Кілька тижнів тому я приготував собі каву, взяв ранкову газету й сів послухати радіоприймач. Я повертав ручку налаштування, аж раптом мою увагу привернув оксамитовий голос літнього чоловіка. Він щось казав про «тисячу кульок». Я зацікавився, зробив звук голоснішим і відкинувся на спинку крісла... Дозвольте мені розповісти дещо, що реально допомогло мені зберегти й пам’ятати про те, що головне в моєму житті. Отож чоловік почав пояснювати свою теорію «тисячі кульок». — Дивіться, одного чудового дня я сів і підрахував. У середньому людина живе 75 років. Я знаю, дехто живе менше, дехто більше. Але живуть приблизно 75 років. Тепер я 75 множу на 52 (кількість неділь у році) і отримую 3900 — стільки неділь у вас у житті. Коли я задумався про це, мені було п’ятдесят п’ять. Це означало, що я прожив уже приблизно 2900 неділь. І в мене залишалося тільки 1000. Тому я пішов до магазину іграшок і купив 1000 невеликих пластикових кульок. Я зсипав їх усі в одну прозору банку. Після цього щонеділі я витягав та викидав одну кульку. І помітив, що коли робив це й бачив, що кількість кульок зменшується, я став звертати більше уваги на справжні цінності цього життя. Немає дієвішого засобу, ніж дивитися, як зменшується кількість відпущених тобі днів! Тепер послухайте останню думку, якою я хотів би поділитися сьогодні з вами, перед тим як обійняти мою кохану дружину й піти з нею на прогулянку. Цього ранку я витяг останню кульку з моєї банки... Тому кожний наступний день для мене — подарунок. Я приймаю його із вдячністю і дарую близьким та коханим тепло і радість. Знаєте, я вважаю, що це єдиний спосіб прожити життя. Я ні про що не шкодую. Було приємно з вами поговорити, але мені треба поспішати до моєї родини. Сподіваюся, ще почуємося!.. Я замислився. Справді було про що подумати. Я мав гадку ненадовго майнути сьогодні на роботу — потрібно було робити проект. А згодом я збирався з колегами піти до клубу. Замість усього цього я зійшов нагору і розбудив мою дружину ніжним поцілунком: — Прокидайся, мила. Поїдемо з дітьми на пікнік. — Любий, що сталося? — Нічого особливого, просто я зрозумів, що ми давно не проводили разом вихідні. І ще, давай зайдемо в магазин іграшок. Мені потрібно купити пластикові кульки...
Джеффрі Девіс, американський радіоаматор, який написав притчу у 2000 році.
