Проблема злоякісних новоутворень та їх лікування у сучасному світі стоїть під номером один. І це вже не потрібно статистично доводити. Чи є хоча б одна сім’я чи людина, яка б не зіткнулася з цим страшним захворюванням – опосередковано (через своїх близьких, друзів, знайомих) чи безпосередньо. Учені всього світу вже багато років працюють над тим, аби винайти універсальні ліки проти раку. Але, на жаль, проблема й досі актуальна. Про те, як намагаються її розв’язати спеціалісти Національного інституту раку МОЗ України, розповідає головний науковий співробітник лабораторії клінічної імунології цього інституту, доктор медичних наук, професор Юрій Якимович ГРІНЕВИЧ.
90 років на службі здоров’я
Національний інститут раку МОЗ України з раком бореться вже понад 90 років. У ньому розробляються та виконуються проекти державних і національних програм, проводяться наукові дослідження в галузі діагностики, профілактики та лікування онкологічних захворювань. Учені Інституту беруть активну участь у створенні нових препаратів, медичної техніки, апаратури, інструментів та виробів медичного призначення, спрямованих на боротьбу з цією проблемою.
За період існування заклад отримав п’ять Державних премій України в галузі науки і техніки, зокрема, у 1951 році за розробку нової конструкції томофлюорографа – Сталінську премію (лауреат М.С. Овощнікова).
У 1977 році - за розробку, дослідження та впровадження кріохірургічних методів і апаратури в клінічну практику (лауреат Л.І. Трушкевич).
У 1981 році - за дослідження механізмів перетворення нормальних тканин у пухлинні й формування протипухлинної резистентності організму (лауреат І.Т. Книш).
У 1999 році – за дослідження імунобіології тимусу (загруднинна залоза), його ролі в регуляції імуногенезу, отримання і можливості використання препаратів тимусу (лауреати: Ю.Я. Гріневич, В.А. Барабой, І.С. Нікольський).
У 2013 – за прилади та засоби для діагностики та магнітної нанотерапії раку (лауреати: І.Б. Щепотін, В.Є. Орел, А.В. Романов).
Хірургія поки що на першому місці
Основним лікуванням онкозахворювань, як і раніше, залишається хірургічне. Воно полягає у видаленні первинної пухлини та навколишніх тканин. Без нього ефективність лікування раку іншими методами буде значно знижена.
Раніше проводили операції з тотальним видаленням ураженого органа. Проте сьогодні, коли клініки мають суперсучасне діагностичне обладнання, і лікарям доступна вся інформація про місце локалізації пухлини, її розмір та ступень ураження органів і тканин, стало можливим проводити щадні, малотравмівні операції, особливо якщо діагноз поставлено вчасно. Але оскільки за допомогою скальпеля, на жаль, не можна видалити всі ракові клітини, після хірургії, як правило, йде променева- чи хіміотерапія.
Променева терапія - це метод лікування хворого іонізуючим опроміненням, яке створюється за допомогою спеціальних апаратів, у яких використовується радіоактивне джерело. Залежно від виду злоякісної пухлини променева терапія може бути самостійним методом лікування чи застосовуватися в комбінації з хірургією чи хіміотерапією. У багатьох випадках вона сприяє значному скороченню розмірів пухлини чи повному вилікуванню. Основним завданням під час проведення опромінення є надання максимального впливу на пухлину за мінімальної шкоди здоровим тканинам. Щоб направити промінь у правильному напрямку й на потрібну глибину, лікар має з точністю визначити місцезнаходження пухлинного вузла. Під час дистанційного опромінення на шкіру наноситься мітка, що позначає ділянку впливу. Усі інші частини тіла захищені свинцевими екранами. Сеанс триває кілька хвилин, а їхня кількість визначається загальною дозою, яку призначено хворому. Вона залежить від розміру пухлини й типу клітин, які її утворюють.
Хіміотерапія – традиційний метод лікування раку, який постійно удосконалюється. Він ґрунтується на впливі на клітини пухлини спеціальними хімічними сполуками. Як правило, хіміотерапія переноситься хворими досить важко через токсичну дію ліків на всі органи й системи організму. Її можуть призначати до проведення операції з метою зменшення обсягу пухлини, а також після хірургічного втручання чи променевої терапії.
Уже на сьогодні стало очевидним, що знизити летальність до року та підвищити виживання хворих із злоякісними новоутвореннями, застосовуючи тільки основні методи лікування, що вказані вище, стає практично нереальним. Сучасні досягнення дають змогу лікарям дуже точно виконувати хірургічні втручання та променеве опромінення, але якість лікування, на жаль, залишається незадовільною. Природно, виникає запитання: чому ж протягом десятиліть ефективність лікування не поліпшується? Причина криється не тільки в несвоєчасно поставленому діагнозі, а й у тому, що всі ці методи спрямовані лише на ліквідацію наслідків хвороби, а причина, яка зумовила онкологію, залишається і дає сумні наслідки. Крім того, усі ці методи не здатні видалити ракові клітини повністю. Тому у хворих можуть виникати метастази та рецидиви. Слід шукати нові підходи й способи лікування цього підступного захворювання.
Сучасні підходи…
Одним із додаткових методів, які здатні значно підвищити ефективність основного лікування, зокрема хірургічного, є біотерапія, яка включає в себе й імунотерапію та гормонотерапію. Наприклад, у разі раку молочної залози без гормонотерапії лікування, як правило, малоефективне. Вона спрямована на те, щоб блокувати надходження до ракових клітин гормональних сигналів, які стимулюють їх поділ. Посилення чи ослаблення секреції певних гормонів може пригнічувати розвиток раку. Проте призначається гормонотерапія лише за наявності відповідних показань до неї. Для цього в пухлині мають бути присутні рецептори до гормонів. Якщо їх там виявляють, це означає, що рак є гормонозалежним і ця терапія буде ефективною. Після неї зазвичай не виникають метастази, а коли й виникають (а це залежить від якості препаратів та від того, наскільки правильно та регулярно приймає їх пацієнтка), то вони не мають значної злоякісності. Гормонотерапія успішно застосовується і в разі раку яєчників, щитоподібної залози та простати.
Імунотерапія заснована на підвищенні клітинного імунітету, з використанням власних природних Т-кілерів, які становлять собою вид лімфоцитів, що «прибирають» пухлинні клітини з власного організму. Цей вид лікування застосовується одночасно з хірургічним, променевим методами та хіміотерапією.
Загалом в організмі кожної людини можуть бути присутні ракові клітини. Але якщо імунна система працює добре, то такі клітини знищуються Т-кілерами. Однак з віком чи в разі порушення роботи імунної системи ймовірність захворювання суттєво підвищується. Уже виявлено, що в людей після 40 років частота виникнення злоякісних новоутворень кожні 5 років подвоюється за рахунок того, що старіє організм, старіє імунна система, старіють усі функції.
Проте імунотерапія може бути ефективною тільки після видалення з організму основної маси пухлинних клітин і за умови збереження імунітету хворого, інакше отримати відповідь цієї системи на лікування буде неможливим.
Особиста вакцинація
Я, як імунолог, та інші вчені нашого інституту працювали свого часу над вакциною проти раку. Однак така вакцина вводиться вже після основного лікування онкозахворювання, аби захистити організм від рецидивів та метастазів.
Процес її створення такий. З лейкоцитарної маси крові хворого виділяють моноцити, із яких вирощують дендритні клітини (вони є посередниками для лімфоцитів, які безпосередньо виконують функцію імунного захисту) і після навантаження їх пухлинним антигеном повертають в організм того ж хворого. Тепер ці дендритні клітини здатні розпізнати цей пухлинний антиген і передати інформацію імунним клітинам у лімфовузлах про його чужорідність, аби ті почали активну боротьбу з раковими клітинами, котрі можуть виникнути знову вже після видалення пухлини. Однак кожному хворому підходить лише його вакцина, яка вироблена з власного пухлинного антигену. Антиген зберігається й використовується для створення автовакцини за потреби у визначений лікарем час.
На відміну від хіміо- чи променевої терапії, коли організм піддається впливу хімічних речовин та опромінення, у разі лікування за допомогою дендритно-клітинної автовакцини із пухлинними клітинами бореться власна імунна система організму. Крім того, порівняно з іншими видами лікування, імунотерапія дуже рідко супроводжується побічними реакціями, а якщо вони й виникають, то є не дуже вираженими й короткочасними. До того ж ця терапія може проводитися в умовах денного стаціонару. Застосування такої вакцинотерапії має дуже позитивні результати, зокрема, у лікуванні хворих на рак легенів.
Нова зброя проти раку
Проте не завжди можна хворому вводити вакцину, тобто проводити імунотерапію. Як уже було зазначено вище, якщо в пацієнта слабка імунна система, цього робити не варто, оскільки вона не дає потрібної відповіді на цю вакцину. У цьому разі ми повинні насамперед пролікувати імунну систему – це так звана неспецифічна активна імунотерапія. Під час неї застосовують препарати, які складаються з гормонів тимусу (загруднинної залози). Їх сьогодні достатньо на фармакологічному ринку. Чи інші препарати, які підсилюють ендокринну функцію тимусу, індукують інтерферогенез і т. д.
Нині основна робота ведеться над тим, аби примусити імунну систему працювати проти пухлини. Адже у хворих на рак, порівняно із хворими на СНІД, імунна система працює, просто не налаштована боротися із раковими клітинами. Вона толерантна й визнає їх такими, що не шкодять організму, й одночасно успішно бореться з різними видами інфекцій.
Експериментальним шляхом ми створили пухлиноспецифічний «фактор переносу», який здатен зупини метастазування раку. У ході своїх досліджень ми брали клітини пухлини миші й уводили їх в організм, зокрема в селезінку, якоїсь тварини, наприклад, щура. Імунітет щура на це втручання агресивно спрацьовував, виділяючи при цьому речовини, які спрямовані на знищення цих клітин. Найвища протипухлинна реакція імунітету щура спостерігалася на 7 - 14 добу, після введення йому ракових клітин миші. У цей час ми із селезінки виділяємо лімфоцити, з них пептиди, які вводимо хворим мишам. У результаті, ми дослідили, що після введення цих пептидів (фактор переносу), зокрема, від щура до миші з одночасним застосуванням хіміопрепарату відбувається 100% зупинення розвитку пухлини у мишей. У своїх дослідженнях ми вже дійшли до «порога» клініки, тобто готові випробовувати цю вакцину на людях. Залишається отримати дозвіл. На основі цього методу можна буде створювати пухлиноспецифічний «фактор переносу» проти раку легень, печінки тощо.
