Давно колись жив на світі юнак, який шукав істину. Хтось підказав йому, що високо в горах є печера, а в ній глибокий колодязь, який може дати відповідь. Юнак знайшов колодязь і, нахилившись у нього, прокричав своє запитання. Із колодязя прийшла відповідь: «Іди на майдан у своє селище. Там ти знайдеш те, що шукаєш». Обнадієний, він поспішив на майдан, але, крім трьох маленьких торгових яток, нічого там не побачив. В одній продавали металевий брухт, в іншій — дерев’яні бруски, а в третій — тонкий дріт. Здавалося, ніщо і ніхто не має жодного стосунку до розкриття істини. Розчарований, він повернувся до колодязя, щоб попросити пояснень, але з колодязя чулася лише луна від його запитань, а відповіді не було. Юнак продовжив свої пошуки істини й поступово спогади про колодязь розвіялися. Однієї місячної ночі він почув звуки чудової музики. Хтось натхненно грав на ситарі. Юнакові захотілося дізнатися, як народжується ця музика. Він підійшов до музиканта і почав спостерігати за його пальцями, які майстерно «витанцьовували» на струнах, а потім став розглядати сам інструмент. І тоді несподівано хлопця осяйнуло: інструмент був виготовлений із тонких дротиків-струн, металу й дерева — це те, що він бачив колись на майдані в ятках, але не надав цьому жодного значення. І нарешті він зрозумів, те, що сказав йому колодязь: нам уже дано все, чого ми потребуємо. Наше завдання — зібрати все це докупи і використовувати за призначенням. Багато що не має значення, доки ми розглядаємо лише окремі фрагменти. Коли вони з’єднаються, виникне нове цілісне розуміння.
Підготувала Оксана ОСТРЯНКО.