Одного разу учень запитав Учителя: — Учителю, в чому сенс життя? — Чийого? — Здивувався Вчитель. Учень, трохи подумавши, відповів: — Узагалі. Людського життя. Учитель глибоко зітхнув, а тоді загадав учням: — Спробуйте відповісти. Один учень сказав: — Можливо, в любові? — Непогано, — промовив Учитель, — але невже однієї любові достатньо, щоб на схилі літ сказати: «Я жив недарма»? Тоді інший учень проказав: — По-моєму, сенс життя в тому, щоб залишити після себе щось на віки. Як, наприклад, ти, Вчителю! — Ого, — усміхнувся Вчитель, — якби я знав тебе гірше, міг би подумати, що це лестощі. Ти хочеш сказати, що більшість людей живе даремно? Третій учень невпевнено вимовив: — А можливо, його і не треба шукати, цей самий сенс? — Нужбо поясни, — зацікавився Учитель, — чому ти так думаєш? — Мені здається, — сказав учень, — що коли ставити собі це запитання, то, по-перше, точної й остаточної відповіді все одно не знайдеш, постійно сумніватимешся, а, по-друге, хоч яку б ти відповідь мав, все одно завжди знайдеться хтось, хто буде з цим сперечатися. Так усе життя пройде в пошуках його сенсу. — Тобто, — усміхнувся Вчитель, — сенс життя в тому, щоб... — Жити, — сказав учень. — Я думаю, це і є відповідь! — І Вчитель жестом показав, що сьогодні заняття закінчилося.
