинею, має стриману сексуальність. І навпаки. Так само й у жінок часто може бути внутрішнє протиріччя в образі ідеального партнера, тому сімейне життя в них і не складається.
Наприклад, жінку приваблюють тільки брутальні чоловіки, інших вона просто не помічає. Проте надходить пора - й вона хоче заміж, народити дітей. Але брутальні чоловіки, з якими вона зустрічається, їй цього не пропонують. Річ у тім, що такий тип чоловіка зазвичай не бачить себе в сімейних стосунках, для нього достатньо тимчасових інтимних. Ті ж чоловіки, які хоч завтра готові взяти шлюб із нею, – не є брутальними, тому вони їй не цікаві. Отакий парадокс. Тож потрібно обов’язково розібратися, що насправді вам потрібно.
До того ж у нас чомусь є така ілюзія, що коли ми поєднуємося в шлюбі й опиняємося з іншою людиною на одній території, то нам здається, що наш партнер нас зрозуміє й підтримає за будь-яких обставин, і ця підтримка буде саме такою, як нам того потрібно. При цьому найчастіше ми самі не знаємо, як нам треба, проте впевнені, що наш коханий(а) мусить це знати.
Слід розуміти, що ваш коханий не такий, як ви, й він не розуміє, як і що вам потрібно, особливо в деталях. Можливо, колись, коли ми станемо телепатами, ця проблема зникне само собою. Але нині ми маємо не соромитися говорити своєму партнеру, що хочемо від нього почути чи отримати. Це не є образливим чи неправильним, адже ми вивчаємо один одного й намагаємося зрозуміти. І наша підказка може значно полегшити сімейне життя. Тож не бійтеся й не соромтеся озвучувати свої бажання.

Не поспішайте знімати рожеві окуляри

На початку романтичних стосунків зазвичай буває дуже добре. Вас охоплює така собі ейфорія, піднесення: ви літаєте, немов на крилах, хочеться любити, творити, робити все для свого коханого чи коханої. Однак після весілля та солодкого медового місяця починаються звичайні будні, які часом стають уже не такими сонячними, а інколи навіть починає дощити. І тоді після кількох непорозумінь та відвертих сварок може прийти розчарування. Дехто починає думати, що це спали з них рожеві окуляри, через які вони дивилися на кохану людину.
Насправді ж, рожеві окуляри мають подвійне глибинне значення. З одного боку, закоханість дає таке піднесення, що робить нас менш уважними й деякою мірою викривляє наше сприйняття дійсності. Але є ще один момент, про який мало хто знає й рідко хто згадує. Це натхнення. Коли ви закохані, то перебуваєте в стані натхнення. При цьому ви виявляєте не лише свої найліпші якості, а й ті, що є у вас у найменшій потенційній кількості. Саме стан закоханості дає можливість проявити їх назовні, у світ. І якщо стосунки й у подальшому залишаються такими само хорошими та ніжними, то ці якості розвиваються й закріплюються на ґрунті взаємної любові.
Отже, можна зробити висновок, що закохані люди бачать один в одному той потенціал, на який можуть розвинутися. Тому радійте, доносьте своїм коханим, як вам приємно, як добре, коли вони щось роблять для вас. Щодня говоріть їм компліменти й не забувайте хвалити, навіть за, як на ваш погляд, дріб’язкові справи. Адже найбільше мистецтво в шлюбі - підтримувати натхнення один одного: стан, в якому ми стаємо кращими.

Де шукати свою половинку

Хотілося б зупинитися ще на такому питанні, як «моя половинка». У суспільстві існує думка, що потрібно шукати свою єдину половинку, десь вона обов’язково є, і якщо її зустріти, то пазл складеться й усе буде, як у казці. Насправді, це дуже глибока тема, яку ми детально розвинули у своїй книзі «Як не вийти заміж за «козла». Із цього ж приводу є чудова притча.
Один учень прийшов до майстра й запитав, чи правда, що десь є його половинка. Майстер попросив його принести кошик яблук. Коли учень це зробив, майстер звелів йому розрізати кожне яблуко навпіл і, запускаючи руку навмання в корзину, спробувати віднайти половинки одного яблука. Учень зробив і це, але хоч скільки витягував - половинки одна одній не підходили.
І тоді майстер сказав: «Візьми якісь дві половинки, склади їх і надкуси разом. А тепер подивися, чи підходять вони одна одній». Учень зробив так і з подивом побачив, що тепер вони дуже добре підходили. А майстер промовив: «Життя «надкушує» половинки разом, і тоді вони стають одним цілим».
Тому слід розуміти й налаштовуватися на те, що, переборовши перші труднощі разом, ви починаєте ставати тими половинками, які підходять одна одній. А взагалі, на наш погляд, кожна людина завжди знаходить саме ту, яка їй потрібна в даний період її життя, розуміння світу й себе.

Підсвідомі моделі поведінки

І ще дуже важливий момент, на якому слід зупинитися більш детально.
Під час конфліктів та непорозумінь у нас виникає стрес, який вмикає, як по команді, нашу підсвідому поведінку - моделі, які ми записали ще з дитинства, спостерігаючи за поведінкою своїх батьків. Як наслідок, ми відчуваємо, що нас починає «заносити», що зараз ми розсердимося, наговоримо різних поганих слів, за які нам згодом буде соромно, проте нічого з цим вдіяти не можемо. Ми не в змозі зупинитися, доки не програємо весь конфлікт від початку до кінця - і все за батьківською моделлю реагування. А потім гадаємо: що ж це таке з нами було.
Може бути й так. Дівчинка говорить собі: я ніколи не буду себе так вести зі своєю дитиною, як мої батьки поводяться зі мною. Адже це так боляче й несправедливо. Проте коли в неї з’являються свої діти, вона починаєте помічати, що говорить з ними таким самим тоном та використовує ті ж слова, що й її мама. Це й є записаний нею з дитинства сценарій чи модель поведінки. Те ж саме відбувається й між подружжям.
Наведемо ще такий приклад. До нас звернулася жіночка, яка просила допомогти їй із чоловіком, котрий ніяк не міг відмовитися від згубної звички пити. Вони були вже на межі розлучення. Під час розмови з’ясувалося, що не все так вже й погано, як вона описала спочатку. Виявляється, що пияцтво чоловіка - це пляшка пива в кінці робочого дня, перед тим як іти додому. Але коли він заходив у квартиру, жінка, відчуваючи запах алкоголю, починала дуже емоційно на це реагувати.
Ми почали досліджувати, звідки в неї така реакція (причому, клієнтці до консультації в психолога така реакція бурхливою не здавалася). Як з’ясувалося: її батько пиячив і влаштовував удома скандали та бійки, діставалося при цьому не тільки мамі, а й їй. Тому вже на консультації вона почала усвідомлювати, що коли бачить чоловіка, то в неї підсвідомо вмикаються почуття, які вона відчувала до п’яного батька в дитинстві.

Хто винен?

До нас часто приходять жінки зі скаргами на своїх чоловіків. При цьому змальовують їх таким чином, що вони більше скидаються на монстрів, ніж на людей. Проте, як у подальшому виявляється, не такі чоловіки вже й страшні, як їх описують їхні дружини. Тому часто на першій консультації ми просимо написати перелік проблем, через які найчастіше виникають сімейні сутички та конфлікти. Причому, кожен з подружньої пари пише свій список.
Після цього навпроти кожної проблеми в їхніх списках ми просимо поставити у відсотковому співвідношенні відповідальність свою та свого партнера. Зазвичай виникає легка розгубленість під час звірки цих списків, адже практично завжди виходить, що в обох списках, у жінки - 90% відсотків відповідальності покладається на чоловіка, а в чоловіка - навпаки, на дружину.

Що робити?

Тому ось перша практична порада, принцип якої досить простий – це баланс відповідальності. Якщо ви почнете дотримуватися цього правила, тобто зможете поділити відповідальність за сімейні проблеми між собою порівно, 50 на 50 дві , то це допоможе уникнути великої кількості конфліктів та непорозумінь.
Крім того, дуже важливо відмовитися від принципу, що є тільки думки: моя й неправильна. Така позиція - це причина багатьох суперечок, і не тільки в сім’ї. Учені та психологи давно відзначили, що можуть бути дві протилежні думки - й обидві, до речі, правильні. Якщо ви зможете відмовитися від того, що завжди маєте рацію тільки ви, то багато проблем відійдуть самі собою.
Однак тут слід діяти обережно, аби не потрапити в одну пастку. Коли ви начебто усвідомили свою неправоту й у відповідь на ваш жест ваш партнер теж визнає, що помилявся, то у вас може виникнути бажання знову пояснити свою позицію: чому ви так сказали чи зробили. Тим самим ви почнете знову виправдовувати свою поведінку, а це може призвести до нового непорозуміння та конфлікту. Тому, примирившись, варто зупинитися на цьому, й, попри те, що всередині ще залишилося почуття провини й образи, перетерпіти деякий час. Обговорити ситуацію можна буде й пізніше, коли загострення пристрастей спаде й ви заспокоїтеся.
Пам’ятайте, що ваша сім’я – це нове унікальне утворення, й дуже важливо зрозуміти, як функціонує саме ваша подружня пара, які особливості поведінки та сприйняття світу у вашого партнера. Будьте уважними також і до своїх реакцій та бажань. Дуже часто розуміння того, «чого ж насправді хочу саме я?», дається не просто, але саме воно допомагає зробити правильні кроки для налагоджування щасливого шлюбу.
Насамкінець хочемо зазначити, що знання особливостей психології іншої статі не рятуватиме вас від проблем, а лише допоможе ці проблеми скоріше розв’язувати. Бо «шлюбний компас» знаходить нам такого партнера, який своєю поведінкою, несвідомо наступаючи на наші «хворі мозолі», спонукатиме нас до розвитку, вдосконалення, до подолання своїх внутрішніх обмежень та комплексів. Коли ми це усвідомлюємо, наше життя в шлюбі стає шляхом, який цікаво й радісно пройти пліч-о-пліч.
Бажаємо всім знайти свою кохану половинку, прожити разом довге та щасливе життя, даруючи один одному любов і повагу.

Марія і Павло СТЕГНІЙ,
сімейна пара практичних психологів,
фахівців з системного моделювання (розстановок). 

передплата