ЦІКАВА СПРАВА ПОВЕРТАЄ МОЛОДІСТЬ

ЦІКАВА СПРАВА ПОВЕРТАЄ МОЛОДІСТЬ

Корінна містянка, 64-річна Катерина Котик, вийшовши на пенсію, не сиділа склавши руки й копирсаючись у минулому чи своїх недугах. Пані Катерина, як кажуть, розпочала життя по-новому. У селі Розгірче на Львівщині вона почала розвивати зелений туризм, облаштувала ферму, де вирощує африканських страусів, буйволів, коней-«гуцуликів», в’єтнамських і декоративних свиней, корів та овець. А з буйволиного молока жінка виготовляє розгірчанську рікоту, фету та моцарелу. Пані Катерина стверджує, що буйволині молокопродукти не лише смачні, вони ще й дуже корисні, бо повертають їй молодість.

Здійснити мрію батьків

Катерина Котик родом із Долини, що на Івано-Франківщині. 1980 року разом із сім’єю переїхала до Львова. Усю свою трудову діяльність жінка присвятила юриспруденції. У 54 роки здобула ще одну спеціальність - психолога. Займатися сільськогосподарською працею, як зізнається, ніколи не планувала. Щоправда, завжди мріяла про хатину серед мальовничої карпатської природи.
- Тато мого чоловіка народився в селі Розгірче на Стрийщині, - каже Катерина Котик. - Він завжди захоплено розповідав нам про цей край, його мешканців, їхні звичаї. Батьки мріяли повернутися сюди, однак, на жаль, це їм не вдалося. Тож я вирішила здійснити їхню мрію. Тим паче, що в Розгірче закохана давно. Ця місцина в підніжжі Карпат завжди ніби притягувала до себе позитивною енергетикою. Особливо подобалося тут взимку. Природа цієї пори - неймовірної краси.
2005 року пані Катерина створила фермерське господарство «Розгірче». Викупила приміщення колишньої сільської ферми, поселила там африканських страусів і корів. Поруч із фермою збудувала «Родинний дім». Згодом біля нього з’явилася гуцульська хатина, яку привезли із Закарпаття. У цій хаті Катерина Олексіївна облаштувала музей, в якому зібрала речі побуту та домашнього вжитку своєї родини.

Природна скарбничка білків, вітамінів, мінералів

Якось із телевізійних новин Катерина Котик почула, що в Україні зникають буйволи. Жінка вирішила врятувати цих тварин і придбала чотирьох буйволенят. Нині у стаді вже 12 буйволів. Утримання їх пані Катерині важко назвати прибутковою справою. «Для мене - це радше захоплення», - переконана вона.
За турботу й старанний догляд буйволиці віддячують господині гарними надоями. Точніше, високоякісними. Адже, як зауважила Катерина Котик, хоч тварини й не дають багато молока - 6-10 літрів на день, воно дуже корисне.
Недарма його називають фесталом, - мовить жінка. - Цей продукт зміцнює імунітет, лікує органи дихання й травлення. До складу буйволиного молока входять білки, мінерали, молочний цукор, жири. Вітамінів А, С і групи В в молоці буйволиць значно більше, ніж в будь-якому іншому.
До того ж цей молокопродукт поліпшує зір. У цьому я переконалася на власному досвіді. Постійно вживаючи буйволине молоко й сироватку, за два останні роки вже двічі міняла окуляри на слабші. Я відчула, як відновлюються мої сили, зникає втома, повертаються бадьорість і гарний настрій. А ще я зауважила, як останнім часом зміцніли мої нігті. Раніше вони часто ламалися, шарувалися, тому мені доводилося постійно нарощувати штучні. А відколи почала вживати буйволині молокопродукти, штучні нігті взагалі не тримаються, а свої стали дуже міцними, еластичними й блискучими. Помітно змінилася і шкіра обличчя. Вона наповнилася життєвою силою, має здоровий вигляд.

Ранок починається склянкою молока

Катерина Котик розповідає, що кожен ранок у неї розпочинається із склянки молока від буйволиць, на обід — така ж порція кислого молока чи сироватки. «Буйволине молоко не треба пряжити, його можна пити сирим, - каже Катерина Олексіївна. - Воно солодке на смак, не скисає два тижні. Для того, щоб молоко скисло, його слід поставити на дві доби в дуже тепле місце. Це молоко настільки густе, що його їдять тільки ложкою. Навіть якщо перевернути слоїк, воно не виллється».
Вечеря господині - шматок хліба з буйволиним маслом і сиром, які вона готує сама. Рікота, фета й моцарела, які варить пані Катерина, дуже смачні. Вони нічим не поступаються італійським. За власним рецептом Катерина Олексіївна готує сир «Розгірчанський». Цією продукцією пригощає туристів, які частенько сюди приїжджають. У перспективі буйволину молокопродукцію можна буде придбати в магазині, який будують на території ферми.

Енергія живої води

Гордістю Катерини Котик є ще одні її чотириногі друзі - коники-«гуцулики». Два роки тому у фермерському господарстві «Розгірче» відкрили школу верхової їзди, проводили кінні екскурсії. Власне, тоді вперше сіла на коня й господиня. Роботу в цьому напрямку власниця ферми планує продовжити вже цього року.
Сил та енергії жінці додає й тиша сільської природи. А ще жива вода, яка б’є з джерела. «Наша вода дуже смачна, цілюща й життєдайна, - твердить Катерина Олексіївна. - Мій чоловік це відчув на собі. Він часто скаржився на біль у нирках, а відколи почав пити розгірчанську джерельну воду - біль наче рукою зняло».

Марія ІЛИК,
Фото автора.