Відрядив якось один цар гінця до царя сусідніх земель.
Гонець припізнився і, поспішно вбігши до тронної зали та задихаючись від швидкого бігу, почав викладати доручення свого царя:
— Мій пан... велів вам сказати, щоб ви дали йому... білого коня з чорним хвостом... а якщо ви не дасте такого коня, то...
— Не бажаю більше слухати! — перервав цар захеканого гінця. — Доповіси своєму цареві, що немає в мене такого коня, а якби був, то ...
Тут він затнувся, а гонець, почувши такі слова, злякався й вибіг із палацу. Він скочив на коня і помчав назад доповідати своєму царю про зухвалу відповідь.
Вислухавши, повелитель страшенно розгнівався й оголосив сусідському царю війну.
Довго тривала ця бійка, було багато крові пролито й земель спустошено. Нарешті обидва царі, виснаживши казну й змучивши війська, погодилися на перемир’я, щоб обговорити свої претензії один до одного.
— Що ти хотів сказати своєю фразою: «Дай мені білого коня з чорним хвостом, а якщо не даси, то ...»?
— «... Дай коня іншої масті», — продовжив цар. — От і все, що я мав на увазі. А ти що хотів сказати своєю зухвалою відповіддю: «Немає в мене такого коня, а якби був, то ...»?
- «... Неодмінно послав би його в подарунок моєму доброму сусідові», — відповів другий цар.
Умій слухати, навіть маленька нетерплячість може призвести до великих неприємних наслідків.
