Брудна білизна рано чи пізно потребує прання. Можна роками складати її у величезний бак, збирати, відкладаючи неприємний момент, коли доведеться прати всю цю гору. Біда в тому, що з часом бруд в’їдається глибше і відіпрати його стає складніше: ось і доводиться кип’ятити, обшпарюючи пальці, і, стираючи шкіру з долонь, терти, терти, терти... Багато днів, багато років. Уявляєте, скільки брудних сорочок може накопичитися за довге людське життя?
Та можна прати білизну в міру її забруднення. Доки бруд свіжий, плями можна випрати простою водою. Інші ж доводиться терти з милом. А ще одні — витравлювати їдким лугом, від якого сльозяться очі. Будь-яка праля скаже вам, що найскладніше відіпрати сало й кров.
Наші гріхи й погані вчинки — це брудна білизна, і кожен — сам собі праля. Нам дано унікальну можливість — у чомусь щасливу, в чомусь гірку — не збирати гріхи все життя, до того самого моменту, коли буде підбито підсумки наших земних справ, а почати спокутувати їх ще за життя — тобто на тому відрізку часу, коли ще можливо щось виправити.
