Хвороба Альцгеймера є захворюванням, за якого поступово відмирають клітини головного мозку, що призводить до порушення пам'яті та інтелекту, поведінки та емоційної сфери.
Уперше 1906-го року захворювання описав німецький психіатр Альцгеймер. За статистикою, у світі від цієї хвороби страждають близько 70 млн осіб. Основний тягар догляду за такими хворими лягає на плечі рідних і близьких, що дуже нелегко.
Про хворобу, особливістю догляду за хворими - розмова з психіатром, професором Олександром Фільцем.
Може маскуватися під депресію
- Знаю, що хвороба Альцгеймера може спіткати людей працездатного віку й зовсім нестарих, зокрема п’ятдесятирічних.
Щодо початку розвитку захворювання, то бачив два випадки хвороби Альцгеймера в дуже молодому, як на цю хворобу, віці –це були жінка 36 років і чоловік 41 року. Позаяк є кілька таких випадків, це означає, що концепція про хворобу Альцгеймера як хворобу літніх людей не є абсолютною. Також варто зазначити, що раніше психіатри встановлювали два діагнози щодо недоумкуватості: хвороба Піка та хвороба Альцгеймера, які розрізнялися за перебігом, темпом і фіналом.
Хвороба Піка –це атрофічні процеси в лобних частках головного мозку, які відповідають за думку, фантазію, уяву. Хвороба Альцгеймера –це хвороба скроневих ділянок півкуль, які відповідають за практичні, побутові навички. Згодом ці дві хвороби об’єднали в одну –Альцгеймера.
Із чого зазвичай починається захворювання?
Це ініціальний, первісний, делікт. Якщо простіше –проступок, ще простіше –дурниця. Наприклад, коли інтелігентна людина краде в магазині ковбасу. Ураження скроневих ділянок проявляється непомітно, повільно. Потрапляючи в ситуацію, де потрібна концентрація уваги й практичних навичок, людина стає розгубленою.
Стороннім здається, що ця активна та розумна людина просто втомилася, чи тривожиться, чи стрес перенесла, а це вже можуть бути певні прояви хвороби.
І ніколи не треба забувати, що хвороба Альцгеймера на перших стадіях (досить рано –можливо, в 50 чи 55 років) може маскуватися під депресію, яка триває досить довго. Вона має дуже специфічний вигляд апатичного незадоволення, яке не піддається антидепресивному лікуванню. Згодом до таких станів долучаються перші прояви розладів пам’яті. Далі настає середня стадія –від м’яких до середніх проявів. І насамкінець – фінальна стадія.
У чому проявляється середня стадія?
У наростанні розгубленості, втраті практичних навиків, забудькуватості в засвоєнні інформації. Наведу приклад викладача, який свої старі лекції читає без проблем, а щодо нових –не годен написати.
Далі йде стадія невпізнавання образів. Спершу –складних, а згодом людина не розпізнає знайомих облич тощо.
Коли хворий «збирається в дорогу»
Олександре Орестовичу, можна детально розповісти про останню стадію хвороби?
Щодо третьої чи четвертої стадії захворювання, то маємо знати, що медикаментами такі стани майже не коригуються. І це є дуже важкі розлади, коли людина не впізнає, не пам’ятає, не годна сама їсти, не вміє зробити самотужки найпростішого.
Опікунам варто звернути увагу на вечірнє-нічний час, коли порушення психіки проявляються найяскравіше. До 70 відсотків таких хворих мають у темну пору доби складні галюцинаційні переживання, сприймаючи галюцинації за реальність. Є навіть у психіатрії термін «збиратися в дорогу», який означає, що хворі хочуть піти з дому, починають інші активні дії, стають агресивними, й дуже важко їм щось пояснити.
Трапляється, знесилені фізично й емоційно родичі віддають отаких своїх хворих у лікарню.
Особисто я не раджу доправляти такого хворого до лікарні. Передовсім тому, що різка зміна звичних для нього обставин чи ситуації надзвичайно пришвидшує розвиток хвороби. Тому раджу тримати хворого у звичній ситуації чи в спеціальних установах, де є дуже комфортні умови. Це –по-перше
І, по-друге, має бути правильно навчений, кваліфікований персонал. Треба бути дуже терплячим, адже хворі не пам’ятають, що і як правильно робити, мають дезорієнтацію в часі, в місці і в просторі й практично не можуть себе обслуговувати. Згідно зі статистикою, до 70 відсотків людей, старших за 85 років, мають ті чи ті прояви хвороби Альцгеймера.
Чи варто намагатися таких хворих повернути до сьогодення? Наприклад, показувати старі фотографії? Чи співати разом улюблені пісні?
Навіть якщо людина важко хвора, то зробити їй приємне – похвальна справа (до речі, давні спогади в їхній пам’яті зберігаються найдовше). Проте варто пам’ятати, що повернути до реальності хворих на хворобу Альцгеймера неможливо.
Хвороба й старість потребують терпіння, відповідальності, тож рідним і близьким, доглядаючи своїх стареньких, треба бути якомога доброзичливішими.
Варто взяти до уваги
Олександре Орестовичу, щоб Ви порадили родичам, котрі опікуються саме отакими хворими?
Найдовше, що утримується в пам’яті людей із такого роду розладами, –так звана емоційна пам’ять. Є дві речі, котрі варто взяти до уваги. Треба поводитися з такими людьми достатньо природно, не штучно, бо десь там, у глибині, вони оцю штучність, нещирість відчувають, хоч нам і здається, що хворі - геть нічого не тямлять, узагалі не переживають із жодного приводу. Але насправді, переживання та хвилювання є, тому й наголошую, що з людьми з хворобою Альцгеймера треба поводитися цілком природно.
По-друге, якщо вже стане дуже важко, варто подумати, що на нас всіх чекає старість. І тут до часу згадати такий вислів: «Чини так, щоб твої дії стали загальнолюдським законом, тобто мали значення, були важливими й для тебе, й для тієї людини однаково». Інакшими словами –стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе.
Розмовляла
Тетяна КОЗИРЕВА.
Фото Тетяни КОЗИРЕВОЇ.
На фото: Професор Олександр ФІЛЬЦ.
