У 90 РОКІВ ПІДКОРИВ ВЕРШИНУ ГОРИ СИВУЛІ!

Поділитися:
У 90 РОКІВ ПІДКОРИВ ВЕРШИНУ ГОРИ СИВУЛІ!

Федір Лавришин, якому за три місяці виповниться 90, зійшов на вершину однієї з найвищих гір України — Сивулю. А два роки тому цей поважний чоловік піднявся на вершину самої Говерли. Однак, зізнається він, підйом на Сивулю таки був складнішим.

В АНГЛІЇ РЯТУВАВСЯ ВІД СМЕРТІ  Пан Федір мешкає в невеличкому британському містечку Колвіл, неподалік від Нотингема, де він жив раніше, але щороку влітку приїздить до своєї домівки в Україну. Федір Лавришин, якого в Англії звуть Теодором, родом з Прикарпаття, із села Сливки Рожнятинського району, що на Івано-Франківщині. Він пережив Другу світову війну, два роки полону і врятувався від сталінських репресій лише у Великій Британії. «Видно, так Бог покерував, щоб я лишився живим», — міркує вголос, згадуючи той час, пан Федір. — Приїхав туди в одній сорочці і в одних споднях та шкарпетках. Працював де тільки можна було, аби стати на ноги». У Британії одружився з місцевою дівчиною, разом виростили доньку, виховали трьох онуків. Мав невеличку фабрику, де 5 робітників виготовляли електричні двигуни і запчастини до них. Власне, своєю працею заробляв на життя і забезпечував родину.

З ЦІПКОМ, АЛЕ ПЕРШИЙ Цей цікавий непосидючий чоловік, крім роботи, мав безліч різних захоплень і мрій, одну з яких виносив ще з дитинства — зійти на вершину Сивулі, котру щодня бачив у своє вікно. Проте життєві обставини склалися так, що лише тепер, напередодні Дня незалежності, перебуваючи у рідних Сливках, Федір Лавришин здійснив свою давню мрію. Дізнавшись, що група лікарів та медсестер із Солотвинської районної лікарні збирається піднятися на вершину, він попросився до них у команду. На різні умовляння з посиланням на поважний вік пан Федір не піддався і з ціпком у руках одним з перших з’явився на місце збору, заспокоївши всіх: не дай Боже здоров’я його підведе — то медична допомога буде ж поряд. І таки зійшов на вершину Сивулі! З перепочинками, з незмінним ціпком у руках, долаючи гірські круті й кам’янисті доріжки та річку Бистрицю, він був стимулом для багатьох, хто втомився, підбадьорював усіх.

ЖИТТЯ — ТО ГАРНЕ ТРЕНУВАННЯ  «Дідусю, а ноги у вас болять після підйому?» — запитуємо в пана Федора вже на зворотному шляху. «А як ви думаєте? — усміхається у відповідь. — Як скажу: «не болять», хіба повірите?» А на запитання, чи робить він ранкову зарядку, спеціальні тренування, дідусь знову усміхається: «Усе моє життя — то було суцільне тренування, проба на витривалість».Із самого малечку він допомагав батькам по господарству, а робота в селі нелегка: і на городі, і за худобою скільки кілометрів відбігав. Згадує й такий скрутний час, коли літня повінь залишила десятки прикарпатських сіл без урожаю, і як старшенький, Федя ходив за десятки кілометрів вимінювати щось із речей на продукти. Скільки радощів було в хлопчини, коли тішилися мама з татом, брати та сестри з тих Фединих здобутків. До того ж Федір завжди був спортивним, з дитинства, як усі хлопці, — захоплювався футболом. У Великій Британії навіть запрошували до місцевої збірної команди. Але справжнім захопленням стали танці, зокрема квікстеп, вальс, фокстрот, танго. Танцював у парі: «То важко, — зазначає, — знайти другу половинку, з якою б відчували і рухалися в унісон під час кожного «па». Треба, аби двоє були як одне». Пан Федір каже, що йому пощастило з партнеркою: вони отримали визнання шанувальників танців і безліч нагород, серед яких бронзові, срібні і золоті медалі. Узагалі, пан Федір — людина цікава, він давно навчився фотографувати, і тепер в його колекції є численні світлини з чудовими краєвидами рідних Карпат, вулиць і хат таких милих серцю Сливок, односельців і друзів. Із фото українського життя перегукуються знімки міст і сіл тих країн, де він встиг побувати.

ЯКБИ Я КУРИВ — МЕНЕ Б УЖЕ ТУТ НЕ БУЛО Запитую, що допомогло зберегти таку чудову форму: стрункий і підтягнутий, та ще й такий витривалий. Не віриться, що це лише завдяки улюбленій англійській «вівсянці, сер». «Та ні, — зізнається чоловік. — Я ніколи не перебирав їжею, завжди їв усе, проте ніколи не переїдав. Об’їдання — це черевоугодництво, що є гріхом, крім того, шкідливе для серця й шлунка, заважає в русі». До слова, коли, піднявшись на вершину, ми всі зголодніло накинулися на помідори, ковбаси, котлети, ну, словом, на різні смакоти, що беруть зазвичай із собою в подорожі українці, пан Федір обмежився склянкою води, невеличким бутербродом із сиром і половинкою вареного яйця. Федір Лавришин не пам’ятає, щоб колись серйозно хворів чи вживав ліки. Чоловік ніколи не захоплювався й алкоголем, каже, що взагалі за своє життя майже не пив спиртного. Оце єдине, розповідає, що нині з лікувальною метою може дозволити собі трішки коньячку. «Останніми роками, пояснює, — почала зага пекти (печія), — то щоб таблеток не ковтати, шукав різні природні ліки. Знайомі порадили чай з коньяком: до склянки чаю додати чайну ложку коньяку, але не більше! Пити двічі на день. Помагає. Але треба обов’язково стежити за тим, що їси — не провокувати шлунок жирним, гострим та смаженим», — додає пан Федір. Ніколи Федір Лавришин і не курив, каже, спробував був у Британії, та не пішло — сам організм не приймає отрути. «Якби я курив, то мене б уже тут не було», — робить висновок підкорювач Сивулі.

БУДЬТЕ ТВОРЦЕМ ВЛАСНОЇ ДОЛІ Пан Федір любить життя, і переконаний, що всім треба його любити — бо це дарунок Господній. Незважаючи на всі повороти долі, він не скаржиться на неї, адже це його, власна доля, яку треба достойно прожити. Федір Лавришин радить кожному менше нарікати на життя, а стати його творцем, вибрати собі ціль, своєрідну вершину, до якої обов’язково намагатися дійти. До речі, наступного року Федір Лавришин планує зійти на Сивулю знову, але вже зі своїми онуками.

Любов ПОЛЬОВА-САХАНДА