Одного разу даоський Майстер привів свого учня в парк, розташований біля підніжжя гори. У парку був лабіринт із високими й гладкими стінами. Дах у лабіринту був відсутній, і його переходи освітлювалися сонячним світлом. Майстер підвів учня до входу в лабіринт і велів йому відшукати вихід. Учень блукав у лабіринті цілий день і цілу ніч, але щораз незмінно заходив у глухий кут. Зневірившись вибратися назовні, він упав на землю й заснув. Відчувши, як хтось трясе його за плече, учень відкрив очі. Над ним стояв Майстер. - Іди за мною, - сказав він. Вийшовши з лабіринту, майстер, не обертаючись, став підніматися на гору. Піднявшись на вершину, він велів учневі: - Подивися вниз! З місця, на якому вони стояли, лабіринт було видно як на долоні. - Дивлячись звідси, ти можеш відшукати шлях, який веде до виходу з лабіринту? - запитав Майстер. - Це нескладно, - сказав учень. - Потрібно тільки уважно придивитися. - Знайди його й добре запам’ятай, - велів Учитель. За якийсь час вони спустилися з гори, учень увійшов у лабіринт і впевнено пройшов його, жодного разу не збившись. - Урок, який ти одержав сьогодні, стосується одного з головних секретів Мистецтва Життя, - зустрівши учня біля виходу, сказав даос. - Що далі ти відстороняєшся від ситуації, що вище над нею піднімаєшся, що більше простору охоплює твій погляд, то простіше відшукати правильне рішення.
