Батьки вибрали для сина найкращого вчителя. Вранці дідусь повів онука до школи. Коли дід з онуком увійшли на подвір’я, їх оточили діти. — Який смішний старий, — засміявся один хлопчик. — Агов, маленький товстун, — скривив гримаску інший. Діти кричали та стрибали навколо незнайомців. Аж ось учитель задзвонив, повідомляючи про початок уроку, і діти відбігли. Дідусь рішуче взяв онука за руку й вийшов на вулицю. — Ура, я не піду до школи, — зрадів хлопчик. — Підеш, але не до цієї, — сердито відповів дідусь. — Я сам знайду тобі школу. Дід відвів онука до себе додому, доручив його бабусі, а сам пішов шукати ліпшого вчителя. Побачивши школу, дід заходив на подвір’я і чекав, коли вчитель відпустить дітей на перерву. У деяких школах діти не звертали на старого уваги, в інших — дражнили його. Дід мовчки повертався і йшов. Нарешті він увійшов на крихітне подвір’я маленької школи та втомлено притулився до огорожі. Пролунав дзвінок, і діти вибігли на двір. — Дідусю, вам недобре, може, принести води? — пролунав голосок. — У нас на подвір’ї є ослінчик, сідайте, будь ласка, — запропонував один хлопчик. — Хочете, я покличу вчителя? — запитала інша дитина. Незабаром на двір вийшов молодий учитель. Дід привітався й сказав: — Нарешті я знайшов найліпшу школу для мого онука. — Ви помиляєтеся, дідусю, наша школа не найліпша. Вона маленька й тісна. Старий не став сперечатися. Він про все домовився з учителем і пішов. Увечері мама хлопчика спитала дідуся: — Батьку, ви неписьменний. Чому ви думаєте, що знайшли найліпшого вчителя? — За поведінкою учнів пізнають учителів, — відповів той.
