Лікар народної медицини, доктор біологічних наук Юрій Попов добре відомий нашим читачам своїми цікавими розробками й винаходами щодо поліпшення здоров’я... Століттями люди замислювалися над причиною старіння, смерті, шукали рецепти подовження життя, засоби безсмертя. Юрій Васильович висунув свою версію причин і механізмів старіння, яку ми й пропонуємо увазі читачів.
Гени «не винні»
Нині в медицині намагаються пояснити появу багатьох (якщо не всіх) хвороб змінами в генних структурах організму (ген – то найдрібніша частинка клітини, яка несе певну інформацію про організм).
Це стосується й вирішення проблеми старіння, яке нині зводиться, в основному, до виявлення якихось «генів старіння», що, на наш погляд, є помилкою. Річ у тім, що гени – це лише частинки, з яких складається генотип (специфічний набір генів, тобто молекулярних комплексів в ядрі материнської яйцеклітини, з якої після запліднення сперматозоїдом розвивається організм). Усі гени разом складають лише «креслення та програми» побудови організму, згідно з якими яйцеклітина після запліднення створює організм людини з харчових речовин. Різниця між генотипом і організмом така ж, як, наприклад, між кресленням телевізора (його електричною схемою на папері) та самим телевізором. А тому спроба визначити причини та механізми старіння організму шляхом визначення взаємодії генів щонайменше видається нелогічною.
А тепер визначимо причини та механізми старіння.
Механізм відновлення органів
Спочатку поставимо запитання: від чого помирає людина – від хвороб чи від старості? Звісно, що від хвороб, інакше від чого має помирати людина без хвороб, тобто здорова? Тоді старіння – це результат дії хвороб. Доведемо це, використовуючи відомий з фізіології дослід з видалення частини печінки, після чого вона досить швидко повністю відновлюється. Видалення частини печінки – це травма, хвороботворний чинник, що призводить до хвороби організму. (Узагалі «хвороба – це стан організму, зумовлений дією хвороботворного чинника», де «хвороботворний чинник – це будь-яке «щось», яке руйнівно впливає на життєдіяльність організму»). Розглянемо причини й механізми відновлення печінки.
Таке відновлення може відбутися тільки шляхом ділення клітин самої печінки. Печінка, як і будь-який орган, складається лише з двох типів клітин – диференційованих (чи функціональних) та стовбурових. Диференційовані клітини – це повністю сформовані функціональні клітини організму, як наприклад, клітини печінки, нирок, м’язів тощо; стовбурові – це несформовані, зародкові універсальні клітини, з яких можуть утворитися будь-які диференційовані (функціональні) клітини організму. Диференційовані клітини після завершення утворення органа взагалі втрачають здатність ділитися.
Тому відновлення печінки може здійснюватися лише шляхом ділення стовбурових клітин. Але для цього на них потрібно подати якісь команди чи сигнали, які б стимулювали їх ділення та утворення нових клітин певного типу (в даному разі - печінкових). Такі команди можуть надійти «нервово-гуморальним» шляхом (тобто через нерви чи кров) тільки ззовні печінки.
Система контролю та еталонна матриця організму
Тобто, в організмі має бути якийсь орган, який би подавав такі команди. Такий орган у відповідь на «сигнал ушкодження» з печінки повинен визначити кількість відсутніх клітин та їх тип, а потім подати команду на стовбурові клітини печінки для початку їх ділення й утворення клітин певного потрібного виду. Але таке визначення можливе лише за умови порівняння ушкодженого органа з якимось «еталоном» цілісного органа, в якому зафіксовано всі його кількісно-якісні структурні параметри.
Порівняння має здійснювати певний «порівнювальний орган» (компаратор), причому процес порівняння повинен тривати до повного відновлення печінки. Таким же чином протягом усього життя людини здійснюється контроль усіх органів людини. А це означає, що мають бути «еталони» всіх органів, які разом утворюють еталонну матрицю організму.
При повному відновленні печінки ніякі команди на неї більше подаватися не будуть. Загалом, відновлення печінки буде завершено. Але сам процес сканування печінки та порівняння її з еталоном, тобто контролювання її стану, здійснюватиметься протягом усього життя людини. Таким же чином відбувається контроль стану усіх органів організму.
За принципом своєї дії такий комплекс регулювання відомий у галузі науки «автоматика» як «система автоматичного регулювання». Точніше таку систему автоматичного регулювання варто назвати «системою контролю та відновлення цілісності організму» на відміну від імунної системи, функцією якої є захист організму від різних хвороботворних чинників.
Система контролю та відновлення разом із еталонною матрицею містяться в головному мозку, причому цілком імовірно, що еталонна матриця міститься в так званих зонах Пенфілда (свого часу канадський невролог У.Г. Пенфілд визначив представництво всіх органів організму в корі головного мозку й накреслив «карту» цього представництва).
Що відбувається, коли уражається сам еталон
Вище було розглянуто приклад, коли хвороботворний чинник руйнівно подіяв на печінку. А тепер розгляньмо приклад, коли хвороботворний чинник справлятиме руйнівний вплив не на сам орган, а на його «еталон», який міститься в корі головного мозку, внаслідок чого він зменшиться. Тоді система контролю визначить перевищення кількості клітин у здоровій печінці над їх представництвом в ушкодженому «еталоні». Унаслідок цього буде подана команда на самознищення «зайвих» клітин печінки (тобто руйнування здорового органа). Якщо «еталон» печінки в корі головного мозку поступово руйнуватиметься й зменшуватиметься й надалі, то це призведе до поступового зниження кількості диференційованих, функціональних клітин у печінці й натомість до збільшення сполучної тканини (тобто, за формою печінка буде начебто така ж сама, але її функціональні можливості знижені, вона, наприклад, менше вироблятиме жовчі).
У підсумку це буде спостерігатися як старіння і в подальшому призведе до зменшення розмірів печінки. Приміром, у людини молодого віку маса печінки становить близько 1600 г, а в старості – 930-980 г. Окрім цього, наприклад, у віці 60 років кількість капілярів у печінці зменшується в 3-4 рази, а в стінках кровоносних судин збільшується кількість сполучної тканини.
У разі дії хвороботворного чинника на еталонну матрицю всього організму такі ж процеси відбуватимуться в усіх інших органах, що призведе до поступового старіння всього організму. Тобто, старіння – це процес, який відбувається впродовж усього життя людини й означає поступове зменшення в організмі функціональних клітин з одночасним їх заміщенням сполучною тканиною, внаслідок руйнування та зменшення еталонної матриці в головному мозку. (Простіше кажучи, в процесі старіння в організмі зменшується кількість «живих» клітин і збільшується кількість «неживої» сполучної тканини. Тобто, що більше в організмі сполучної тканини, то він старіший. Саме тому м’ясо старої корови набагато жорсткіше чи твердіше від м’яса теляти).
Щоб оцінити старіння організму, немає сенсу говорити про біологічний вік. Звернімо увагу на те, що швидкість старіння не залежить від віку, тобто від часу, оскільки взагалі в Природі жоден процес не залежить від часу. Швидкість старіння залежить лише від агресивності хвороботворного чинника, тобто від швидкості його дії, яка руйнує еталонну матрицю. Тому, щоб оцінити старіння організму, недоцільно говорити про «біологічний вік». Мова може йти тільки про «коефіцієнт старіння», який виражається співвідношенням в органі чи організмі кількості «функціональної» та сполучної тканин.
Що саме впливає на еталонну матрицю?
Постає запитання: а які саме хвороботворні чинники і яким шляхом можуть потрапити в головний мозок і руйнувати еталонні матриці органів і систем? Серед усіх хвороботворних чинників (а це мікроорганізми, невідповідне природі людини харчування, вертикальний спосіб життя, негативний вплив природного та соціального середовища, тощо) тільки мікроорганізми (інфекція) можуть вибірково діяти саме на головний мозок. Вони можуть потрапити в головний мозок через травний тракт і далі через кров у мозок, але це видається малоймовірним через наявність для них бар’єра між кров’ю в кровоносних судинах та мозком.
Більш імовірним шляхом є безпосереднє проникнення мікроорганізмів у головний мозок через отвори в решітчастій кістці клиновидної придаткової пазухи носа. Під час дихання в придаткових пазухах носа постійно перебуває велика кількість мікроорганізмів, які спричиняють різні захворювання, зокрема, гайморит, фронтит, фарингіт, ларингіт тощо, на які хворіють усі люди. Можна припустити, що саме ці хвороби створюють умови для проникнення мікроорганізмів у головний мозок, де вони згодом спричиняють руйнування та зменшення еталонної матриці.
Процес руйнування та зменшення еталонної матриці є незворотним, а отже, й старіння є незворотним процесом. Але з іншого боку, це також означає, що, загальмувавши процеси руйнування еталонної матриці, можна зупинити старіння в будь-якому віці. Молодість повернути неможливо, оскільки для цього потрібно відновити еталонну матрицю до такої, якою вона була в молодому віці.
Розуміння процесів старіння дало можливість розробити комплекс методів для зупинення старіння й досягнення довголіття.
Поради в разі захворювань придаткових пазух носа
На запальні захворювання придаткових пазух носа хворіють усі люди, починаючи з дитинства (із записника письменників Ільфа і Петрова: «Путаясь в соплях, в комнату вошел мальчик»). З віком ці захворювання переходять у хронічну форму, до них звикають і майже не звертають на них увагу. Але їхня дія, спрямована на поступове поглиблення старіння, триває, збільшуючи зовнішні ознаки старіння: подовження та збільшення носа, примноження й поглиблення складок з обох боків носа, опущення куточків вуст і обвисання щік, збільшення припухлостей під очима, утворення корок у носі, поява сльозотечі та виділень з очей, погіршення зору й поява темних цяток, «мух», у полі зору.
Виділення на задній стінці носоглотки призводять до постійного набряку голосових зв’язок, до охриплості голосу, втрати ним дзвінкості. Запалення у верхньощелепній пазусі спричиняє гниття зубів і запалення ясен (саме тому найчастіше першими починають псуватися зуби верхньої щелепи). Постійні запальні процеси в клиновидній пазусі (майже під переніссям) призводять до появи гугнявості в голосі, особливо при вимові звука «н». Але головне те, що саме тут міститься решітчаста кістка, через отвори в якій проходить багато кровоносних судин та нервових волокон. Ця кістка відділяє порожнини носа від мозку. І дуже ймовірно, що саме через отвори в ній інфекція потрапляє до головного мозку.
Висновок один: щоб уникнути старіння, потрібно перш за все не допускати захворювань порожнин носа. Що для цього можна зробити?
1. Вранці після сну й увечері перед сном потрібно промивати ніс трохи підсоленою водою кімнатної температури. Для цього 1 ч. л. морської чи «кам’яної» солі розчинити в 0,5 л води. Набрати цієї води в чашку чи склянку, піднести до носа, трохи нахилитися й спокійно, нешвидко втягувати воду через обидві ніздрі. Спочатку втягувати на невелику відстань, а потім далі й до тих пір, допоки вода не стане потрапляти в носоглотку. Виплюнути воду й висякатися. Повторити 4-6 разів. Робити обережно, щоб вода не потрапляла в слухові («євстахієві») труби, бо це може спричинити потрапляння інфекції та запалення самих труб і середнього вуха. Якщо таке сталося, на деякий час треба припинити промивання носа.
2. Після прийому будь-якої їжі слід обов’язково сполоснути рота водою для видалення решток їжі.
3. Для висякування та підтирання носа користуйтеся одноразовими паперовими серветками. Не користуйтеся для цього хустинкою, бо саме вона стає згодом джерелом повторного зараження.
За наявності хронічних захворювань носа гарно діє такий рецепт. У чашку чи в банку натерти 1 ст. л. господарського (77%) мила, додати 1 ст. л. молока, 1 ч. л. олії. На водяній бані, поміщуючи дерев’яною паличкою, довести до однорідного стану (суміш стане схожою на клей ПВА). Потім додати 1 ч. л. натурального меду та 1 ч. л. соку цибулі. Ретельно змішати, тримати в холодильнику (з овочами). Зробити невеликі тампони (намотати трохи вати на сірник), намазати маззю й увести в кожну ніздрю на 5-10 хв. Потім видалити тампони, висякатися. Виконати кілька разів протягом 20-35 хв. Повторити 2-3 рази протягом дня. І так до одужання.
За наявності корок у носі, збільшених аденоїдів допоможе інша мазь. Для цього витопити на слабкому вогні (без диму) смалець із здору (жир на череві свині). У чашку влити 1-1,5 ст. л. 96% спирту, додати по 1 ч. л. подрібнених прополісу та живиці чи каніфолі, змішати до повного розчинення. 150-200 мл смальцю покласти в банку чи чашку й додати по 1 ст. л. спорошкованих на кавовому млинку трав жовтого буркуна та чистотілу. На киплячій водяній бані нагрівати банку із сумішшю, помішуючи дерев’яною паличкою, 25-30 хв. Потім у суміш додати спиртовий розчин прополісу та живиці. Ще кип’ятити 10-15 хв. Тоді процідити в іншу банку, охолодити, тримати в холодильнику. На сірник намотати вату, змастити маззю й увести в одну ніздрю чи в обидві на 1-2 години чи на ніч. І так до одужання.
Ніколи не погоджуйтеся на видалення аденоїдів, мигдаликів чи припалювання слизової оболонки носа! Хірургічні операції не виліковують хронічні хвороби, бо не видаляються їх причини. У разі збільшених аденоїдів добре допомагає також сік чистотілу. Його потрібно вводити по 2 краплі в кожну ніздрю двічі на день. Аденоїди будуть зменшуватися (всихати).
Одночасно з лікуванням дуже бажано збільшити споживання салатів з овочів, особливо з буряків, та фруктів для поліпшення роботи імунної (захисної) системи організму. Замість салатів можна по 80 – 100 г буряку, моркви, капусти, селери тощо та одну цибулину покласти в блендер, додати 250-300 мл води, гарно подрібнити, профільтрувати через тканину. Пити протягом дня по 100 мл. Бажано також зменшити чи припинити споживання молочних продуктів. У переважаючої більшості людей вони не засвоюються зовсім і спричиняють виділення великої кількості слизу. Узагалі організм дорослої людини не розрахований від Природи харчуватися молоком.
Гарного Вам здоров’я!
