ВІТАМІНИ - ОСНОВА ЖИТТЯ

 ВІТАМІНИ - ОСНОВА ЖИТТЯ

Поміркуймо, чому ми сьогодні постійно втомлені, роздратовані, безсилі, страждаємо від сонливості, головного болю, загострення хронічних хвороб. Лікарі кажуть, що наприкінці затяжної зими кожна з 70 трильйонів клітин нашого організму виснажилася, їй бракує сонця, світла та тих хімічних речовин, з яких вона складається (це білки, вуглеводи, мінеральні солі, амінокислоти, пектини, вітаміни, гіркоти, цукри тощо). Виходить, що від цих невидимих оком живчиків здоров’я залежить, будемо ми дужими людьми чи нездужалими. Отож важливо знати, чим корисні вони, яку роль відіграють у підтриманні тілесних сил та душевної рівноваги.

БЕЗ ВІТАМІНІВ ЖИТТЯ ГАСНЕ

Почнімо з вітамінів, адже ми дещо знаємо про них, однак недостатньо, щоб зрозуміти їх справжню вартісність для нашого життя. Замислюючи людину, Вселенський Розум мудро й щедро розсипав скрізь у природному середовищі ці живодайні елементи. І наші пращури-земляни, здогадуючись про їх існування, шляхом спостережень, проб і помилок поступово проникали в їх таємниці.

Ще в V столітті до н. е. давньогрецький лікар Гіппократ рекомендував пацієнтам з порушенням зору їсти пташину та коров’ячу печінку (як ми знаємо, це джерело вітаміну А, дуже потрібного для гостроти зору).

А скільки учасників географічних експедицій, навколосвітніх подорожей загинуло від цинги (тепер нам відомо, що це наслідок крайньої нестачі вітаміну С), маючи запаси м’яса та іншої їжі. Тут варто згадати експедицію Васко да Гама, який проклав морський шлях до Індії (1497-1499 рр.): із 160 мореплавців в живих залишилося 60. Принагідно – інша бувальщина: у 1535 році експедиція Ж. Картьє досягла південного узбережжя Канади, 25 людей уже загинули, інші були хворі та молилися, сподіваючись дива. І диво з’явилося в образі індіанця, який напоїв страждальців відваром хвої (багате джерело вітаміну С та інших).

А от матроси та офіцери команди славетного дослідника Тихого океану Дж. Кука, який здійснив 3 навколосвітні подорожі, від страшної моровиці, коли кровоточили ясна й випадали зуби, відмовляли ноги, тіло покривалося синьо-чорними крововиливами, не страждали, бо в трюмах кораблів були величезні діжки з квашеною капустою (в ній містяться, крім аскорбінової кислоти, вітаміни А, В1, В2, В3, кальцій, залізо).

СХОДИНКИ ДО ВІДКРИТТЯ

Лише наприкінці ХIX століття людина наблизилася до таємниці вітамінів. Російський учений М.І. Лунін, проводячи дослідження з тваринами, в 1880 році стверджував, що існують якісь невідомі тогочасній науці речовини, вкрай потрібні для життєдіяльності людини.

У 1896 році голландський лікар Хейкман, що служив у в’язниці на острові Ява, помітив, що в’язні страждають від хвороби бері-бері (аліментарний поліневрит, виявляється паралічем нижніх кінцівок, слабкістю м’язів), якщо їх годують стравами з очищеного рису. Хейкман зацікавився цим питання і виявив: серед людей, які харчувалися неочищеним рисом, хворіла на бері-бері одна особа на 10 000, які очищеним, – одна особа на 40. Тож він припустив, що в луззі зерен рису є щось, що може профілактувати небезпечну хворобу. Те «щось» (вітаміни групи В) виділив польський учений К. Функ 14 років опісля й назвав вітаміном (від латинського vita - життя).

Початок наступного століття ознаменувався відкриттям нових вітамінів: 1922 рік – вітаміну Е, 1923 – вітаміну А, 1928 – вітаміну D. Озброєна все досконалішими приладами, людина пізнавала все більше таємниць вітамінів: їх кількість, особливості, значення для організму. Наприкінці ХХ століття вже було відомо 13 вітамінів: 9 водорозчинних, 4 жиророзчинних та 10 вітаміноподібних речовин.

ЇЖА – ЛИШЕ ВІТАМІНІЗОВАНА

Наведені вище епізоди історії – такі гіркі уроки життя й така красномовна наука для нащадків… Та запитаймо себе: чи засвоїли ми людський досвід? Чи використовуємо його, щоб тримати на належному рівні Богом дане нам і нашим дітям здоров’я?

Як кажуть сучасні вчені, від рівня вітамінної забезпеченості харчування залежить рівень розумової та фізичної працездатності, витривалості та стійкості організму до впливу несприятливих чинників довкілля, зокрема інфекцій та дії токсинів, ясність голови та задоволення життям. Тому потрібно харчуватися не будь-якою, а вітамінізованою їжею.

А вітаміни - крихітні органічні сполуки, які в мікроскопічних дозах потрібні людині, однак – щодня, щомиті. Деякі дослідники називають їх вогнем життя, бо вони вмикають у клітинах обмін речовин та різні біохімічні й фізіологічні процеси, що підтримують життя.

Один учений намалював образно таку картину: трильйони клітин нашого тіла містять безліч атомів різних речовин, які чекають на вітаміни, щоб ожити, активізуватися. Однак багато з них часто даремно чекають, бо ми споживаємо замало вітамінів. Тому клітини засихають, як квіти, що не одержують вологи, а люди, як наслідок, хворіють і старіють.

Більшість із вітамінів надходить в організм ззовні, переважно з рослинною їжею. Тож багато людей відчуває нестачу цих речовин, адже не надає належного значення споживанню живих природних продуктів або ж неправильно готує страви, не беручи до уваги те, що вітаміни – дуже нестійкі сполуки й під час теплової обробки руйнуються. Щоб зберегти вітаміни, слід варити овочі в якомога меншій кількості води, щільно накривши посудину кришкою: це зменшить час та інтенсивність теплового впливу й убереже від доступу кисню, який є руйнівником вітамінів.

ДОСВІД НАШИХ ПРЕДКІВ

Уникати вітамінного голодування нашим предкам-українцям допомагала усталена система харчування. Вони пекли хліб із разового борошна, в якому висівки не відсіювалися, отож зберігалося все багатство вітамінів та інших корисних для людини речовин, закладене в зернині природою. Мали в льохах діжки з квашеними овочами, тією ж капустою, яблуками.

Готували борщі з буряковим квасом, різні страви з капусти (капусняк, росівниця). А ще страви на основі пророщеного зерна, пророщували («солодили») ячмінь, жито, підсушували, товкли, відсіювали луску й варили в маковому (лляному, рижієвому) або конопляному «молоці» (за переказами, конопляне « молоко», 1-2 ст. л., споживали щотижня як очисний засіб). Із ячмінного борошна виготовляли зубці, з житнього – квашу, путрю та інші страви, яких ми навіть назв не чули. Часто вживали м’ячку – м’яту варену картоплю, перемішану з тертим маком.

Рятувалися українці від весняного нездужання й вітамінними напоями. Можна лише уявити, яким-то смачним був узвар із сушених ягід та фруктів, адже колись біля кожної хати росли вишняки, груші-дички, сливи. До речі, сушню не варили, а заливали холодною перевареною водою на 12-20 годин або парили в печі. Густий узвар із перелічених вище ягід називали киселицею. Готували хлібний квас, квас із сухофруктів. Не забували про настої плодів калини, горобини, а головне – шипшини, багатого носія вітаміну С.

Слід згадати, що у великій кількості споживали гарбузове та соняшникове насіння; волоські горіхи, ліщина та сичики (смажене конопляне насіння) були ласощами.

Лиш розпочиналося весняне пробудження, як у раціоні українців з’являлися березовий квас, молодесенькі листочки берези, липи, первоцвіт, дикий щавель… А ще кропива, кульбаба, пір (рання цибуля), молоді пагінці петрушки, пастернаку. На почесному місці були страви з хроном.

На жаль, змінилися не лише покоління, змінилося ставлення до свого здоров’я. Ми розлінувалися. А, як казали наші мудрі попередники, без труда - нема плода.