ПРИТЧА: "СЕНС ЗНАЙОМОГО СЛОВА"

ПРИТЧА:

На лавці в парку сидів самотній дідусь. Поруч присіли відпочити мама з маленькою донькою. Дідусь пригостив дівчинку цукеркою. Та, розумниця, відразу сказала йому:
— Спасибі!
Дідусь поцікавився:
— Що за слово ти мені сказала?
Дівчинка подумала, що дідусь не розчув її, й знову мовила:
— Спасибі!
Але той знову запитав:
— А що означає це слово?
Дівчинка знизала плечима:
— Мене так мама вчила говорити й тато.
— Дуже добре, люба. Але чи розумієш ти, що сказала?
Тут мама пояснила:
— Донька подякувала вам за цукерку. Так роблять усі виховані люди.
— Так-так, звісно, відповів дідусь. — Але слово це особливе. Це не просто подяка. Раніше ці слова були молитвою, повністю вона звучала так: «Спаси тебе Біг». Ти мені зробив добро, і я молю Господа, щоб Він урятував тебе для вічного життя: «Спаси Біг». Потім люди стали забувати про Бога, й усього одна літера зникла. Усі звикли говорити «спаси-бі». Що це «спаси», зрозуміло, а що таке «бі»?
Дідусь зітхнув:
— Люди часто забувають про Бога. Живуть, як їм заманеться, а так і загинути недовго. Ось тому ті, хто пам’ятає про Творця, моляться один за одного: «Спаси тебе Господи. Спаси тебе Боже». А коли людина говорить, сама не розуміючи що, це не молитва виходить, а щось інше. Адже так?
Дідусь схилив перед своїми слухачками голову:
— Ви пробачте мене. Зовсім я вас заговорив. Але мені б дуже хотілося, щоб така світла душа, як ваша донька, помолилася за мене.
Дідусь насилу встав із лави, ще раз уклонився й, спираючись на ціпок, пішов порожньою алеєю.
— Спаси Вас Боже, — сказала йому вслід дівчинка.