1984 року одна з гонконзьких газет повідомила про такий незвичайний випадок. Хунзакут на ім’я Саїд Абдул Мобут, прибувши до лондонського аеропорту Хітроу, викликав подив у працівників еміграційної служби, показавши свій паспорт. Згідно з документом, хунзакут народився ... 1823 року, і йому вже минуло 160 років! Мулла, що супроводжував Мобута, зазначив, що його підопічний вважається святим у країні Хунза, яка славиться своїми довгожителями. Мобут у чудовій формі ― як фізично, так і розумово. Він чудово пам’ятає події, починаючи з 1850 року.
Про свій секрет довголіття хунзакути говорять просто: будь вегетаріанцем, працюй завжди й фізично, постійно рухайся та не змінюй ритму життя, тоді й проживеш років до 120-150.
Головний чинник довголіття - харчування
Долину річки Хунза (межа Індії та Пакистану) називають Щасливою, а ще - оазою молодості. Тривалість життя мешканців цієї долини ― хунзакутів ― становить 110-120 років. Вони майже ніколи не хворіють і виглядають молодо.
Річка Хунза була природною перешкодою для двох середньовічних князівств Хунза та Нагар. Із XVII століття ці князівства весь час ворогували, викрадали одне в одного жінок та дітей і продавали в рабство. І ті, й ті жили в укріплених селах. Цікаво ще одне: в цій місцині є період, коли фрукти ще не достигли, - він зветься «голодною весною» й триває від двох до чотирьох місяців. У ці місяці люди майже нічого не їдять і лише раз на день п’ють напій із сушених абрикосів. Такий піст тут зведено в культ, і його суворо дотримують.
Шотландський лікар МакКаррісон, який першим описав Щасливу долину, наголошував, що споживання білків там ― на найнижчому рівні норми, якщо взагалі це можна назвати нормою. Добова калорійність раціону становить в середньому 1933 ккал і становить 50 г білка, 36 г жиру та 365 г вуглеводів.
Шотландець жив у безпосередній близькості від долини Хунза протягом 14 років. Він дійшов висновку, що саме дієта є головним чинником довголіття цього народу. Якщо людина харчується неправильно, то від хвороб її не врятує навіть і гірський клімат. Тому не дивно, що сусіди хунзів, які живуть у тих самих кліматичних умовах, страждають від найрізноманітніших недуг. Їхня тривалість життя ― вдвічі коротша.
Отже, існує певний спосіб життя, що наближається до ідеального, коли люди почуваються здоровими, щасливими, не старіють, як в інших країнах, вже до 40-50-річного віку.
МакКаррісон, повернувшись до Англії, поставив цікаві експерименти на великій кількості тварин. Одних годували звичайною їжею лондонської робітничої родини (білий хліб, оселедці, цукор-рафінад, консервовані й варені овочі). І як наслідок, у цій групі почали з’являтися найрізноманітніші «людські хвороби». Інших же тварин тримали на дієті хунзакутів, і протягом усього часу, що тривало дослідження, вони залишалися цілком здоровими.
Народ, який не знає хвороб
Одна з основних визначних пам’яток Хунзи ― льодовик, який широкою холодною річкою спускається в долину. Утім, на численних терасових полях вирощують картоплю, овочі й коноплі, які тут додають як приправу до м’ясних страв та супів.
Хунзакути купаються в крижаній воді навіть за 15-градусного морозу, до 100 років грають у рухливі ігри, 40-річні жінки в них виглядають, наче дівчата, в 60 років зберігають стрункий і тендітний стан, а в 65 ще здатні народжувати. Влітку вони харчуються сирими фруктами й овочами, взимку ― висушеними на сонці абрикосами й пророслим зерном, овечою бринзою. Цікаво, що мешканці долини Хунза, на відміну від сусідніх народностей, зовні дуже схожі на європейців.
У книзі «Хунзи ― народ, який не знає хвороб» Р. Бірхер підкреслює такі дуже значні переваги моделі харчування в цій країні:
- перш за все, воно вегетаріанське;
- велика кількість сирих продуктів;
- у щоденному раціоні переважають овочі й фрукти;
- продукти природні, без жодної хімізації, й приготовані зі збереженням усіх біологічно цінних речовин;
- алкоголь і ласощі споживають надзвичайно рідко;
- дуже помірне споживання солі;
- продукти вирощено тільки на своєму вітчизняному ґрунті;
- регулярні періоди голодування.
До цього слід додати й інші чинники, що сприяють здоровому довголіттю місцевих мешканців, зокрема, їхню працьовитість. Хунзакути, як народ із чудовим здоров’ям, мають високу працездатність і витривалість. У них вона проявляється як під час праці, так і в танцях та іграх. Для них пройти 100-200 кілометрів ― те саме, що для нас зробити коротку прогулянку недалеко домівки. Вони неймовірно легко долають височезні гори, щоб переказати якусь звістку, й повертаються додому свіжими й веселими.
Узагалі, хунзакути ― по-дитячому життєрадісні. Вони весь час сміються, завжди в гарному настрої, навіть коли голодні й потерпають від холоду.
Мешканці Хунзи відзначаються надзвичайним внутрішнім спокоєм та миролюбністю. «У хунзів нерви міцні, мов канати, тонкі й ніжні, мов струна, - писав МакКаррісон. - Вони ніколи не сердяться та не нарікають, не нервують і не виявляють нетерпіння, не сваряться між собою і з цілковитим душевним спокоєм зносять фізичний біль, неприємності, шум і т.ін.».
Можливо, здорове довголіття народу Хунзи послугує за приклад для наслідування й українцям, надто щодо стану душі в спокої та мирі. Що ж, починати ніколи не пізно.
Підготувала
Любов Польова-Саханда.
