...Рік, що минув, подарував Києву феномен донбаського маестро Павла Тютюнника. Його майстер-класи, які періодично відбувалися в стінах Українського фонду культури, перевертали уявлення про людський голос і у звичайних людей, які досі соромилися рот розкрити, аби видати гармонійні звуки, й у професійних вокалістів. Усі вони відзначали не знане раніше особливе відчуття радості, прилив сил.
Павло Тютюнник переконаний: людина живе повноцінно, а отже, має добре здоров’я, якщо володіє даним їй від природи голосом. Іншими словами, якщо вдається повернути справжній голос душі, то відступають усілякі хвороби. Найперше ті, що пов’язані з диханням та різноманітними неврозами. Відомі випадки, коли в людини було онкологічне захворювання, і воно завдяки постійним вправам минуло. Проте, робить застереження маестро Тютюнник, не всякий спів лікує, а лише той, що відповідає істинному голосу душі. Саме тоді, коли вдається видобути той голос, відступають хвороби. Звісно, серед нас є щасливчики — і таких не вельми багато, — які вільно співають своїм природним голосом. Однак більшість людей не пізнали того щастя і тому не співають узагалі або співають не своїм голосом. Павло Тютюнник саме для того й організував свою школу «Українське бельканто». Аби допомогти людям видобути з надр страхів, комплексів, упереджень істинний голос душі. Результат неодмінно приходить у взаємодії маестро й того, хто виявив палке бажання почути свій власний голос.
— У кожного з нас є первинний — природний голос, — пояснює Павло Тютюнник. — Він видобувається не в гортані й не завдяки гортанним зв’язкам. Це — саме той голос, яким ми кричимо, оповіщаючи про свою появу на світ. Отут — найскладніше, те, що становить основу незвичайного відкриття. Феноменом людського голосу цікавилися в усі віки. Зокрема, російському досліднику хірургу Грузінову, який був викладачем Московського університету, в результаті багатьох патолого-анатомічних досліджень у далекому 1814 році вдалося довести, що голос народжується не в гортані, він — результат коливань мембрани, що відділяє бронхи від легень. А вже на початку XX століття російський учений Работнов на підставі даних своїх експериментів стверджував, що спів — особливий, милозвучний — з’являється завдяки не звичайному, а бронхіальному диханню. Саме таке дихання, як переконував він, було притаманне найяскравішим співакам, які збирали незліченні людські аудиторії, на спів яких ішли, як на Боже одкровення.
Далі Павло Тютюнник зауважує: — Парадокс полягає в тому, що, відкривши істинний голос своєї душі, людина перетворюється в божественну істоту, у якої з’являється особливий інтерес до життя, яка випромінює радість і благодать. Та от біда: у сучасну людину від самого народження вселяється стільки страхів та комплексів... Унаслідок цього людина по-справжньому не розвивається, не розкриває своєї істинної сутності, Богом даних талантів. Коли ж з’являється істинний голос душі, то від радості буття починає співати душа. Отакий стан і є істинним життям. Лише в такому стані можливе справжнє здоров’я. То як саме в лабораторії Павла Тютюнника видобувається той справжній голос душі? Усі присутні утворюють єдине коло, в центрі якого стає Учитель. Він — як Сонце, що обдаровує кожного своїм світлом і душевним теплом. Власне, так завжди і є: Учитель наділений особливою силою, яку він покликаний передати своїм учням. Тож коло — єдність, такий собі світ у мініатюрі, який живе за певним законом. У цій незвичайній школі закон один: взаємопідтримки, співпереживання. Учитель наголошує на тому, що ефект вправ пояснюється підтримкою всіх учасників процесу, і крок за кроком викладає свою незвичайну філософію, яка впродовж п’ятнадцяти років, відколи діє школа, склалася в певну систему. Маестро говорить на особливій хвилі надзвичайного піднесення й натхнення, як і належить тому, хто має сотворити диво. — Коли починаємо свій шлях від простоти, можемо докопатися до найбільших складнощів. Цей феномен можна порівняти із зерном, яке саме собою і є втіленням тієї простоти. Тож важливо лишатися отим зерном — бути простим та щирим, — а воно виросте в будь-яку складну квітку... Треба робити все просто, і при цьому всі будуть у захваті: як усе красиво виходить. А ми мусимо докричатися, довищатися до свого істинного голосу, тобто до своєї справжньої сутності. Для цього потрібно забути про всякий контроль, віддати себе на волю стихії власного голосу. Нехай вона керує нами! Ми мусимо створити особливий настрій: щоб більше світла йшло від нас, щоб комусь стало тепліше... Спалюйте себе повністю. Щедро даруйте себе, не економте! Саме таку філософію сповідували найвидатніші співаки планети: вони душею співали, згорали повністю...
...Для означення його філософії, здається, найточнішим є оце слово — животворна. Усе, про що говорить Учитель, спрямоване на одне: досягнення того незвичайного стану, коли відчуваєш радість буття, коли хочеться любити життя, коли проблеми, які донедавна здавалися такими складними, раптом зникали зі свідомості. А він веде далі: — Наше завдання зараз — відкрити себе справжнього. Адже більшість із нас, хоч як парадоксально, не знають самі себе. Дивним здається й те, що можна прожити ціле життя, та так себе і не пізнати. Ми маємо злетіти над собою. Для цього зовсім не потрібно думати, аналізувати, яку ноту брати. Дослухайтеся до того, про що прошу я. Ви — неначе музичний інструмент, а я в даному разі виконую роль того, хто його налаштовує... Спочатку аудиторія учнів продукує хором якийсь один вигук, наприклад, «Ой!», а потім кожен під пильною увагою маестро цим простим вигуком має заявити про себе істинного. Рідко буває так, що людина з першого разу вціляє. Зазвичай над кожним йде кропітка, наполеглива робота. І аж доти, доки не з’явиться довгоочікуваний голос. Цей процес — неначе копання криниці: людина не знає, що чекає її на шляху, поки з’явиться справжня вода... Звісно, це суперскладна робота, пов’язана з великим хвилюванням. А як іще має бути, коли людина неначе вдруге народжується... Павло Тютюнник переконаний, що істинний спів може повернути людині справжнє здоров’я.
— Потрібно не якісь окремі болячки лікувати: якщо працювати з душею людини, то болячки при цьому відпадуть самі — як бородавки... Упродовж 15 років, відколи у Макіївці діє «Школа українського бельканто», її засновникові довелося багато разів чути захоплені відгуки учнів про те, що в процесі занять співом сталося зцілення від тих чи тих хвороб. Відбувалося приблизно так, як із Колумбом: плив до Індії, а відкрив Америку... Люди розповідали, що їхні діти під впливом співу переставали гаркавити, заїкатися. Особливо раділи мами, діти яких часто застуджувалися. Вони самостійно пояснювали механізм дії: оскільки цей особливий спів надзвичайно глибоко впливає на настрій — у людини неначе крила виростають! — то зрозуміло, як благотворно реагує на це імунна система. А якщо вона міцна, то хвороби не чіпляються... Павло Тютюнник зафіксував для себе кілька випадків зцілення від астматичних нападів, хвороб голосових зв’язок. А найстарший нині учень натхненного маестро, шахтар у минулому, 76-річний Іван Дупак розповідає про себе: — У 2005 році я переніс широкий інфаркт міокарда. Через два роки хвороба повторилася, тоді завдяки своєчасному зверненню до лікаря я вижив. Потім тримався на таблетках, як зазвичай і буває... Та приблизно рік тому від свого товариша, який мешкає в Києві, я почув, що в моїй рідній Макіївці є такий незвичайний спеціаліст, який ставить голоси.
Оскільки я все життя був небайдужим до співу, а точніше дуже любив пісню (одного разу навіть став призером караоке, яке відбувалося в нашому місті), то активно відреагував на його інформацію. Познайомився з Павлом Васильовичем, почав брати в нього систематичні уроки. Минуло кілька місяців, і я зрозумів, що немає жодної потреби вживати таблетки: аби добре почуватися після інфаркту, мені вистачало співу. Навіть такий простий факт багато про що говорить: до школи, в якій проходять заняття, не так близько йти, і я зазвичай кілька разів перепочиваю, а коли повертаюся додому, то такої потреби немає — стан такий, неначе крила з’явилися! А одного разу на заняття до Павла Тютюнника Іван Дупак запросив свою невістку Галину. Уже після першого уроку жінка радісно вигукнула: «У мене таке самопочуття, неначе я цілий місяць провела в санаторії!» Дивовижно, але факт, що в тих, хто оволодів його методикою, виліковувалися такі складні захворювання, як, наприклад, астма, діабет. Був навіть випадок зцілення від онкозахворювання. А про руки й ноги годі й говорити. Маестро упевнено повторює: «Болить нога? — Співайте! Але правильно!»
Тетяна ОЛІЙНИК.
