Великий халіф лежав при смерті. До чого тільки лікарі його країни не вдавалися для того, щоб повернути халіфу життєві сили?! — Усе було марно. Після довгих суперечок усі зійшлися на тому, що єдине, що може допомогти халіфові, — це сорочка щасливої людини, яку треба покласти йому під голову.
Гінці, як бджолиний рій, розлетілися повсюди в пошуках щасливої людини, але в усіх, хоч кого б вони запитували про щастя, були тільки турботи й горе. Вони вже майже втратили надію знайти хоча б одну щасливу людину, аж раптом їм зустрівся пастух, який, безтурботно наспівуючи, пас чужу череду.
— Щасливий ти? — запитали вони в нього.
— Я не знаю нікого, хто був би
щасливішим за мене, — відповів з усміхом пастух.
— Тоді дай нам свою сорочку! — зраділи гінці.
— Та в мене її немає, — сказав пастух.
Ця дивна звістка про те, що єдина щаслива людина, яку зустріли гінці, не має сорочки, змусила халіфа над цим замислитися. Три дні і три ночі він нікого не пускав до своїх покоїв. А четвертого дня велів роздати народові увесь свій скарб. І з того дня став здоровим і щасливим.
