ПРИТЧА "МИСКА"

ПРИТЧА

Один старий чоловік переїхав жити до свого сина, невістки та чотирирічного внука. Його руки тремтіли, очі погано бачили, під час ходьби він накульгував. Сім’я їла разом за одним столом, але старі, тремтячі дідусеві руки та слабкий зір ускладнювали цей процес. Горошини сипалися з ложки на підлогу, коли він затискав у руках склянку - молоко виливалося на скатертину.
Син і невістка стали все більше дратуватися через це.
- Ми повинні щось зробити, - сказав син. - З мене досить того, як він шумно їсть, вилитого ним молока й розсипаної їжі на підлозі.
Чоловік і дружина вирішили поставити окремий маленький столик у кутку кімнати. Там дідусь став їсти наодинці, в той час як інші члени сім’ї насолоджувалися обідом. Після того як дідусь двічі розбивав тарілки, йому стали подавати їжу в дерев’яній мисці. Коли хтось із родини одним оком поглядав на дідуся, іноді в нього бачили сльози в очах, тому що він був зовсім самотній. Із тих пір єдиними словами, які він чув на свою адресу, були ущипливі зауваження, коли він упускав виделку чи розсипав їжу.
Чотирирічний хлопчик спостерігав за всім мовчки. Одного вечора, перед вечерею, батько помітив, як він грався з дерев’яною трісочкою на підлозі. Він ласкаво запитав малюка:
- Чим ти займаєшся?
Так само довірливо хлопчик відповів:
- Я роблю маленьку миску для тебе й мами, з якої ви їстимете, коли я виросту.
Хлопчик усміхнувся і продовжив працювати. Ці слова так приголомшили батьків, що вони втратили дар мови. Потім сльози покотилися на їхніх обличчях. І хоча жодного слова не було вимовлено, обидва знали, що треба зробити.
Того вечора чоловік підійшов до дідуся, взяв за руку й ніжно провів його назад до сімейного столу. Усі наступні дні дідусь їв разом із сім’єю. І чомусь ні чоловік, ні дружина більше не непокоїлися, коли падала виделка, розливалося молоко чи бруднилася скатертина.