ЯК ДОСЯГТИ ЗМІН У ЖИТТІ?

Поділитися:
ЯК ДОСЯГТИ ЗМІН У ЖИТТІ?

Зазвичай після чергової публікації мені телефонують читачі газети з усієї України та ставлять запитання на будь-які теми. На деякі з них (типові для багатьох) є сенс відповідати через газету. У більшості випадків це не просто запитання, а запитання-скарги.Ось приклад такого запитання: «Мене ніхто не розуміє, кожен думає тільки про себе, мій біль нікого не цікавить, я така самотня...». Це поширений випадок «ілюзії страждання».«Чому «ілюзія»? Адже я справді страждаю», — заперечать мені. Розберімося в цьому.Ілюзія страждання закладається в ранньому дитинстві. Коли дитина зробила щось неправильне, то її карають. Покарання триває доти, доки дитина не виявить страждання: заплаче, закричить, почне казати, що більше не буде.

Побачивши страждання дитини, батьки припиняють покарання. У результаті в дитини формується стійкий стереотип: «уникнути покарання й домогтися бажаного можна, зобразивши страждання». Дитина грає «роль жертви», звикає до неї та з її допомогою починає маніпулювати дорослими. Заплакав — пробачили. Заплакав — купили іграшку. Коли виростає, дитина вчиться використовувати страждання як засіб нападу, як дубець для близьких: «Мамо, подивися, що ти зробила з моїм життям!» або «Я стільки витратила на тебе сил, я так страждала, а ти!..»Наші страждання — це всього лиш роль жертви, до якої ми звикли із самого дитинства. Найгірше те, що ми настільки вживаємося в цю роль «жертви», «страждальця», що поступово втрачаємо здатність відрізняти, де награне страждання, а де справжнє, і тому перебуваємо в стані постійного жалю до себе. Ми насолоджуємося своїм стражданням, воно стає яскравим переживанням, жагучим почуттям.У будь-якому стражданні є елемент акторства. А акторові потрібна публіка.

Через те що ваше «страждання» стає домінантою, то ні про що інше вам говорити не цікаво. Але «публіці» (вашим рідним і близьким) не цікаво вкотре чути це скиглення. Вас починають уникати, наслідком цього є нова «сльоза» — «я нікому не потрібен». Але якщо ми ремствуємо на те, що «нікому не потрібні», то логічно запитати себе: «а чому?» І тоді враз нам може відкритися проста істина — люди потрібні один одному сильними. Це золоте правило стосунків. Мова не про фізичну силу, а про те, що набагато важливіше — силу психологічну. Тільки людина, повна оптимізму та внутрішньої сили, потрібна всім. Яскравий приклад — «святі старці». До них їхали на край світу. І навіть не для того, щоб поговорити, а хоча б помовчати поруч із ними. Упевненість і силу не можна зіграти, внутрішній стан сигналізує про себе тим, хто поруч, незалежно від людини. А ось набути їх можна. Саме над цим ми працюємо на заняттях Школи здоров’я. Я не раз був свідком «чарівних перетворень» людини (іноді до невпізнанності) протягом усього кількох днів.

Упевнений, що зміни в цих людях відбулися не тільки в зовнішності, здоров’ї, а й в особистому житті, на роботі. Адже люди, готові надати емоційну підтримку іншій людині, підбадьорювати її та робити її сильною, — потрібні всім, завжди й скрізь.